ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року Справа № 910/25480/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Картере В.І., Самусенко С.С.,

за участю представників: Державної іпотечної установи - Тодосієнка В.М. дов. № 2940/15/1 від 17 червня 2016 року, Демидюк О.Б. дов. № 441/15/1 від 8 лютого 2016 року, ТОВ "Танк транс" - Свідла Є.В. дов. б/н від 16 листопада 2015 року, Кулака І.О. дов. б/н від 29 грудня 2016 року, Дудяка Р.А. дов. б/н від 19 листопада 2015 року, ПАТ "Дельта Банк" - Мостепанюка В.І. дов. б/н від 5 травня 2016 року, Ханович К.В. дов. б/н від 5 травня 2016 року та прокурора Клюге Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційні скарги Державної іпотечної установи, ПАТ "Дельта Банк" та Заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 березня 2016 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом Державної іпотечної установи до ТОВ "Танк транс" та ПАТ "Дельта Банк", за участю прокуратури міста Києва, про визнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Державна іпотечна установа (далі - позивач) звернулась до ТОВ "Танк транс" (далі - відповідач-1) та ПАТ "Дельта Банк" (далі - відповідач-2) з позовом про визнання недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі заяви відповідача-1 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог б/н від 9 лютого 2015 року, а саме, вимог відповідача-2 до відповідача-1 за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 9 червня 2011 року, та вимог відповідача-1 до відповідача-2 за безвідкличним акредитивом №LC/IM/08/092013, безвідкличним акредитивом №LC/IM/09/092013, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/018/042014, безвідкличним резервним акредитивом №C/SB/019/042014, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/020/042014, безвідкличним резервним акредитивом №C/SB/022/042014, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/023/042014.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви про зарахування суперечить вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року позов задоволено повністю.

Визнано недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі заяви ТОВ "Танк транс" про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог б/н від 9 лютого 2011 року, а саме, вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Танк транс" за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 9 липня 2011 року та вимог ТОВ "Танк транс" до ПАТ "Дельта Банк" за безвідкличним акредитивом №LC/IM/08/092013, безвідкличним акредитивом №LC/IM/09/092013, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/018/042014, безвідкличним резервним акредитивом №C/SB/019/042014, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/020/042014, безвідкличним резервним акредитивом №C/SB/022/042014, безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/023/042014.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 березня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Танк транс" задоволено.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року скасовано.

Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

У касаційній скарзі Державна іпотечна установа просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 березня 2016 року, рішення Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року залишити без змін.

Вважає висновок суду про те, що Державна іпотечна установа не може бути позивачем у даній справі, таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки саме заявнику, як заставодержателю, належить право звернення до суду щодо оскарження дій, вчинених із предметом застави без його згоди, з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Стверджує, що сторони угод про торговий кредит та договорів купівлі-продажу прямо встановили недопустимість здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, що унеможливлює здійснення зарахування зустрічних вимог на підставі п. 5 ч. 1 ст. 602 Цивільного кодексу України, норма якої, на його думку, помилково не була застосована судом апеляційної інстанції.

Посилається на те, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог не відповідає нормі ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України, на що суд уваги не звернув.

Зазначає, що апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про зустрічний характер зобов'язань між відповідачами внаслідок неправильного застосування норми ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України.

Вказує, що у заяві ТОВ "Танк транс" неправильно зроблено перерахунки валют, не застосовано курс НБУ, що суперечить ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 березня 2016 року, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду (з урахуванням заяви про зміну вимог касаційної скарги від 17 червня 2016 року).

Посилається на те, що внаслідок невірного застосування норм ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України, суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про зустрічний характер зобов'язань та проігнорував доводи заявника про неотримання договорів відступлення права вимоги.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин спеціальні норми матеріального права, зокрема, положення Уніфікованих звичаїв і правил по документарному акредитиву Міжнародної Торгової палати (UCP - 600), чинних з 1 липня 2007 року, Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 514 від 3 грудня 2003 року (далі - Положення).

Зазначає, що у порушення вимог Положення та ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суди не досліджували обставин відкриття акредитивів, а ТОВ "Танк транс" не надав судам попередніх інстанцій жодних належним чином оформлених заяв про відкриття акредитивів та, відповідно, договорів про їх відкриття.

