ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року Справа № 909/119/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКролевець О.А., суддів:Євсікова О.О., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Європа-Транс ЛТД"на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.12.2015та постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 15.03.2016у справі№909/119/15 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію доТовариства з обмеженою відповідальністю "Європа-Транс ЛТД"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаНаціонального банку Українипровизнання нікчемним додаткового договору від 15.09.2014 до договору оренди нежитлових приміщень № К-11/13 від 01.11.2013 та визнання нікчемним акту обстеження об'єкту оренди від 09.11.2014 до договору оренди нежитлових приміщень № К-11/13 від 01.11.2013за участю представників сторінвід позивача:Лисенко В.О. (дов. № 631 від 21.03.2016),від відповідача:Білан Н.М. (дов. № 2 від 22.04.2016),від третьої особи:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європа-Транс ЛТД" про визнання нікчемним додаткового договору від 15.09.2014 до укладеного між сторонами договору оренди нежитлових приміщень №К-11/13 від 01.11.2013 та визнання нікчемним акту обстеження об'єкту оренди від 09.11.2014 до вказаного договору оренди.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Під час нового розгляду справи ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 24.11.2015 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Національний банк України.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.12.2015 у справі № 909/119/15 (суддя Деделюк Б.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 (колегія суддів у складі: Хабіб М.І., Зварич О.В., Юрченко Я.О.), позов задоволено.

Визнано нікчемним додатковий договір від 15.09.2014 до договору оренди нежитлових приміщень № К-11/13 від 01.11.2013, укладений між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ТОВ "Європа-Транс ЛТД".

Визнано нікчемним акт обстеження об'єкту оренди від 09.11.2014 до договору оренди нежитлових приміщень № К-11/13 від 01.11.2013, укладений між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ТОВ "Європа-Транс ЛТД".

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що не відповідають вимогам матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

13.06.2016 через канцелярію Вищого господарського суду України від позивача надійшов письмовий відзив на касаційну скаргу, в якому він проти доводів скаржника заперечив, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа не скористалася передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 01.11.2013 між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - орендодавець) та ТОВ "Європа-Транс ЛТД" (далі - орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №К-11/13 (далі - договір оренди), за умовами якого позивач передав відповідачу в строкове платне користування без права викупу нежитлові приміщення загальною площею 7131,43 м2 на строк, який починається з 02.01.2014, але не раніше дати підписання акту прийому-передачі об'єкту, та продовжується до 30.11.2016.

У п. 1.2 договору оренди сторони передбачили, що цей договір не дає права орендарю на викуп чи іншу форму відчуження об'єкта; капітальний ремонт здійснюється орендарем у міру необхідності; вартість капітального ремонту орендодавцем не відшкодовується.

Розділом 7 договору оренди передбачені обов'язки орендаря, зокрема, самостійно здійснювати поточний ремонт об'єкта упродовж строку дії договору, до якого відносяться роботи по систематичному і своєчасному запобіганню від передчасного зносу частин будівлі, споруди та інженерного обладнання шляхом проведення профілактичних заходів та усунення дрібних пошкоджень і несправностей. Якщо поліпшення орендованого об'єкта зроблено за згодою орендодавця, орендар має право на їх вилучення, якщо такі поліпшення можуть бути відокремлені без пошкодження орендованого майна (п. 7.2.6 договору).

Пунктами 8.6, 8.7, 8.8 договору оренди сторони погодили, що об'єкт повинен бути переданий орендодавцеві у тому ж стані, у якому він був переданий в оренду, з урахуванням нормального зносу. Поліпшення об'єкта, що зроблені орендарем без згоди орендодавця, якщо їх можна відокремити від об'єкта без завдання йому шкоди, орендар повинен відокремити без завдання шкоди об'єкту та вивезти до моменту, визначеного у п. 8.2 договору. Невідокремлені поліпшення та поліпшення, які неможливо відокремити від об'єкта без завдання останньому шкоди, компенсації орендарю не підлягають.

Відповідно до п. 11.3 договору оренди зміни та доповнення до даного договору вносяться сторонами шляхом укладення окремого додаткового договору до договору, який(і) є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу, якщо вони укладені у тій самій формі, що й договір.

Згідно з актом прийому-передачі нежитлових приміщень від 02.01.2014 до договору №К-11/13 орендодавець згідно з договором оренди передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 7131,43 м2. На момент передачі сторони дійшли згоди, що частина приміщення потребує капітального ремонту, який орендар виконує за власний рахунок; при цьому вартість капітального ремонту орендодавцем не відшкодовується.

