ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року Справа № 925/1931/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: позивача:Шевчук Л.Ю. дов. від 19.12.2011 № 010-01/10307 відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Черкаської філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" на рішенняГосподарського суду Черкаської області від 29.12.2015та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.02.2016у справі№ 925/1931/15 Господарського суду Черкаської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Черкаської філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк"доЗакритого акціонерного товариства "Підприємство "Культтовари"прозвернення стягнення на предмет застави на суму 350 795,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Черкаської філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" (далі - ПАТ "Укрексімбанк" в особі Черкаської філії, банк) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Підприємство "Культтовари" (далі - ЗАТ "Підприємство "Культтовари", товариство) про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості з процентів на суму 350 795,01 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.12.2015 (суддя Пащенко А.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 (головуючий суддя - Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Жук Г.А.) позов задоволено частково, присуджено до стягнення із Закритого акціонерного товариства "Підприємство "Культтовари" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Черкаської філії ПАТ "Укрексімбанк" 8 693,58 грн. відсотків за користування кредитом шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором від 29.08.2008 №7208218, а саме на камеру коптильну КК-4, яка розташована за адресою: м. Черкаси вул. Хоменка, 19. У решті позову відмовлено. Стягнуто із відповідача на користь позивача 130,50 грн. судового збору.

Суди першої та апеляційної інстанцій з огляду на обставини, встановлені рішенням Господарського суду Черкаської області у справі №16/3163 щодо порушення ЗАТ "Підприємство "Культтовари" своїх зобов'язань за Кредитним договором №7208К16 від 22.08.2008 щодо своєчасного внесення платежів за цим договором, керуючись приписами статті 20 Закону України "Про заставу", статей 525, 526, 530, 572, 589, 590 Цивільного кодексу України визнали наявними правові підстави для звернення стягнення на частину майна, переданого відповідачем у заставу за договором від 29.08.2008 №7208218, а саме камеру коптильну КК-4. При цьому судами, за заявою відповідача, застосовано строки позовної давності до спірних правовідносин та задоволено вимоги позивача лише в частині стягнення відсотків за користування кредитом у період з листопада 2012 року до жовтня 2015 року включно.

Не погодившись із прийнятими у справі рішенням та постановою, ПАТ "Укрексімбанк" в особі Черкаської філії звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 29.12.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016, прийняти у справі нове рішення, яким позов банку задовольнити повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема частин 1, 3 статті 267 Цивільного кодексу України, статей 33, 65 Господарського процесуального кодексу України, наголошує на тому, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно обчислено строк позовної давності, не враховано доводи банку щодо переривання відповідачем строку позовної давності.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 22.08.2008 між ПАТ "Укрексімбанк" в особі Черкаської філії та ЗАТ "Підприємство "Культтовари" було укладено кредитний договір №7208К16 (далі - кредитний договір) відповідно до умов якого Банк відкриває Позичальникові невідновлювану кредитну лінію у розмірі 2968000,00 грн. з кінцевим терміном сплати кредиту 19.08.2013.

Надалі між сторонами було укладено ряд Додаткових угод, якими внесено зміни до умов кредитного договору, зокрема: №7208К16-1 від 08.01.2009, №7208К16-2 від 23.03.2009, №7208К16-3 від 30.10.2009, №7208К16-4 від 08.10.2010.

Пунктом 3.5.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 08.01.2009) визначено, що позичальник сплачує банкові проценти за користування кредитом у розмірі, зазначеному в п. 3.2 цього договору, у валюті кредиту. Такі проценти за користування кредитом нараховуються щомісяця, в останній банківський день місяця, на суму фактичної заборгованості за кредитом і підлягають сплаті з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - до 15 числа) на рахунок, зазначений у п. 3.8 цієї угоди. Як встановлено умовами додаткової угоди від 08.10.2010 №7208К16-4 процентна ставка за кредитом починаючи з 01.10.2010 складає 0,1% річних.