Вказує, що зарахування зустрічних однорідних вимог відбулось у тому числі за рахунок неіснуючих акредитивів, що суперечить вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України.

Посилається на те, що всупереч ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суди належним чином не дослідили факт настання/ненастання строку виконання зобов'язання згідно оспорюваної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, факт отримання банком від нового кредитора належним чином оформлених повідомлень про виконання умов акредитиву та документів, які би підтверджували невиконання зобов'язань наказодавця акредитива.

Також зазначає, що судами не надано жодної оцінки тим обставинам, що строк виконання за акредитивами на час направлення оспорюваної заяви не настав.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій помилково не застосовано до спірних правовідносин ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".

Стверджує, що судами не з'ясовано та не встановлено факту наявності/відсутності у позивача прав вимоги за укладеними з банком договорами забезпечення, в тому числі права щодо звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Вказує, що судами не досліджено обставин та доказів на їх підтвердження щодо нікчемності договору застави майнових прав та договору про відступлення права вимоги, оскільки умови цих договорів свідчать про надання позивачу переваг перед іншими кредиторами, прямо не встановлених для нього законодавством, що з урахуванням п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є підставою нікчемності правочину та свідчить про порушення судами ст. 633 Цивільного кодексу України.

У касаційній скарзі Заступник прокурора міста Києва просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 березня 2016 року, рішення Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року залишити без змін.

Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. ст. 15, 16,203, 215, 513, 517, 524, 533, 572, 573, 586, 601 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 20, 203 Господарського кодексу України, ст. ст. 17, 50, 51, 52 Закону України "Про заставу", ст. ст. 4-2, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про дотримання відповідачем-1 вимог ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України при повідомленні банку про відступлення права вимоги, а також про те, що спірні зобов'язання між банком та відповідачем-1 за договором кредитної лінії припинились внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог.

Зазначає, що правом контролю за предметом застави наділений лише заставодержатель, а тому саме його право у разі відчуження предмета застави, передачі його у користування, розпорядження іншій особі є порушеним, тому саме заставодержателю належить право звернення до суду щодо оскарження дій, вчинених з предметом застави без його згоди з підстав, передбачених ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.

Стверджує, що, у порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судами залишено поза увагою факт відсутності скарги банку як заставодавця за договорами про відступлення права вимоги від 5 лютого 2015 року, укладеними між "Танк транс" та Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл та заяви відповідача-1 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Також зазначає, що судами не враховано, що зобов'язання відповідача-1 перед банком виражені у євро, а зобов'язання банку перед Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл - у доларах США, і при зарахуванні зустрічних однорідних вимог помилково не застосовано офіційний курс Національного банку України, що свідчить про порушення ст. ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".

Вважає, що, всупереч ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України, банку не було надано доказів переходу права вимоги за безвідкличними акредитивами та безвідкличними резервними акредитивами від Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл до відповідача-1, отже, зобов'язання банку перед останнім не виникло, а тому відсутня умова для зарахування зустрічних вимог на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційних скарг та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційні скарги Державної іпотечної установи та Заступника прокурора міста Києва підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга ПАТ "Дельта Банк" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 лютого 2013 року між Державною іпотечною установою (установа) та ПАТ "Дельта Банк" (банк) укладено договір банківського рахунку №26/995-070.

4 вересня 2014 року у забезпечення виконання зобов'язань банку (заставодавець) перед установою (заставодержатель) за вказаним договором сторонами укладено договір застави майнових прав № д-1.1/2014.

4 вересня 2014 року між банком та установою укладено договір № Д-1.2/2014 відступлення права вимоги з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно до договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 4 вересня 2014 року, відповідно до п. 1.2 якого ПАТ "Дельта Банк" (первісний кредитор) відступає, а Державна іпотечна установа (новий кредитор) набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору, згідно додатку № 1 до якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги, зокрема, за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 9 червня 2011 року, укладеним банком та ТОВ "Танк Транс".

Відповідно до п. 2.2 договору відступлення права вимоги в незалежності від випадків, передбачених пунктом 2.1 цього договору, набирає чинності в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення).

