ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року Справа № 911/1403/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. -головуючого, Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргифізичної особи-підприємця ОСОБА_4напостанову Київського апеляційного господарського суду від 20.04.16 та рішення господарського суду Київської області від 26.01.16у справігосподарського суду Київської області №911/1403/15за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_5дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4,третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальності "Волна-К",прозобов'язання повернути майно та стягнення 130 000,00грн.,за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_5,

від відповідача - ОСОБА_6,

від третьої особи - не з'явилися,

У С Т А Н О В И В:

11.08.2014 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендарем) було укладено договір оренди майна №01, на виконання умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування посуд та обладнання для ресторану, що належать орендодавцеві на праві власності.

11.08.2014 відповідно до акту прийому-передачі майна ФОП ОСОБА_5 передав, а ФОП ОСОБА_4 отримав майно у кількості 251 шт. загальною вартістю 320 746,00грн.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору орендна плата складає 5 000,00грн. за місяць та сплачується орендарем щомісячно на рахунок орендодавця не пізніше 11 числа кожного місяця.

Згідно з п.3.1. договору строк його дії становить чотири місяці з моменту прийняття об'єкту оренди.

Пунктом 8.1 договору сторони передбачили обов'язок орендаря по закінченню терміну дії договору протягом 10 (десяти) днів повернути орендоване майно орендодавцю за актом приймання-передачі.

Невиконання ФОП ОСОБА_4 взятого на себе обов'язку щодо повернення орендованого майна за актом приймання-передачі після закінчення строку дії договору оренди стало приводом для звернення ФОП ОСОБА_5 до суду з позовною заявою (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про зобов'язання ФОП ОСОБА_4 повернути майно згідно переліку, зазначеному в акті приймання-передачі, стягнення 20 000,00грн. заборгованості з орендної плати, та 110 000,00грн. неустойки за користування майном у розмірі подвійної орендної плати за користування майном у період прострочення.

Заперечуючи проти позовних вимог, ФОП ОСОБА_4 зазначала, що спірне майно їй фактично не передавалось. Зауважувала, що не мала доступу до цього майна з причин його знаходження у належному ТОВ "Волна-К" приміщенні. Стверджувала, що договір №1 від 11.08.2014 та акт від 11.08.2014 не підписувала, натомість її підпис здійснено за допомогою факсиміле, що не було обумовлено сторонами у договорі.

26.01.2016 рішенням господарського суду Київської області (суддя Карпечкін Т.П.), залишеним без змін 20.04.2016 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Жук Г.А., Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.) позовні вимоги, ураховуючи клопотання позивача про їх збільшення, задоволено повністю. Зобов'язано ФОП ОСОБА_4 повернути ФОП ОСОБА_5 майно згідно зазначеного в Акті прийому-передачі переліку у кількості 251 шт. загальною вартістю 320 746грн. Присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_5 20 000,00грн. заборгованості з орендної плати, 110 000,00грн. неустойки та судові витрати. Судові рішення обгрунтовані порушенням відповідачем обов'язку зі своєчасного повернення орендованого майна.

У касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_4 посилалася на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, тому просила скасувати зазначені рішення та ухвалити нове про відмову в позові повністю, посилаючись на недоведеність існування між сторонами у справі договірних відносин та доказів користування нею орендованим майном, у зв'язку з чим правові підстави для застосування ст.785 ЦК України відсутні.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вимог скарги виходячи з наступного.

Як видно із матеріалів справи, спір між сторонами виник стосовно повернення орендованого майна, у зв'язку з припиненням дії договору оренди №01 від 11.08.2014, та стягнення з відповідача утвореної за цим договором заборгованості, а також штрафних санкцій на підставі ч.2 ст.785 ЦК України.

Відповідно до ст.759 ЦК України, яка кореспондується із ч.1 ст.283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 2 статті 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Задовольняючи позовні вимоги у частині зобов'язання повернути орендоване майно та стягнути орендні платежі за 4 місяці оренди у сумі 20 000,00грн., суди обох інстанцій виходили із того, що спірний договір припинив свою дію з 11 грудня 2014 року, виходячи з чого на підставі положень статей 525, 526, 530 ЦК України визнали ці вимоги обгрунтованими.

При цьому суди обох інстанцій не звернули уваги на обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Зокрема, чи фактично користувалася ФОП ОСОБА_4 спірним майном, оскільки з наявних у матеріалах справи пояснень третьої особи убачається, що майно не перебувало у володінні відповідача з незалежних від нього причин, що відповідно до ч.6 ст.762 ЦК України є підставою для звільнення від плати за користування майном. У підтвердження цих обставин, ТОВ "Волна-К" посилалися на рішення від 29.02.2016 у справі №910/32005/15 господарського суду Київської області, яким їх позов задоволено та стягнуто з ФОП ОСОБА_5 заборгованість за договором №0910/12 від 09.10.2012 оренди нежитлового приміщення кафе-бару, у якому знаходилося орендоване за спірним договором №01 від 11.08.2014 майно.

Зважаючи на викладене, та ураховуючи приписи ч.1 ст.765 ЦК України, якими установлено обов'язок наймодавця передати наймачеві майно у користування негайно або у визначений договором найму строк, суди обох інстанцій усупереч положенням статті 43 ГПК України не надали належної правової оцінки доводам третьої особи та відповідача щодо неможливості ведення останнім у приміщенні кафе-бару господарської діяльності з використанням майна позивача, з підстав відсутності доступу до цього майна.

Що стосується вимог у частині стягнення неустойки в сумі 110 000,00грн., то установивши невиконання відповідачем свого обов'язку з повернення майна, застосувавши приписи ч.2 ст.785 ЦК України, попередні судові інстанції погодились із доводами позивача щодо наявності підстав для застосування неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном після закінчення строку дії договору з 11.12.2014 по 11.11.2015, що є передчасним з огляду на таке.

Частиною другою статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі невиконання наймачем обов'язку з повернення речі.

Отже визначена ч.2 ст.785 ЦК України неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних відносин.

Згідно з ч.1 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Таким чином, для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, у відповідності до вимог ст.614 ЦК України. Тому слід було установити обставини, за яких орендар мав можливість повернути майно, що було предметом оренди, проте цього обов'язку не виконав.

За таких обставин, рішення обох інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду, під час якого господарському суду необхідно всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін, і в заленості від установленого правильно застосувати норми матеріального та процесуального права, якими урегульовано спірні правовідносини, та ухвалити законне й обгрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 та рішення господарського суду Київської області 26.01.16 у справі №911/1403/15 скасувати, а справу направити для нового розгляду.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяА.С. Ємельянов СуддяЛ.В. Ковтонюк