Відповідно до пункту 8.1. кредитного договору цей договір залишається чинним до дати повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.02.2010, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.04.2010, у справі №16/3163 за позовом ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Черкаської філії ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ЗАТ "Підприємство "Культтовари" про звернення стягнення на предмет іпотеки та предмет застави було присуджено до стягнення із ЗАТ "Підприємство "Культтовари" 2858200,00 боргу за кредитом, 367 302,95 грн. боргу за відсотками, 4452,00 грн. плати за управління кредитом, 38346,25 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 20977,63 грн. пені за прострочення сплати процентів та 366,88 грн. пені за прострочення сплати комісії, що були нараховані станом на 07.12.2009, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором № 7208217 та на предмет застави за договором від 29.08.2008 №7208218, а саме: рефрижератори № 1, № 2, № 3 з холодильно - нагрівальними установками ВР-1М, камеру коптильну КК-4, закаточну машину КЗК79.

Господарським судом у справі № 16/3163 встановлено такі фактичні обставини:

- укладення сторонами кредитного договору від 22.08.2008 №7208К16 та договору застави від 29.08.2008 № 7208Z18;

- надання позивачем відповідачу кредиту за кредитним договором від 22.08.2008 № 7208К16 та невиконання ЗАТ "Підприємство "Культтовари" умов договору щодо своєчасного повернення кредиту в установлені строки;

- звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 29.08.2008 № 7208Z18, зокрема на камеру коптильну КК-4 у кількості 1 шт.;

- стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом станом на 07.12.2009.

Враховуючи приписи частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо надання наведених фактичним обставинам преюдиційного значення.

Місцевим та апеляційним господарськими судами з'ясовано, що 29.07.2010 старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції Горбатюк Д.Л. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження на підставі наказу Господарського суду Черкаської області №16/3163 від 31.05.2010 щодо боржника ЗАТ "Підприємство "Культтовари".

04.10.2010 було винесено дві постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (окремо по рухомому та нерухомому майну боржника).

29.07.2015 ДП "Інформаційний центр" Міністерства Юстиції України повідомив ПАТ "Укрексімбанк" в особі Черкаської філії про те, що 25.08.2015 будуть проведені електронні торги з реалізації предмету іпотеки, а саме: приміщення адміністративно-виробничої будівлі з прибудовами та підвалом (літ. А-2), що знаходиться за адресою: Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Хоменка. будинок 19. Предмет іпотеки було реалізовано 28.12.2015.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, станом на час розгляду справи борг відповідача перед позивачем за кредитним договором у повному обсязі не сплачено. Так за розрахунком позивача станом на 31.10.2015 за період з 08.12.2009 до 31.10.2015 включно борг відповідача за відсотками становить 350 795,01 грн.

Предмет позову у даній справі становить вимога банку звернути стягнення на камеру коптильну КК-4, передану відповідачем в заставу за договором від 29.08.2008 №7208Z18, у зв'язку з тим, що за вказаним договором у заставу передано камеру коптильну КК-4 у кількості 2 одиниці, а рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.02.2010 у справі №16/3163 звернуто стягнення лише на одну одиницю камери коптильної КК-4.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, як встановлено частиною 1 статті 1048 розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За приписами статті 572 Цивільного кодексу України та статті 20 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Водночас у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (стаття 589 Цивільного кодексу України).

Розглядаючи справу суди встановили, що 29.08.2008 в забезпечення виконання зобов'язань відповідача за кредитним договором №7208К16 від 22.08.2008 між позивачем (заставодержатель) та відповідачем (заставодавець) укладено договір застави №7208Z18 (далі - договір застави).

За умовами п.1.2. договору предметом застави є виробниче обладнання, а саме: рефрижератори №1, №2, №3 з холодильно-нагрівальними установками ВР-1М у кількості 3 одиниці; камера коптильна КК-4 у кількості 2 одиниці; закаточна машина КЗК 79 у кількості 1 одиниця.

Як врегульовано положеннями статті 590 Цивільного кодексу України та статті 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя.

Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Пунктом 2.1.3 договору застави встановлено, що заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави або його частину згідно з чинним законодавством України зокрема у випадку, якщо в момент настання терміну виконання заставодавцем зобов'язання (в тому числі і по сплаті будь-якого із платежів, які повинні бути здійснені відповідно до умов кредитного договору), забезпеченого заставою згідно з цим Договором, воно не буде виконане.

Пунктом 2.1.5 договору застави сторони погодили, що за рахунок предмету застави задовольняються вимоги, зазначені у договорі застави та кредитному договорі в повному обсязі, тобто і суму основного боргу, і суму відсотків, розмір яких визначається на момент фактичного задоволення вимог банку.

За наведених обставин, враховуючи норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення вимог банку щодо стягнення нарахованих ним відсотків за кредитним договором шляхом реалізації тієї частини заставного майна, на яку ще не було звернено стягнення за рішенням суду або в іншому порядку, а саме - камеру коптильну КК-4.

Разом з цим, спірним є період нарахування відсотків. Звертаючись із позовом, банк розрахував борг відповідача за відсотками за користування кредитом за період з 08.12.2009 до 07.12.2015 включно. Однак, відповідачем було заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом за період з 08.12.2009 до 31.10.2012 включно.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Суди правильно зауважили, що для вимог про стягнення відсотків за користування кредитом застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 Цивільного кодексу України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 Цивільного кодексу України).

Аналізуючи норми статей 261, 530, 631 Цивільного кодексу України Верховний Суд України у постановах від 06.11.2013 №6-116цс13, від 19.03.2014 №6-20цс14, від 18.06.2014 № 6-61цс14 дійшов висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов'язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В такому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Враховуючи викладене суди обґрунтовано задовольнили вимоги банку про стягнення відсотків за користування кредитом в межах трирічного строку позовної давності, а саме за період з листопада 2012 року до жовтня 2015 року включно, у розмірі, який за розрахунком судів першої та апеляційної інстанцій складає 8693,58 грн. Вимоги ж про стягнення відсотків за користування кредитом у період з 08.12.2009 до 07.11.2012 є такими, що не підлягають задоволенню з огляду на пропуск банком строку позовної давності.

Водночас, заперечуючи проти заявленого товариством клопотання про застосування строку позовної давності, банк вказує на те, що строк позовної давності переривався сплатою відповідачем процентів у січні, лютому та квітні 2013. Згадані доводи наведені заявником і у касаційній скарзі. Додатково скаржник наголошує на тому, що сплачуючи кошти в рахунок погашення боргу у січні, лютому та квітні 2013 року відповідач такими діями визнав нараховану позивачем суму боргу у повному обсязі та перервав перебіг строку позовної давності. На підтвердження викладеного ним подано залучені судами до матеріалів справи меморіальні ордери від 25.01.2013 №2084, від 22.02.2013 №1546, від 02.04.2013 №759.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До таких дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можна зокрема віднести часткову сплату боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Надаючи правову оцінку поданим банком меморіальним ордерам від 25.01.2013 №2084, від 22.02.2013 №1546, від 02.04.2013 №759 суди встановили, що призначенням платежу є "сплата прострочених відсотків за кредитним договором" без уточнення, за який саме період відповідач сплачує відсотки, що, як обґрунтовано зазначили суди, не може свідчити про визнання відповідачем нарахованої банком суми боргу за період з 08.12.2009 до 07.11.2012. Позивачем не надано інших доказів, які б свідчили про визнання відповідачем згаданої суми боргу, таких як наприклад визнання відповідачем пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання товариства відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що строк позовної давності щодо нарахованих банком відсотків за кредитним договором у період з 08.12.2009 до 07.11.2012 не переривався.

Згідно приписів пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування строку позовної давності до вимог про нарахування відсотків за користування кредитними коштами у період з 08.12.2009 до 07.11.2012 включно та задоволення позову лише в частині нарахованих відсотків за період з листопада 2012 року до жовтня 2015 року включно, у розмірі, який за розрахунком судів першої та апеляційної інстанцій складає 8693,58 грн. шляхом звернення стягнення на предмет застави - камеру коптильну КК-4. Доводи банку фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Черкаської філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 29.12.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 у справі №925/1931/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець