ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2016 року Справа № 922/5966/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінок" на рішення господарського суду Харківської області від 9 лютого 2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 травня 2016 року у справі №922/5966/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Технології обладнання" до товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінок", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_4, про стягнення суми, -
Встановив:
У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Технології обладнання" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінок", з урахуванням уточнень позовних вимог, 923 303,07 грн. основного боргу за договором поставки, 130 649,78 грн. пені, 10 738,13 грн. 3% річних, 201 075,89 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Рішенням господарського суду Харківської області від 9 лютого 2016 року у справі №922/5966/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 травня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 923 302,92 грн. основного боргу, 97 424,86 грн. пені, 6 871,05 грн. 3% річних, 20 551,98 грн. судового збору. В частині стягнення основного боргу в сумі 0,15 грн., пені в сумі 33 224,92 грн., 3% річних у розмірі 3 867,08 грн. та 201 075,89 грн. інфляційних втрат - відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, прийняти у справі нове рішення, яким у позові відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, між ТОВ "Технології обладнання", як постачальником, і ТОВ "Барвінок", як покупцем, укладено договір №36 від 25 квітня 2014 року.
Умовами цього договору постачальник зобов'язався до 10 вересня 2014 року (п. 2.1.) поставити (передати у власність) покупцю обладнання згідно специфікації №1 до даного договору, а покупець зобов'язався прийняти обладнання та сплатити постачальнику ціну договору (п. 1.1.), яка на час укладення договору складала 1 181 594,00 грн. (п. 3.1.), має проводиться в національній валюті України в безготівковій формі (п. 3.4.) в порядку визначному п. 3.3. договору.
Підпунктами 3.3.1. - 3.3.8 п. 3.3. договору сторони погодили, що відповідач до 6 червня 2014 року має здійснити передоплату згідно специфікації №1 у сумі 223 398,50 грн., до 15 липня 2014 року - сплатити 72 000 грн., а потім до 15 жовтня 2014 року, 25 листопада 2014 року, 25 грудня 2914 року, 25 січня 2015 року, 25 лютого 2015 року та 25 березня 2015 року здійснювати оплату по 12,5% від вартості обладнання згідно Специфікації №1.
Згідно п. 3.5. договору, ціна обладнання та вартість договору, підлягає сплаті у гривні та визначається згідно максимального міжбанківського курсу EURO до гривні, встановленого згідно зі статистикою торгових сесій на третій банківський день після дня зарахування оплати на розрахунковий рахунок постачальника від покупця (джерело UKRDEALIN офіційний сайт www.udinform.com), і коригується у разі зростання міжбанківського курсу EURO до гривні.
Пунктом 6.2 договору сторони узгодили, що у разі прострочення оплати, передбаченої договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми згідно п. 3.3. даного договору за кожний день прострочення але не більше 10% від вартості обладнання.
Строк дії договору встановлений до 31 грудня 2014 року, але до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором (п. 5.1.).
Найменування, асортимент, кількість, ціна за одиницю, вартість обладнання узгоджено сторонами у специфікації №1, яку 19 серпня 2014 року викладено у новій редакції додатковою угодою №1.
Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу обладнання за товарно-транспортними та видатковими накладними: №386 від 17 липня 2014 року на 109 489 грн.; №387 від 17 липня 2014 року на 53 702 грн.; №388 від 17 липня 2014 року на 27 850 грн.; №390 від 17 липня 2014 року на 96 462 грн.; №392 від 17 липня 2014 року на 34 361 грн.; №426 від 7 серпня 2014 року на 65 245 грн.; №427 від 7 серпня 2014 року на 136 872 грн.; №428 від 7 серпня 2014 року на 3 191 грн.; №430 від 7 серпня 2014 року на 137 551 грн.; №488 від 5 вересня 2014 року на 94 433 грн.; №489 від 5 вересня 2014 року на 72 401 грн.; №490 від 5 вересня 2014 року на суму 45 565 грн.; №492 від 5 вересня 2014 року на 304 472 грн.
Покупець зобов'язання щодо здійснення оплати за отриманий товар своєчасно та в повному обсязі не виконав, претензії постачальника про сплату суми заборгованості та штрафних санкцій у визначений термін, сплату курсової різниці між вартістю несплаченого обладнання на момент отримання та повернення товару, проігнорував та залишив без відповіді, внаслідок чого позивач звернувся до господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 923 303,07 грн. згідно пп. 3.3.3. - 3.3.6. договору, 130 649,78 грн. пені, 10 738,13 грн. 3% річних, 201 075,89 грн. інфляційних втрат.
Відповідач вимоги позивача не визнає і зазначає, що позивач порушив свої зобов'язання в частині поставки товару за вказаною в договорі адресою, відповідності поставленого обладнання узгодженому асортименту, введення цього обладнання в експлуатацію, а оскільки вказані умови сторонами погоджувались у договорі, то позивач знав, що переданий товар не відповідає умовам договору, а тому згідно ч. 2 ст. 688 ЦК України, не має права вимагати виконання покупцем свого зобов'язання, посилаючись на відсутність відповідних претензій.
Господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, вказавши про доведеність належними доказами факту поставки позивачем відповідачеві обладнання, яке відповідач протягом липня-вересня 2014 року прийняв без зауважень та претензій, які не пред'являв позивачу до звернення останнім до суду, а також посилаючись на положення ч. 1 ст. 673, ст.ст. 678, 688, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення суми основної заборгованості.
