ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2016 року Справа № 903/1048/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Вовк І.В. і Селіваненко В.П.

розглянув касаційну скаргу дочірнього підприємства "АГРОФІРМА ЛУГА-НОВА" приватного підприємства "Універсам", с. Мишів Волинської області,

на рішення господарського суду Волинської області від 16.02.2016

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.08.2016

зі справи № 903/1048/14

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі -Підприємець), с. Замости Волинської області,

до дочірнього підприємства "АГРОФІРМА ЛУГА-НОВА" приватного підприємства "Універсам" (далі - Підприємство), с. Мишів Волинської області,

про стягнення 398 342,91 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Колєсов М.Г. предст. (дов. від 11.11.2015)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Підприємець звернувся до господарського суду Волинської області з позовом до Підприємства про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) 170 800,00 грн. - основного боргу, 170 800,00 грн. штрафу, 50 187,00 грн. втрат від інфляції, 6555,91 грн. -3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням Підприємством умов Договору від 02.09.2013 про надання послуг по збиранню врожаю 2013 року № 11 щодо оплати наданих послуг.

Рішенням господарського суду Волинської області від 16.02.2016 зі справи № 903/1048/14 (судді Вороняк А.С. -головуючий, Гарбар І.О., Дем'як В.М.), яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 (судді Савченко Г.І. -головуючий, Тимошенко О.М., Юрчук М.І.) позов задоволено повністю, з посиланням на його обґрунтованість; у складі судових витрат з відповідача на користь позивача стягнуто 900,48 грн. витрат позивача за проведення судової експертизи та 9,00 грн. витрат позивача на оплату комісії банку.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати, а справу скерувати на новий розгляд до місцевого господарського суду. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових актів з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника скаржника, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 02.09.2013 Підприємцем як виконавцем та Підприємством як замовником укладено договір про надання послуг по збиранню врожаю 2013 року № 11 (далі - Договір);

- згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 Договору виконавець надає послуги по збиранню врожаю зернових та технічних культур на площах замовника у відповідності з агротехнічними вимогами в таких обсягах: сої на площі 427 га за ціною 400,00грн. за 1 га збирання на загальну суму 170 800,00 грн.;

- відповідно до з підпункту 1.2 пункту 1 Договору орієнтовна сума Договору складає 170 800,00 грн.;

- сільськогосподарські роботи проводяться на пальному замовника (підпункт 1.4 пункту 1 Договору);

- у пункті 2 Договору сторони погодили зобов'язання Замовника, зокрема замовник зобов'язується забезпечити: щоденний контроль за якістю виконання робіт; належні умови для проведення робіт по ремонту та технічному обслуговуванню техніки виконавця під час виконання сільськогосподарських робіт; своєчасну заправку комбайнів виконавця якісними паливно-мастильними матеріалами; безперебійне транспортування зерна від збиральної техніки; житлом та щоденним триразовим харчуванням працівників виконавця; охорону та належне зберігання техніки виконавця; завантаження, розвантаження і транспортування навісного обладнання в "польових умовах" на замовлення виконавця; облік намолоченого зерна і зібраної площі по полях, культурах;

- згідно з підпунктом 2.1.5 пункту 2 Договору в день закінчення виконавцем робіт сторони оформляють "Акт здачі-приймання виконаних робіт" в двох примірниках із зазначенням обсягів та вартості наданих послуг за підписом керівника, або осіб за дорученням, скріпити його печатками;

- замовник зобов'язується оплатити повну вартість виконаних робіт із збирання сільськогосподарських культур (підпункт 2.1.6 пункту 2 Договору);

- у пункті 3 Договору сторонами визначені зобов'язання виконавця, зокрема виконавець зобов'язується здійснити: сільськогосподарською технікою обсяг робіт, передбачений в підпункті 1.1 пункту 1 даного договору власними силами та засобами та ін.;

- згідно з підпунктом 4.1 пункту 4 Договору після виконання робіт складається акт приймання-передачі виконаних робіт, в якому зазначаються обсяги виконаних робіт, якість та їх вартість згідно підпунктом 1.1 пункту 1 даного договору;

- 07.11.2013 на виконання умов Договору сторонами складено акт № 11 приймання виконаних робіт на суму 170 800, 00 грн.; вказаний акт підписано Остапчуком В.А. - директором Підприємства та скріплено печаткою Підприємства, з зі сторони Підприємця - фактично ОСОБА_9, який діяв на підставі довіреності від 15.08.2013; при цьому зазначено, що з боку Підприємця печатка не проставляється;

- 12.11.2013 позивачем виписано відповідачу рахунок № 11/2013 на суму 170 800,00 грн.;

- у відповідності до підпункту 4.2 пункту 4 Договору оплата проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі рахунку, виписаного за фактичний обсяг наданих послуг, підтверджених актами виконаних робіт і підписаними особами замовника та виконавця протягом 10 банківських днів після підписання акта приймання-передачі виконаних робіт;

- згідно з підпунктом 8.1 пункту 8 Договору термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунку - до повного виконання договірних зобов'язань;

- Договір підписано зі сторони Підприємства директором Остапчуком В.А. та скріплено печаткою Підприємства; зі сторони Підприємця - фактично ОСОБА_9, який діяв на підставі довіреності від 15.08.2013;

