ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року Справа № 923/1194/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Сибіги О.М.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуОдеського апеляційного господарського судувід04.02.2016у справі№923/1194/15Господарського суду Херсонської областіза позовомПрокурора Дніпровського району міста Херсона в інтересах держави в особі Херсонської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_5 прозвільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,за участю

- прокурора:Савицька О.В. (посвідчення № 041103 від 04.02.2016),В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд із позовом в інтересах держави в особі Херсонської міської ради (далі - позивач), прокурор Дніпровського району міста Херсона просив зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 (далі - відповідач) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_1, шляхом демонтажу тимчасової споруди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що тимчасова споруда (торгівельний павільйон по АДРЕСА_1) встановлена на земельній ділянці без оформлення паспорту прив'язки та без оформлення права користування земельною ділянкою, на якій її розташовано.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 24.09.2015 (суддя Ситюк В.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 (колегія суддів: головуючий суддя Будішевська Л.О., судді Мишкіна М.А., Поліщук Л.В.), позов задоволено повністю, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Сторони відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач згідно договору купівлі - продажу є власником тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, а саме металевого кіоску, який знаходиться на земельній ділянці площею 25,8 кв. м біля будинку АДРЕСА_1.

Вказаний металевий кіоск є тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності, однак відповідачем в порушення Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011р. №244, не отримано паспорт прив'язки тимчасової споруди.

Крім того, судами встановлено, що земельна ділянка, на якій розміщено вказаний металевий кіоск, відноситься до земель комунальної власності і не передавалась в користування чи в оренду, що підтверджено актами обстеження земельної ділянки від 03.08.2015 та 03.09.2015, листом управління містобудування та архітектури від 07.10.2013, заявою відповідача від 20.03.2014, заявою відповідача про оформлення паспорта прив'язки тимчасової споруди від 18.07.2014, листом-відмовою у оформленні паспорта прив'язки від 31.07.2014.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що матеріалами справи підтверджено факт самовільного використання відповідачем земельної ділянки під його тимчасовою спорудою.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.

За приписами статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 123 цього кодексу унормовано, що надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 124 вказаного кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього кодексу чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки, шляхом укладання договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За приписами статті 125 наведеного кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі статтею 212 цього кодексу самовільно зайнятті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснення за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Отже відповідно до вимог наведеного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.

У касаційній скарзі відповідач як на підставу для скасування судових рішень посилається на те, що перевірка на предмет нібито незаконного зайняття ним земельної ділянки здійснювалася з порушенням положень Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", яким визначено правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, а саме: що перевірку проведено не уповноваженим цим законом органом та без його, відповідача, участі.

Однак, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що посилання відповідача на вказані порушення є безпідставними, оскільки перевірки стосувались не господарської діяльності відповідача, а саме порядку використання спірної ділянки та здійснювались відповідно до статті 189 Земельного кодексу України Херсонською міською радою, зважаючи на те, що земельна ділянка розташована в межах міста Херсон та належить до земель комунальної власності, оскільки згідно цієї статті самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Крім того, відповідач як на підставу для скасування судових рішень посилається на відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду в інтересах держави в особі органів місцевого самоврядування, мотивуючи тим, що прокурором не сформульовано й не умотивовано в чому полягають інтереси держави в питанні, якщо спір виник стосовно землі, що належить до не державної, а комунальної власності.

Із такими доводами погодитись не можна виходячи із наступного.

Судом апеляційної інстанції досліджено, що прокурором у позовній заяві наведено мотиви порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, а саме порушення законодавства у сфері земельних відносин - самовільне використання земельної ділянки, і цей суд дійшов висновку про те, що звернення прокурора в інтересах органу місцевого самоврядування - Херсонської міської ради, яка виконує повноваження держави у сфері земельних відносин щодо розпорядження землями комунальної власності, цілком правомірне.

Суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарські суди порушують провадження у справі за позовом прокурора, який звертається до суду в інтересах держави, і який самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як роз'яснив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 у справі №1-1/99 за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" слід розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.

Отже у прокурора є право звертатися у суд із позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень, отже враховуючи вищевикладене підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 у справі Господарського суду Херсонської області №923/1194/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

О.М. Сибіга