Постанова ВГСУ від 13.08.2015 року у справі №910/5468/15-г

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2015 року Справа № 910/5468/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівГоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.15у справі№ 910/5468/15-г Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна"простягнення 9 796,27 грн.,

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 04.08.15, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Швеця В.О., для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В. , судді - Гоголь Т.Г., Дроботова Т.Б.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Васійчук Л.Ф. - предст. за дов. від 29.12.14;

від відповідача: Куксенко П.Р. - предст. за дов. від 26.12.14;

Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" у березні 2015 року заявлений позов до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" про стягнення 9 796,27 грн. Свій позов Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" обґрунтовувало невиконанням Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" договірних зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару відповідно до договору поставки продукції № 263-Х/Х-1111-47 від 30.09.2010. При цьому, позивач посилався на приписи статей 610 - 612, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 230 - 232 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.15, ухваленим суддею Демидовим В.О., у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. Суд першої інстанції установив порушення відповідачем зобов'язань зі сплати коштів за договором поставки продукції № 263-Х/Х-1111-47 від 30.09.2010, проте відмовив у позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності. При цьому, суд виходив з того, що право на вимогу про сплату спірних коштів виникло у позивача на наступний день після поставки товару, яка відбулася 30.09.10, відтак трирічний строк позовної давності для звернення з вказаною вимогою закінчився 04.10.13. Суд керувався приписами статей 256, 257, 261, 267, 526, 612, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Київським апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шаптали Є.Ю. - головуючого, Самсіна Р.І., Гончарова С.А. постановою від 16.06.15, перевірене рішення залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення.

Ухвалою про виправлення описки Київського апеляційного господарського суду від 02.07.15 виправлено допущену описку в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 18.05.15, постанові та у вступній та резолютивній частині постанови Київського апеляційного господарського суду від 16.06.15 шляхом внесення відповідних змін, а саме замінено "№ 910/5768/15-г" на "№910/5468/15-г".

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.15 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.15 у цій справі і прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" про стягнення заборгованості в розмірі 9 796,27 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 261, 264, 267 Цивільного кодексу України, статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, скаржник зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій не враховано те, що строк позовної давності переривався у зв'язку з вчиненням відповідачем в період перебігу строку позовної давності дій, які свідчать про визнання ним свого боргу, а саме підписання відповідачем 01.10.13 акту звірки взаємних розрахунків від 01.10.13, згідно з яким відповідач підтвердив наявність заборгованості перед позивачем за укладеними між ними договорами станом на 30.09.13, зокрема за договором № 263-Х/Х-1111-47 від 30.09.10.

Від Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 30.09.2010 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", яку в подальшому реорганізовано у Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (постачальник) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" (покупець) укладено договір поставки продукції № 263-Х/Х-1111-47 відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві запчастини до компресорів автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій (АГНКС) надалі - продукція, згідно специфікацій, які додаються до даного договору та є невід'ємними його частинами, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити продукцію. Згідно з пунктом 3.3 договору загальна сума цього договору визначається за сумою всіх специфікацій до нього і складає 7 619,98 грн., в тому числі ПДВ 1 268,99 грн. Відповідно до пункту 3.4 договору покупець оплачує постачальнику 100% вартості продукції за фактом поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до закінчення терміну дії договору. Пунктами 4.1. 4.2 договору сторони погодили, що, постачальник здійснює поставку продукції покупцю за власний рахунок протягом тридцяти днів з моменту підписання цього договору. В порядку та на умовах, визначених договором, постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує продукцію, загальна кількість, асортимент, номенклатура, одиниця виміру, ціна на одиницю виміру та загальна вартість якої визначена сторонами у специфікаціях та видаткових накладних. Відповідно до пункту 4.3 договору продукція вважається поставленою постачальником та переданою у власність покупця з моменту підписання покупцем відповідних товаросупровідних документів. Згідно з пунктами 9.1, 9.2 договору даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 9.1 цього договору, та діє до 31.12.10.

Як встановлено господарськими судами, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" виконало взяті на себе договірні зобов'язання належним чином та у повному обсязі, здійснило поставку продукції, визначеної у специфікації № 1 до договору № 263-Х/Х-1111-47 від 30.09.10 на суму 7 619,98 грн. за видатковою накладною № 535 від 30.09.10.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання за договором щодо оплати поставленого товару, позивачем заявлено до стягнення з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" основного боргу за договором поставки продукції № 263-Х/Х-1111-47 від 30.09.10 в розмірі 7 619,98 грн., а також 582,46 грн. пені, 687,05 грн. 3% річних, 373,38 грн. інфляційних нарахувань та 533,40 грн. 7% штрафу від простроченої суми.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що позивач поставив відповідачу обумовлений договором № 263-Х/Х-1111-47 від 30.09.10 товар на загальну суму 7 619,98 грн., а відповідач поставлений йому товар не оплатив, у зв'язку з чим заборгованість останнього перед позивачем складає 7 619,98 грн. Судами не установлено умов договору щодо іншого строку оплати товару.

Відповідачем було подано до господарського суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності у відповідності до статей 256, 257 Цивільного кодексу України з тих підстав, що позивачу стало відомо про порушення свого права з наступного дня після поставки товару, яка відбулася 30.09.10, тобто строк позовної давності за вимогами позивача з урахуванням перебігу строку на 5 днів сплинув 04.10.13.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до частин 3 - 5 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд з'ясовує та зазначає в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (пункт 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Господарськими судами встановлено, що поставка товару за договором № 263-Х/Х-1111-47 від 30.09.10, строк дії якого закінчився 31.12.10, відбулася 30.09.10. Зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (що відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові Верховного суду України від 30.09.14 у справі № 927/1232/13). Таким чином, як обгрунтовано зазначили господарські суди першої та апеляційної інстанцій, про порушення своїх прав за вищевказаним договором у зв'язку з несплатою відповідачем поставленої продукції позивач дізнався з наступного дня після поставки. Як вбачається з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось з позовною заявою до Господарського суду міста Києва тільки у березні 2015 року. При цьому, доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про закінчення строку позовної давності на момент звернення Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до суду з позовною заявою.

Доводи скаржника про неврахування господарським судом апеляційної інстанції актів звірки взаємних розрахунків від 01.07.12, 01.10.13 та від 01.01.14 не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки акти звірки взаємних розрахунків від 01.07.12 та від 01.01.14 були подані позивачем лише до господарського суду апеляційної інстанції без обгрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції. Крім того, посилання Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на акт звірки взаємних розрахунків від 01.10.13 з урахуванням пункту 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", відповідно до якого підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір належить до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, не можуть бути підставою для скасування переглянутих судових актів з огляду на те, що названий акт не підтверджує визнання відповідачем заборгованості саме за спірним договором.

З урахуванням викладеного, висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 7 619,98 грн. основного боргу за договором поставки продукції № 263-Х/Х-1111-47 від 30.09.10, 582,46 грн. пені, 687,05 грн. 3% річних, 373,38 грн. інфляційних нарахувань та 533,40 грн. 7% штрафу від простроченої суми є законними та такими, що відповідають обставинам справи.

Доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -