ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2015 року Справа № 924/1942/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Мачульського Г.М.

суддів Алєєвої І.В.

Прокопанич Г.К.

за участю представників:

Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Суходольського С.М., посв. № 020273 від 05.09.2013 року;

Відповідача -1: не з'явився;

Відповідача -2: не з'явився;

Третьої особи: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу першого заступника прокурора Хмельницької області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 року

у справі № 924/1942/14 господарського суду Хмельницької області

за позовом прокурора Полонського району в інтересах держави

до відповідача - 1 фермерського господарства "Лебідь"

відповідача - 2 Полонської районної державної адміністрації

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Лебеденка Сергія Івановича

про визнання недійсним розпорядження та договорів оренди землі

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року прокурор Полонського району Хмельницької області, виступаючи в інтересах держави звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом до фермерського господарства "Лебідь", Полонської районної державної адміністрації, просив визнати недійсним розпорядження Полонської районної державної адміністрації № 302/2005-р від 17.08.2005 року; визнати недійсними договори оренди землі від 13.03.2008 року, які зареєстровані у Полонському відділі Хмельницької регіональної філії Центру Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 25.04.2008 року за № № 040875900002, 040875900003, 040875900004, 040875900005, 04087590006, 040875900100, 040875900101 (а.с. 2-6).

Позовні вимоги мотивовано порушенням норм земельного законодавства при винесенні спірного розпорядження та укладенні оспорюваних договорів.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 02.03.2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Лебеденка Сергія Івановича (а.с. 84).

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 10.03.2015 року (суддя Гладюк Ю.В.) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 93-98).

Судовий акт мотивовано доведеністю позовних вимог.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 року (головуючий Мамченко Ю.А., судді Саврій В.А., Дужич С.П.) рішення господарського суду Хмельницької області від 10.03.2015 року скасовано, прийнято нове про відмову у позові. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 132-141).

Оскаржений судовий акт мотивовано відповідністю спірного розпорядження та оспрованих договорів актам законодавства.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, перший заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив відновити строк на касаційне оскарження, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 року скасувати, рішення господарського суду Хмельницької області від 10.03.2015 року залишити в силі (а.с. 153-157).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.07.2015 року відновлено першому заступнику прокурора Хмельницької області пропущений процесуальний строк на звернення з касаційною скаргою, касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.07.2015 року (а.с. 151-152).

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати № 03-05/1281 від 21.07.2015 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді Мачульський Г.М., Прокопанич Г.К. (доповідач) (а.с. 171).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.07.2015 року розгляд касаційної скарги відкладено на 13.08.2015 року (а.с. 175-176).

Розпорядженням секретаря другої судової палати № 03-05/1131 від 11.08.2015 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мачульський Г.М., судді Алєєва І.В., Прокопанич Г.К. (доповідач).

У судове засідання 13.08.2015 року представники відповідачів - фермерського господарства "Лебідь", Полонської районної державної адміністрації, третьої особи - Лебеденка Сергія Івановича не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідачів - фермерського господарства "Лебідь", Полонської районної державної адміністрації, третьої особи - Лебеденка Сергія Івановича.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.08.2005 року Полонською районною державною адміністрацією Хмельницької області прийнято розпорядження № 302/2005-р, яким передано в оренду Лебеденку С.І. земельні ділянки площею 343 га строком на 49 років для розширення фермерського господарства, які розташовані за межами населених пунктів Новоселицької, Великоберезнянської, Новолабунської сільських рад (а.с. 38).

13.03.2008 року між Полонською районною державною адміністрацією та фермерським господарством "Лебідь" було укладено 7 договорів оренди, відповідно до умов яких орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, на 49 років, платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходиться за межами населених пунктів Великоберезнянської, Новолабунської, Новоселицької сільських рад Полонського району Хмельницької області площами 88,7361 га, 32,8800 га, 12,6502 га, 27,1201 га, 67,3496 га, 52,7894 га, 59,2693 га (а.с. 10-12, 14-16, 18-20, 22-24, 26-28, 30-32, 34-35).

13.03.2008 року вказані земельні ділянки були передані за актами приймання-передачі.

Судами встановлено, що 26.11.2014 року відділом Держземагенства України у Полонському районі було направлено лист на адресу прокурора Полонського району про те, що відділом Держземагенства були підготовлені та направлені листи на адресу орендарів землі, у тому числі відповідачу щодо внесення змін до договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення в частині збільшення орендної оплати відповідно до Податкового кодексу України.

04.12.2014 року відділом Держземагенства у Полонському районі направлено лист на адресу прокурора Полонського району де вказано, що відділ приступив до розроблення технічної документації з нормативної грошової оцінки землі, по орендарях, у тому числі фермерського господарства "Лебідь".

05.12.2014 року Полонською районною державною адміністрацією на запит прокуратури Полонського району повідомлено, що 13.03.2008 року адміністрацією в оренду фермерському господарству "Лебідь" передано земельні ділянки за межами населених пунктів Великоберезнянської, Новоселицької, Новолабунської сільських рад на підставі розпорядження від 15.08.2005 року. Нормативно грошова оцінка земельних ділянок не проводилась. При розрахунку розміру орендної плати до договорів оренди землі використовувалась нормативно-грошова оцінка 1 га ріллі по Великоберезнянській сільській раді, яка була надана станом на 01.01.2008 року відділом Держезагенстства у Полонському районі і становила 3 839,99 грн. за 1 га.

15.12.2014 року Полонська районна державна адміністрація направила прокурору Полонського району лист, де зазначено, що в актах прийому - передачі землі (за оспорюваними договорами) допущено помилку стосовно дати розпорядження та вказано, що замість зазначеного в актах "15" слід читати "17".