- згідно з підпунктом 5.7 пункту 5 Договору, в разі несвоєчасного розрахунку з виконавцем, замовник сплачує штраф в розмірі всієї суми простроченого платежу;

- замовник за виконані виконавцем роботи не розрахувався;

- крім суми основного боргу та штрафу позивачем нараховано відповідачу за прострочення виконання грошового зобов'язання 3% річних та інфляційні втрати;

- рішенням господарського суду Волинської області від 23.12.2014 у справі 903/1112/14 за позовом Підприємства до Підприємця про визнання недійсним Договору (яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2015) у задоволенні позову відмовлено та встановлено, що Договір від 02.09.2013 № 11 в частині виконання виконавцем взятих на себе зобов'язань повністю виконаний і замовником прийняті проведені виконавцем роботи в повному обсязі без зауважень та підписано акт прийняття виконаних робіт на загальну суму 170 800,00 грн. Також встановлено, що замовником схвалений Договір, що підтверджується: допуском виконавця до збирання врожаю сої на площі 427 га; забезпеченням техніки виконавця паливно-мастильними матеріалами, а працівників - житлом та харчуванням; обліком та отриманням зібраного зерна та, в результаті, прийняттям без будь-яких зауважень за актом прийняття виконаних робіт проведених виконавцем робіт по збиранню врожаю сої на 427 га за ціною 400, 00грн. за 1 га на загальну суму 170 800,00 грн.;

- рішенням господарського суду Волинської області від 15.03.2016 у справі № 903/63/16 за позовом Підприємства до Підприємця про визнання недійсним Договору (яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.06.2016) відмовлено у задоволенні позову про визнання Договору недійсним.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що заперечуючи проти заявлених позовних вимог Підприємство посилалося на те, що сторонами було укладено додаткову угоду від 23.09.2013 № 1 до Договору, якою фактично змінено порядок розрахунків за надані послуги (оплата здійснюється після отримання рахунку на оплату замовником) та виключено договірну відповідальність у формі штрафу. Проте, судами дане твердження відповідача оцінено критично, з посиланням на те, що згідно пояснень представника позивача від 30.03.2015 Підприємець не укладав і не підписував вказану додаткову угоду до Договору. Крім того, суди оцінили як належний та допустимий доказ висновок експерта від 21.05.2015 № 366 за результатами судової почеркознавчої експертизи підпису Підприємця у полі "Виконавець" на додатковій угода до Договору, відповідно до якого підпис Підприємця у полі "Виконавець" даної додаткової угоди до Договору виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Підприємства на користь Підприємця заявленої до стягнення суми заборгованості.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором про надання послуг.

Відповідно до приписів статей 901, 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (приписи статей 525, 526 ЦК України).

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій зазначили про неналежне виконання відповідачем умов Договору (без урахування положень додаткової угоди до нього) в частині оплати наданих позивачем послуг. При цьому, посилання відповідача на додаткову угоду від 23.09.2013 № 1 до Договору, якою фактично змінено порядок розрахунків за надані послуги (оплата здійснюється після отримання рахунку на оплату замовником) та виключено договірну відповідальність у формі штрафу, суди попередніх інстанцій оцінили критично, зазначаючи, що згідно пояснень представника позивача від 30.03.2015 Підприємець не укладав і не підписував вказану додаткову угоду до Договору; крім того, суди оцінили як належний та допустимий доказ висновок експерта від 21.05.2015 № 366 за результатами судової почеркознавчої експертизи підпису Підприємця у полі "Виконавець" на додатковій угода до Договору, відповідно до якого підпис Підприємця у полі "Виконавець" даної додаткової угоди до Договору виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою.

Однак, зазначений висновок судів попередніх інстанцій прямо суперечить приписам статті 204 ЦК України, якою передбачено презумпцію правомірності правочину, а саме правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає, що права, які виникли на підставі правочину, не повинні порушуватися та ігноруватися.

Як унормовано у статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

За відсутності доказів визнання недійсною додаткової угоди від 23.09.2013 № 1 до Договору як правочину у судовому порядку (у даному випадку, додаткова угода до Договору як правочин відноситься до оспорюваних правочинів), а також з урахуванням того, що у вирішенні даного спору судами не було визнано недійсною пов'язану з предметом спору додаткову угоду Договору (пункт 1 частини першої статті 83 ГПК України), у місцевого та апеляційного господарських судів не було й підстав ігнорувати та не враховувати умови додаткової угоди від 23.09.2013 № 1 до Договору у вирішенні даного спору.

Крім того, призначаючи у справі почеркознавчу експертизу підпису у полі "Виконавець" на додатковій угоді до Договору, суди залишити поза увагою ними ж встановлені обставини, а саме: як Договір, так і акт прийняття виконаних робіт фактично були підписані не самим Підприємцем, а ОСОБА_9, який діяв на підставі довіреності від 15.08.2013. Однак, питання щодо того, чи не міститься на додатковій угоді до Договору підпис ОСОБА_9 у полі "Виконавець" судами не досліджувалося.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень.

Касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу дочірнього підприємства "АГРОФІРМА ЛУГА-НОВА" приватного підприємства "Універсам" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 16.02.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 зі справи № 903/1048/14 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

Суддя В. Палій

Суддя І. Вовк

Суддя В. Селіваненко