Встановивши, що у розділі 3 договору, сторони погодили, що покупець має сплачувати вартість отриманого товару з урахуванням курсової різниці міжбанківського курсу EURO до гривні, суди попередніх інстанцій вказали про безпідставність позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат, оскільки фактично сума, що виникає у зв'язку з курсовою різницею, і є інфляційними втратами, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача сум пені і 3% річних, суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що ці вимоги мають бути задоволенні частково, оскільки розрахунок цих сум, позивач здійснював з суми основної заборгованості станом на 28 квітня 2015 року, вже з урахуванням передбаченої договором курсової різниці, в той час, як пеня і 3% річних нараховуються на суму невиконаного грошового зобов'язання. Позивач здійснюючи розрахунок та заявляючи позовні вимоги не врахував передбаченого договором порядку оплати поставленого обладнання, а саме, оплату частками за графіком передбаченим підпунктами 3.3.3. - 3.3.6. договору, і, що за кожним окремим підпунктом суми пені і 3% річних мають нараховуватись окремо, і що момент настання прострочення за кожним окремим пунктом, загальна сума заборгованості у розмірі 923 303,07 грн. не існувала.
Вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними з огляду на наступне.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, згідно ст. 11 ЦК України, є, зокрема, договори та інші правочини.
Правовідносини сторін виникли на підставі договору поставки, до якого, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, і, згідно ч. 1 ст. 664 цього ж Кодексу, вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
В свою чергу, покупець, відповідно до ст. 689 ЦК України, зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу, а згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, - оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Встановлено, що позивач здійснив поставку обладнання відповідачеві у строки та на суму встановлену договором.
При цьому, частина поставленого товару не відповідає асортименту товару, визначеному договором.
Правові наслідки порушення умови договору щодо асортименту товару передбачені ст. 672 ЦК України, ч. 2 якої визначено, що в разі, якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір:
1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару;
2) відмовитися від усього товару;
3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором;
4) прийняти весь товар.
Встановлено, що відповідач скористався своїм правом і за видатковими накладними прийняв весь товар без будь-яких зауважень і заперечень в тому числі і щодо ціни товару.
За таких обставин попередні судові інстанції дійшли правильного висновку стосовно того, що відповідач поставлений йому товар прийняв, внаслідок чого у нього виникло зустрічне зобов'язання сплатити вартість поставленого товару.
Оскільки після отримання поставленого йому обладнання відповідач будь-яких претензій та вимог до позивача не пред'являв, його посилання на те, що у даному випадку має бути застосовано положення ч. 2 ст. 688 ЦК України є безпідставним, оскільки підписані товарно-транспортні накладні, в яких міститься вся необхідна інформація про партію поставленого товару, свідчить про погодження з відповідачем як місця виконання зобов'язання, так і асортименту отриманого товару, і, крім того, позивач не міг виконати вимоги, які йому не пред'являлись.
Враховуючи викладені обставини, висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову в частині стягнення основної заборгованості, з врахуванням вимог п. 3.5. договору є правильними.
Є правильними і висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення суми інфляційних втрат, які сторонами не оскаржуються.
Сплата 3% річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки на момент порушення відповідачем зобов'язання за договором суми основного боргу у розмірі 923 303,07 грн., розрахованої позивачем за пунктами договору 3.3.3., 3.3.4., 3.3.5., 3.3.6. ще не існувало, є правильним те, що 3% річних слід нараховувати на суми заборгованості за вказаними пунктами договору без урахуванням змін, передбачених п. 3.5. договору, і і розмір таких річних у даному випадку складає 6 871,05 грн.
Враховуючи вимоги ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 ГК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також вимог п. 6.1. договору, суди обох попередніх інстанцій дійшли правильного висновку стосовно того, що пеня, яка підлягає стягненню з відповідача за просторочення виконання зобов'язання складає 97 424,86 грн., а в частині стягнення 33 224,92 грн. пені слід відмовити, оскільки позивач здійснив розрахунок пені не на вартість обладнання, яка підлягала сплаті за п.п. 3.3.3., 3.3.4., 3.3.5., 3.3.6. договору, а з урахуванням змін, передбачених пунктом 3.5. договору, тобто на збільшену суму в залежності від зміни міжбанківського курсу EURO до гривні, що суперечить приписам ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
З огляду на викладене, висновки попередніх судових інстанцій про те, що позов підлягає частковому задоволенню є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.
Доводи касаційної скарги щодо порушення судами вказаних норм матеріального права ґрунтуються на неправильному їх розумінні та тлумаченні скаржником, а інші твердження відповідача, зазначені в касаційній скарзі, зводяться до оцінки наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, і крім того, їм була надана правильна правова оцінка в суді апеляційної інстанції.
Твердження касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення стосуються прав і обов'язків фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 є безпідставними, оскільки рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи або про права та обов'язки такої особи судом прямо вказано у резолютивній частині рішення, в той час, як ні в рішенні суду першої інстанції, ні в постанові апеляційного господарського суду таких посилань в мотивувальних та резолютивних частинах немає.
Таким чином, зазначене скаржником не може бути підставою для зміни або скасування постановлених у справі оскаржуваних судових рішень, а тому прийняті у справі рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції слід залишити в силі.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Барвінок" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 9 лютого 2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 травня 2016 року у справі №922/5966/14 - без змін.
Поновити виконання судового рішення у справі №922/5966/14.
Головуючий:П.А.ГончарукСудді:І.Д.Кондратова Л.В.Стратієнко