У подальшому 15.09.2014 між сторонами укладено додатковий договір до договору оренди (далі - додатковий договір), відповідно до якого на підставі п. 11.3 договору оренди сторони погодили викласти договір оренди в іншій редакції.

Зокрема, п. 1.6 договору оренди в редакції додаткового договору передбачено, що цим договором орендар отримав дозвіл орендодавця на здійснення покращень об'єкту в тому числі, але не виключно: на його капітальний ремонт, переобладнання, реконструкцію, добудову об'єкту, іншого пристосування для власних потреб.

У п. 7.2.4 договору оренди в редакції додаткового договору передбачено право орендаря на здійснення покращення об'єкта оренди.

Згідно з п. 1.6.1 договору оренди в редакції додаткового договору на підставі ст. 778 ЦК України, ст. 627 ЦК України сторони погодились, що покращення об'єкту оренди, в результаті яких здійснена реконструкція та/або створено новий об'єкт, має наслідком право орендаря на спільну з орендодавцем власність на об'єкт. Частка у власності визначається пропорційно сумарній вартості понесених орендарем затрат до балансової вартості об'єкту, яка існувала на момент прийняття його в оренду. Для визначення відсоткового співвідношення часток у об'єкті, після проведення його покращень та реконструкції, сторони залучають атестованого(их) суб'єкта(ів), що уповноважені проводити технічну інвентаризацію майна та визначати розмір частки кожної сторони. Остаточний розгляд часток, визначених ними за правилами цього пункту, є підставою для реєстрації права часткової власності на об'єкт.

Відповідно до п. 1.6.2 договору оренди в редакції додаткового договору на розсуд та за рішенням орендаря він може вимагати від орендодавця сплати/відшкодування (компенсації) вартості фактично здійснених покращень та/або реконструкцій об'єкта (необхідних витрат), або на зарахування їх вартості в рахунок орендної плати. Розмір такої компенсації визначається на підставі та у сумі фактично понесених орендарем витрат. Орендодавець зобов'язаний сплатити грошову суму на підставі вимоги орендаря в строки, що встановлені останнім, або здійснити зарахування таких витрат в рахунок орендної плати.

Компенсація, передбачена п. 1.6, може бути здійснена у формі заліку (за заявою орендаря) зустрічного грошового зобов'язання, зокрема, по зобов'язанням щодо сплати орендної плати, згідно п. 5 договору (п. 1.6.3 договору оренди в редакції додаткового договору).

Крім того, у п. 5.5 договору оренди в редакції додаткового договору сторони визначили, що відповідно до п. 1.6.2 та п. 5.3 цього договору орендар має право на зарахування в рахунок орендної плати понесених ним витрат на поліпшення/реконструкцію/капітальний ремонт об'єкта у розмірі, що не перевищує 90% від розміру орендної плати. При цьому орендар направляє орендодавцю акт про зарахування понесених витрат в рахунок орендної плати, форма якого встановлена в додатку №1 до цього договору.

Також сторонами складений акт обстеження об'єкту оренди від 09.11.2014 (далі - акт обстеження) до договору оренди, яким вони за наслідками огляду встановили, що орендарем було здійснено реконструкцію об'єкта оренди (його частини) площею 3937,1 м2 у період з 20.09.2014 до 09.11.2014 на загальну суму 96 535 880,00 грн.

Рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №123 від 20.11.2014, №128 від 24.11.2014, №35 від 17.02.2015, №63 від 20.03.2015, відповідно: з 21.11.2014 розпочато процедуру виведення ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на 3 місяці до 20.02.2015; призначено уповноважену особу фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк"; здійснення тимчасової адміністрації продовжено до 20.03.2015; розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк".

На виконання своїх повноважень Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулась до господарського суду з позовом у даній справі про визнання нікчемними додаткового договору та акту обстеження об'єкту оренди від 09.11.2014 до договору оренди.

Згідно з положеннями ч.ч. 2, 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції на момент звернення з позовом) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті; уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; але у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Як роз`яснено в п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

В силу ч. 3 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Так, у силу п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яка передбачає заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Згідно з положеннями ст.ст. 759, 760, 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

У відповідності до ст.ст. 776, 778 ЦК України за загальним правилом поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, а капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під час нового розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що площа окремих нежитлових приміщень, вказана у додатковому договорі, не відповідає площі, вказаній у договорі оренди, тобто сторони фактично збільшили площу об'єкта оренди без вказівки про її збільшення. При цьому розмір орендної плати залишився незмінним.

