ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року Справа № 903/11/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Термолітмаш" на рішення господарського суду Волинської області від 11 червня 2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 3 березня 2016 року у справі № 903/11/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Термолітмаш" до публічного акціонерного товариства "Нововолинський ливарний завод" про стягнення суми, -

Встановив:

У січні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Термолітмаш" звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Нововолинський ливарний завод" про стягнення, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, 450 000 грн. боргу, 38 328,20 грн. пені за період з 26 грудня 2012 року по 26 червня 2013 року, 33 879,45 грн. 3% річних, 325 921,95 грн. інфляційних втрат.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Волинської області у справі №903/11/14 від 11 червня 2015 року, залишеним без мін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 3 березня 2016 року, здійснено процесуальне правонаступництво позивача у справі - ТОВ "Термолітмаш" на ТОВ "Завод Термолітмаш". Відмовлено у задоволенні позову. Зобов'язано УДКСУ у м. Луцьку повернути ТОВ "Завод Термолітмаш" з державного бюджету 2 302,63 грн. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням №49 від 26 грудня 2013 року та квитанцією №87 від 11 червня 2015 року.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову у справі скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 7 лютого 2011 року сторонами укладено договір №50 на виготовлення та поставку обладнання, відповідно до якого виконавець зобов'язався виготовити і поставити обладнання, а замовник прийняти і оплатити поставку обладнання у відповідності з технічними параметрами, вказаними в додаткових угодах №№1, 2, 3 та специфікаціях №№1, 2, 3.

Пунктом 2.5 додаткової угоди №2 від 7 лютого 2011 року передбачені умови оплати відповідно даної угоди і специфікації: 50% - передоплата протягом 7 календарних днів після підписання цієї угоди і специфікації. 40% - замовник зобов'язаний оплатити протягом 10 календарних днів після повідомлення про готовність до відвантаження та приймання обладнання на складі виконавця, можлива оплата і при завантаженні на транспорт замовника. 10% замовник оплачує після проведення шеф-монтажних і пусконалагоджувальних робіт на підприємстві замовника.

Відповідно до додаткової угоди №3 від 7 лютого 2011 року платежі за угодою проводяться при досягненні економічного ефекту в порівнянні з печами ДСП-3, що використовуються, на електромеханічному регуляторі потужності, на підприємстві замовника, в повному об'ємі, після спливу 120 календарних днів.

Пунктом 2.6 даної угоди передбачено, умови оплати відповідно до додаткової угоди №3 і специфікації, - при досягненні очікуваних ефектів від модернізації в розмірі 100% після спливу 120 календарних днів з моменту проведення пуско-налагоджувальних робіт.

Специфікацією на модернізацію печі ДСП-3 від 23 лютого 2011 року сторони визначили, що вартість модернізації складає 450 000 грн.

27 липня 2012 року після проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт представниками сторін спільно було проведено п'ять плавок згідно ГОСТ 27 729-88, про що було складено Акт №01 приймання сталеливарної печі ДСП-3, яким було зафіксовано відхилення від ГОСТу та перелік недоліків, про які заявлено замовником, і які підлягали усуненню виконавцем протягом 14 робочих днів. Вказаний акт підписаний представниками сторін договору. Докази усунення встановлених в акті №1 від 27 липня 2012 року недоліків в матеріалах справи відсутні.

Господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний господарський суд, відмовив у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю позивачем факту проведення передбаченої умовами договору модернізації дугової сталеливарної печі ДСП-3, що є передумовою оплати послуг позивача, оскільки згідно акту комісії у склад представників замовника та виконавця, а також протоколу, випробування проводились з відхиленням від ГОСТ 27 729-88, наявні відхилення від технічної документації та порушення, при обстеженні технічного стану, виявленні недоліки, які підлягали усуненню, що не узгоджується із визначенням модернізації як вдосконалення конструкцій на сучасному техніко-економічному рівні виробництва. Крім того, в акті №01 від 27 липня 2012 року відсутні результати витрат електродів, а по часу у п'ятій плавці час плавки до рідкого металу довший, ніж до модернізації.

Висновки місцевого та апеляційного господарських судів є правильними з таких підстав.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та ніші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суди попередніх інстанцій правильно визначили, що предметом позову є грошова вимога позивача, предметом спору - невиконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати робіт по модернізації дугової сталеливарної печі ДСП-3, а правовідносини, що склались між сторонами виникли на підставі договору, який є змішаним, оскільки містить елементи договорів поставки та підряду.

Частинами 1, 2 ст. 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно ст. 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Таким чином, цією нормою права замовника зобов'язано здійснити приймання результату роботи з його засвідченням актом або іншим документом, що фіксує факт прийняття роботи.

Встановлено, що позовні вимоги ґрунтуються на договорі №50 від 7 лютого 2011 року на виготовлення і поставку продукції, а згідно додаткової угоди №3 від 7 лютого 2011 року позивач взяв на себе зобов'язання здійснити модернізацію дугової сталеплавильної печі ДСП-3 з переводом на електрогідравлічний регулятор потужності, наслідком чого мало відбутись настання очікуваного ефекту у вигляді зниження електровитрат при розплавленні твердої шихти, зниження витрачання електродів та зниження часу плавки, що спростовує доводи касаційної скарги про те, що в результаті модернізації печі устаткування мало відбутись одна, а не всі зазначені елементи.

Вартість модернізації у розмірі 450 000 грн., відповідач повинен сплатити в повному обсязі через 120 календарних днів у разі досягнення економічного ефекту в порівнянні з використовуваними ним печами ДСП-3 на електромеханічному регуляторі потужності.

Встановлено, що в акті №1 від 27 липня 2012 року зафіксовано результати проведення представниками сторін п'яти плавок, згідно яких у замовника виникли зауваження щодо роботи устаткування, на усунення яких виконавцю було надано 14 робочих днів, про що також було складено протокол, і в цьому акті не зазначено про виконання робіт з модернізації печі, а лише зазначено про виконання підрядником монтажних та пусконалагоджувальних робіт. Докази того, що виконавець усунув зауваження відповідача у матеріалах справи відсутні.

З огляду на вказані обставини, а також посилаючись на вказані норми матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що акт №1 від 27 липня 2012 року, в розумінні ст. 34 ГПК України, не є належним доказом того, що ТОВ "Термолітмаш" виконав свої зобов'язання за договором №50 від 7 лютого 2011 року та додатковою угодою №3 до нього, а тому відсутні підстави для задоволення позову як в частині стягнення 450 000 грн. вартості виконаних робіт, так і в частині стягнення сум пені, інфляційних втрат і 3% річних.

Таким чином, висновок попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги дублюють твердження, викладені позивачем в апеляційній скарзі, яким судом другої інстанції під час розгляду справи була надана правильна правова оцінка, при цьому, в касаційній скарзі скаржник аналізує наявні у справі докази, встановлення та переоцінка яких, в силу положень ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а тому, такі доводи не можуть бути підставою для зміни або скасування постановлених у справі оскаржуваних судових рішень.

З огляду на викладене, прийняті у справі рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції слід залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Термолітмаш" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 11 червня 2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 3 березня 2016 року у справі №903/11/14 - без змін.

Головуючий:П.А.ГончарукСудді:І.Д.Кондратова Л.В.Стратієнко