Постановою Національного Банку України № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" від 2 березня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" з 3 березня 2015 року віднесено до категорії неплатоспроможних.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що 2 березня 2015 року до нього перейшли усі права вимоги за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880, укладеним між відповідачами 9 червня 2011 року, а разом з правом вимоги виконання основного зобов'язання, що передається за цим договором відступлення права вимоги, до позивача, як нового кредитора, переходять, в тому числі, всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до договору відступлення права вимоги, тобто, договорами, що забезпечують виконання кредитного зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк. (Cargill Financial Services International Inc.) (далі - CFSIT) та ТОВ "Танк транс" уклали договори відступлення права вимоги, зокрема:

- договір відступлення права вимоги № АА8 від 5 лютого 2015 року (договір відступлення № АА8), згідно п. 1.1 якого первісний кредитор (CFSIT) передає, а новий кредитор (відповідач-1) одержує всі та будь-які права вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) за наступними документарними інструментами та іншими пов'язаними з ними документами: всі права кредитора (бенефіціара) за наступними документарними інструментами, випущеними ПАТ "Дельта Банк" на користь первісного кредитора (CFSIT), як бенефіціара, з урахуванням всіх змін до них: безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/018/042014 на суму 979962,45 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом № LC/SВ/019/042014 на суму 688832,27 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/020/042014 на суму 788885,60 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/022/042014 на суму 222505,16 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/023/042014 на суму 839450,34 доларів США;

- договір відступлення права вимоги № АА9 від 5 лютого 2015 року (договір відступлення № АА9), згідно п. 1.1 якого первісний кредитор (CFSIT) передає, а новий кредитор (відповідач-1) одержує всі та будь-які права вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) за наступними документарними інструментами та іншими пов'язаними з ними документами: безвідкличним акредитивом № LC/IM/08/092013 на суму 5498790 доларів США, виданим банком на користь первісного кредитора (CFSIT) у розмірі відносної частки 10,3963658 % акредитиву; безвідкличним акредитивом №LC/IM/09/092013 на суму 4999280 доларів США, виданим банком на користь первісного кредитора (CFSIT).

9 лютого 2015 року ТОВ "Танк транс" здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог за кредитним договором в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України, направивши ПАТ "Дельта Банк" заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, у якій відповідач повідомив про часткове припинення зобов'язання щодо сплати ним на користь відповідача-2 суми боргу за кредитним договором у розмірі 8059033,82 євро, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 9090590,15 доларів США, та припинення зобов'язання щодо сплати банком на користь відповідача-1 боргу на загальну суму 9090590,15 доларів США, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 8059033,82 євро за наступними акредитивами:

1) безвідкличним акредитивом № LC/IM/08/092013 на суму 5498790 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі відступлених прав (10,3963658 % надходжень), що станом на 9 лютого 2015 року складає 571674,33 доларів США (за кpoc-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 506804,48 євро;

2) безвідкличним акредитивом № LC/IM/09/092013 на суму 4999280 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 4431985,82 євро;

3) безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/018/042014 на суму 979962,45 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 868761,04 євро);

4) безвідкличним резервним акредитивом № LC/SВ/019/042014 на суму 688832,27 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 610666,91 євро);

5) безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/020/042014 на суму 788885,60 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 699366,67 євро);

6) безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/022/042014 на суму 222505,16 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 197256,35 євро);

7) безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/023/042014 на суму 839450,34 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 9 лютого 2015 року складає еквівалент 744193,56 євро).

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Танк транс" про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 9 лютого 2015 року, а саме, вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Танк транс" за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 9 червня 2011 року та вимог ТОВ "Танк транс" до ПАТ "Дельта Банк" за безвідкличним акредитивом № LC/IM/08/092013, безвідкличним акредитивом № LC/IM/09/092013, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/018/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SВ/019/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/020/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/022/042014, безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/023/042014.

Суд апеляційної інстанції відмовив у позові Державній іпотечній установі з тих мотивів, що Державна іпотечна установа не може виступати позивачем у даній справі, виходячи зі змісту договорів застави майнових прав і відступлення права вимоги у взаємозв'язку зі ст. 51 Закону України "Про заставу"; крім того, у зв'язку з тим, що права заставодержателя відносно заставодавця не є предметом застави і не є пріоритетними порівняно з правами інших кредиторів банку.

Проте, з такими висновками Вищий господарський суд погодитись не може з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи…мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів…

Тобто, з позовом до суду, з дотриманням вимог закону щодо підвідомчості, підсудності справ судам і порядку звернення, може звернутися кожна особа, яка вважає, що її право порушене.

Господарський суд зобов'язаний прийняти такий позов, розглянути по суті і відмовити у позові, якщо прийде до висновку, що у позивача відсутнє право щодо предмету позову або це право не порушене.

Таким чином, Державна іпотечна установа може виступати позивачем у даній справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції не визначив, які саме права заставодержателя відносно заставодавця він мав на увазі, стверджуючи, що вони не є предметом застави і пріоритетними порівняно з правами інших кредиторів банку, не перевірив в цій частині доводи сторін, не встановив дійсні обставини і не дав їм належної правової оцінки.

Зокрема, суд не перевірив доводи сторін щодо існування різних редакцій договору про відступлення права вимоги між позивачем та відповідачем - 2, які різняться наявністю такої відкладальної умови, як введення до відповідача-2 тимчасової адміністрації, не дослідив відповідні докази, не усунув розбіжності в цій частині та не з'ясував дану обставину.

Також суд не перевірив доводи позивача стосовно визнання за ним у судовому порядку прав заставодержателя за договором з відповідачем - 2 рішеннями судів адміністративної юрисдикції, не дослідив та не оцінив докази в цій частині, не з'ясував пов'язані з цим обставини.

Крім того, ні суд апеляційної інстанції, ні місцевий господарський суд не перевірили у повному обсязі суттєві доводи сторін, надані ними докази та не встановили суттєві для правильного вирішення спору обставини, пов'язані з перевіркою підставності спірного одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме, випуском акредитивів, їх умовами, строком їх дії та платежу, належного представлення.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Форми відповідної заяви як одностороннього правочину та порядку його вчинення законодавством не передбачено. Зарахування може здійснюватись без згоди другої сторони, за заявою лише однієї сторони, тобто, для вчинення даного одностороннього правочину достатньо волевиявлення лише однієї сторони. Моментом припинення зобов'язань сторін у такому випадку є момент вчинення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог та її направлення кредитору за зустрічним однорідним зобов'язанням.

Вимоги, що є предметом зарахування, мають бути однорідними, тобто, їх предметом мають бути речі одного виду, роду тощо.

Зарахування можливе щодо тих вимог, строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Можливе також і часткове зарахування, коли одна вимога покриває частину іншої.

Разом з тим, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 603 ЦК України у разі заміни кредитора зарахування проводиться , якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Відповідно до ст. 1093 Цивільного кодексу України у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара.

У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 1098 ЦК України акредитив закривається, зокрема, у разі спливу строку дії акредитива.

Види акредитивів, їх зміст, порядок їх випуску, обігу, зміни умов, належного представлення, оплати, відповідні строки тощо регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів № 600, які діють з 1 липня 2007 року, та Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженим постановою правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 514.

Про обставини, пов'язані з відповідністю або невідповідністю спірних акредитивів та їх обігу зазначеним нормативним актам сторони заявляли судам попередніх інстанцій. Вказане має юридичне значення для можливості врахувати їх при визначенні зустрічного грошового зобов'язання. Але ці доводи суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, надані судам докази не перевірили у відповідності до вимог розділу 5 ГПК України, у тому числі на допустимість з огляду на джерело походження, підтвердження достовірності самих доказів та їх перекладу тощо, та не встановили пов'язані з цим істотні для юридично правильного вирішення спору обставини.

З огляду на викладене, рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними та обгрунтованими, тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі до місцевого господарського суду на новий розгляд в іншому складі суду.

Під час новому розгляду суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити всі доводи сторін, перевірити всі надані ними докази, встановити всі істотні для справи обставини та дійсні правовідносини сторін та прийняти рішення відповідно до вимог закону

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної іпотечної установи задовольнити частково.

Касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задовольнити.

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 березня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року.

Справу передати до Господарського суду м. Києва на новий розгляд в іншому складі суду.

Головуючий Т. Козир

Судді В. Картере

С. Самусенко