Судами також встановлено наявність інформації про проведення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів Полонського району станом на 1 січня 2013 року; договору від 17.01.2008 року, укладеного між Полонською районною державною адміністрацією, Лебеденком С.І. та фермерським господарством "Лебідь" про зміну сторони у договорі оренди від 18.11.2004 року з Лебеденка С.І. на правонаступника - фермерське господарство "Лебідь"; акта прийому-передачі від 02.12.2004 року про передачу Лебеденку С.І. земельної ділянки за межами населених пунктів Новолабунської сільської ради.

Відповідно до ст. 31 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 17.08.2005 року) землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Місцевим господарським судом встановлено, що спірним розпорядженням земельні ділянки передано в оренду не фермерському господарству, а громадянину Лебеденку С.І. для розширення фермерського господарства (без зазначення його назви).

При цьому після створення та реєстрації фермерського господарства як юридичної особи у 2000 році передача земельних ділянок в оренду фізичним особам - засновникам фермерського господарства для здійснення діяльності цього господарства законодавством не передбачена.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 17.08.2005 року) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Місцевим господарським судом встановлено, що у оспорюваних договорах не зазначено, на підставі якого рішення та якого органу вони укладені та сторонами не надано доказів наявності відповідного рішення про передачу в оренду земель сільськогосподарського призначення фермерському господарству "Лебідь", з огляду на що суд дійшов висновку, що підстав для укладення вищезазначених договорів у відповідачів не було.

Крім того, згідно ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції, чинній станом на 17.08.2005 року) проведення нормативно грошової оцінки земельних ділянок є обов'язковим для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Чинне на час винесення спірних розпорядження та договорів законодавство не передбачало механізму визначення орендної плати без врахування як базової величини - нормативно грошової оцінки землі що передається в оренду.

Враховуючи зазначене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що Полонська районна державна адміністрація не вправі була вирішувати питання передачі земельної ділянки в оренду до проведення нормативно грошової оцінки землі (об'єкту оренди).

Вищевикладене стало підставою для задоволення позовних вимог місцевим господарським судом.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Апеляційна інстанція, вважаючи, що чинне законодавство України не містить заборон чи обмежень щодо передання районними державними адміністраціями земельних ділянок фізичним особам для розширення фермерських господарств, дійшла висновку, що Полонською районною державною адміністрацією прийнято спірне розпорядження у відповідності до чинного законодавства та визначеної компетенції.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на 13.03.2008 року) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Частиною 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Апеляційний господарський суд встановив недоведеність прокурором факту відсутності у оспорюваних договорах істотних умов договору, які передбачені ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Також апеляційна інстанція зазначила, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду не входить до вичерпного переліку істотних умов договору оренди землі, встановленого ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", а тому невизначеність нормативної грошової оцінки земельних ділянок у оспорюваних договорах не породжує юридичних наслідків та не тягне за собою їх недійсність.

Вищенаведене стало підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового про відмову у позові.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на 13.03.2008 року) однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст. ст. 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно ст. 21 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на 13.03.2008 року) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" та перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Статтею 1 Закону України від 11.12.2003 року № 1378-IV "Про оцінку землі" встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Частиною 1 ст. 13 цього Закону визначено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Зокрема, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Оскільки законодавець чітко визначив, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, то висновки апеляційної інстанції щодо відсутності юридичних наслідків невизначеністю нормативної грошової оцінки земельних ділянок у оспорюваних договорах є хибними (зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08.04.2015 року у справі № 916/2439/145, від 20.05.2015 року у справі № 916/2294/14, від 01.07.2015 року у справах № 916/1736/14 та № 916/2772/14).

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Місцевий господарський суд у порушення вищезазначених вимог процесуального права неналежно дослідив докази, подані сторонами.

Так, як зазначалось вище, місцевий господарський суд дійшов висновку, що підстав для укладення оспорюваних договорів у відповідачів не було, оскільки у них не зазначено, згідно якого рішення та якого органу вони укладені.

Проте, місцевий господарський суд неналежно дослідив умови оспорюваних договорів, зокрема, їх преамбули, де зазначено, що фермерське господарство "Лебідь" при укладенні діяло на підставі договору про заміну сторони у договорі оренди землі від 17.01.2008 року.

Вказаний договір місцевим господарським судом не був досліджений та не досліджено можливості сторін правочину замінити сторону за договором оренди землі.

Отже, не з'ясувавши вищевикладене, місцевий господарський суд здійснив передчасно висновок про відсутність підстав для укладення оспорюваних договорів.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Пунктом 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.212 року № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 10, від 16 січня 2013 року N 2, від 29 травня 2013 року N 9) згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Судами попередніх інстанцій не з'ясовувались повноваження органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, у позовній заяві прокурор зазначає, що оскільки органи Державної інспекції сільського господарства України не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами вказаної категорії до суду, з даним позовом звертається прокурор.

Проте, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилась обставина належного чи неналежного виконання територіальним органом Державної інспекції сільського господарства України своїх обов'язків з контролю у сфері додержання органами виконавчої влади вимог законодавства України при наданні земельних ділянок в оренду, а у разі виявлення порушень закону - вчасного реагування на таке порушення.

Також Державна інспекція сільського господарства України, будучи центральним органом виконавчої влади, має відповідні права та обов'язки, що в свою, чергу зумовлює необхідність залучення такого органу виконавчої влади до участі у справі.

Крім того, судами попередніх інстанцій не перевірені доводи прокурора стосовно того, що про порушення відповідачами норм земельного законодавства прокуророві стало відомо у листопаді 2014 року.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил ст. 261 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, встановлені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Таким чином, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки оскаржені судові акти прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Хмельницької області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 10.03.2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 року у справі № 924/1942/14 скасувати.

Справу № 924/1942/14 передати на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді: І.В. Алєєва

Г.К. Прокопанич