Отже, суди дійшли обгрунтованих висновків про те, що балансова вартість об'єкта оренди та орендна плата у додатковому договорі є заниженими. Крім того, суди встановили, що вартість реконструкції частини об'єкта оренди площею 3971,1 м2, про здійснення якої орендарем вказано в акті обстеження, більше, ніж у два рази перевищує балансову вартість об'єкта оренди, площею 7131,47 м2. При цьому посилання на первинні документи, на підставі яких встановлено факт проведення такої реконструкції та її вартість, у вказаному акті відсутні.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що у додатковому договорі сторони погодили можливе припинення в майбутньому права власності орендодавця на переданий ним в оренду об'єкт за його балансовою вартістю станом на момент передання в оренду; та набуття, натомість, частки у спільній власності, пропорційній саме балансовій вартості об'єкту та вартості понесених орендарем затрат, розмір яких сторонами не погоджувався; і за умовами додаткового договору можливість настання вказаних обставин у майбутньому залежить виключно від волевиявлення орендаря, яке є обов'язковим для орендодавця.

Суди правомірно відхилили заперечення відповідача, в яких він посилався на неможливість визнання нікчемним акту обстеження об'єкта оренди, оскільки такий акт не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а обраний позивачем спосіб захисту у зв'язку з цим не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України. З цього приводу суд апеляційної інстанції обгрунтовано зазначив, що вказаний акт є підставою для зміни прав та обов'язків сторін спірних правовідносин, оскільки на підставі цього акту у орендаря виникає право на спільну власність з орендодавцем, або на компенсацію витрат за реконструкцію, або на зарахування її вартості в рахунок орендної плати.

Більше того, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на момент укладення додаткового договору об'єкт оренди перебував в іпотеці відповідно до укладеного між Національним банком України (іпотекодержатель) та ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (іпотекодавець) договору іпотеки № 818 від 10.06.2014. Умовами вказаного договору іпотеки передбачено заборону без відповідного письмового дозволу іпотекодержателя здійснювати перепланування, перебудову, зміну цільового призначення та вчиняти будь-які інші дії, що можуть мати наслідком зміну характеристик предмету іпотеки; іпотекодавцю заборонено передавати предмет іпотеки в оренду, у спільну власність або у безоплатне користування, здійснювати його відчуження або інше розпорядження предметом іпотеки без письмової згоди іпотекодержателя.

Встановивши зазначені обставини, а також враховуючи, що Національний банк України, як іпотекодержатель, згоди на укладення додаткового договору ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" не давав, так само як і не давав письмового дозволу на здійснення реконструкції та перепланування предмета іпотеки, суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення у даній справі, вірно зазначили про те, що укладення спірного правочину за таких умов порушує права Національного банку України та суперечить вимогам закону, зокрема, положенню ч. 2 ст. 586 ЦК України, згідно з якою заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на наведене, судова колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність передбачених п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстав для визнання нікчемними додаткового договору та акту обстеження об'єкту оренди.

Посилання заявника касаційної скарги в обґрунтування своїх заперечень на закріплений ст.ст. 6, 627 ЦК України принцип свободи договору не заслуговують на увагу, оскільки реалізація вказаного принципу повинна здійснюватися в межах загальних засад цивільного законодавства, з урахуванням вимог розумності і справедливості. Оскільки господарськими судами встановлено, що укладення спірного правочину було здійснено всупереч вимог закону, посилання скаржника на вказані правові норми є безпідставними.

Доводи касаційного оскарження, в яких відповідач зазначав про те, що на даний момент об'єкт оренди перебуває у власності орендодавця і орендар не вчинив жодних дій, спрямованих на оформлення права спільної власності, слід відхилити, оскільки частиною першою ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання вимог закону в момент вчинення правочину, а не під час його виконання.

Отже, скаржником не доведено порушення або неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ними під час розгляду справи.

Викладені в касаційній скарзі інші доводи по суті зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, що не входить до визначених ст. 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34, 35 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Європа-Транс ЛТД" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.12.2015 у справі №909/119/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.Кролевець

Судді О.Євсіков

О.Попікова