ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року Справа № 915/553/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.суддівДанилової Т.Б., Яценко О.В.за участю представників:позивачівАндрєєв А.П. (дов. від 11.02.2016 р.) Рудник Ю.М. (дов. від 30.12.2015 р. №220/841/д)відповідачівне з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)прокуратуриЯговдік С. М. (посв. від 23.10.2014 р.)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Варяг"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 29.09.2015у справі № 915/553/15 Господарського суду Миколаївської областіза позовомЗаступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України; 2. Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаївдо1. Військової частини А1890; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Варяг"провизнання недійсним договору про спільний обробіток землі №64 від 21.02.2012

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2015 р. заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв звернувся з позовом до Військової частини А1890 та товариства з обмеженою відповідальністю "Варяг" про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі №64 від 21.02.2012 р. з додатковими угодами до нього, укладеними між відповідачами.

В обґрунтування своїх вимог військовий прокурор зазначає, що договір про спільний обробіток землі №64 від 21.02.2012 р. з додатковими угодами, укладений між військовою частиною А1890 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Варяг", суперечить вимогам ст.4 Закону України "Про використання земель оборони" та Положенню "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997 р.

Крім того, військовий прокурор вказав, що військовою частиною А1890 не вжито передбачених законодавством заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на користування наведеною земельною ділянкою.

До того ж, на виконання директиви Міністра оборони України та розпорядження Головного квартирно - експлуатаційного управління Збройних Сил України від 19.12.2013 р. №303, Квартирно - експлуатаційним відділом м. Миколаїв та військовою частиною А1890 складено акт приймання (передачі) будівель, споруд та територій військового містечка (військової частини А 1571) від 15.01.2014 р., яким передано Квартирно - експлуатаційному відділу м. Миколаїв будівлі та споруди військового містечка, земельну ділянку площею 7084,9 га, облікову та технічну документацію.

Квартирно - експлуатаційним відділом м. Миколаїв вживаються заходи з розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі та проведення державної реєстрації земельної ділянки та речових прав на неї.

У зв'язку із вищевикладеним, залучення військовою частиною А1890 до спільного обробітку земельної ділянки за договором про спільний обробіток землі №64 від 21.02.2012 р. та додатковими угодами - є таким, що суперечить вимогам ст.ст. 20, 77, 115, 116 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.06.2015 р. (суддя Коваль С.М.), у позові відмовлено. Стягнуто судовий збір.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд послався на відсутність правових підстав для визнання недійсним договору №64 від 21.02.2012 р. та додаткових угод до нього, а також на те, що його укладення не суперечить вимогам чинного законодавства, в тому числі ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 р. (колегія у складі суддів: головуючий суддя Таран С.В., судді Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.), рішення господарського суду Миколаївської області від 18.06.2015 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано недійсним (на майбутнє) договір про спільний обробіток землі №64 від 21.02.2012 р., укладений між військовою частиною А1571 та товариством з обмеженою відповідальністю "Варяг", з додатковими угодами до нього. Стягнуто судовий збір.

Не погоджуючись із прийнятою судом апеляційної інстанції постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Варяг" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення господарського суду Миколаївської області від 18.06.2015 р. залишити в силі, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків апеляційного суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 30.03.2016 р. справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Данилова Т.Б., Корсака В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.04.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 12.04.2016 р., у зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А., визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Данилова Т.Б., Яценко О.В.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 13.04.2015 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з Державним актом на право користування землею серії Б №062408 від 1978 р. військовій частині №15440 надано в безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку загальною площею 7102,5 га в межах згідно з планом землекористування для військових потреб (а.с. 52-55).

Відповідно до архівної довідки Одеського архівного відділу галузевого державного архіву Міністерства оборони України №179-1/302 від 28.09.2015 р. на підставі Директиви Міністра оборони України від 27.01.2000 р. №115/1/050 206 авіаційний полігон з 22.07.2000 р. змінив умовне найменування з військової частини 15440 на військову частину А1571.

21.02.2012 р. між військовою частиною А1571 та товариством з обмеженою відповідальністю "Варяг" укладено договір про спільний обробіток землі №64, за умовами якого сторони домовились про співпрацю і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані стороні-1 в безстрокове користування та можливостей сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

Сторони домовились, що спільний обробіток землі буде здійснюватися наступним чином: військова частина А1571 бере на себе зобов'язання залучити площу земельної ділянки під спільний обробіток землі та проводити її обстеження на предмет наявності та, в подальшому, проведення заходів своєчасного знешкодження шкідливих для оточуючої середи, життя та здоров'я людей предметів з метою створення безпечних умов праці; товариство з обмеженою відповідальністю "Варяг" бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, яка обумовлена договором (пункт 1.2 договору №64 від 21.02.2012 р.).

Відповідно до пункту 3.1 договору №64 від 21.02.2012 р. військова частина А1571 зобов'язалась залучити до спільної діяльності, що буде провадитись разом з товариством з обмеженою відповідальністю "Варяг" земельні ділянки, що надані військовій частині А1571 в безстрокове користування згідно державного акту серії Б №062408 площею 1020 га терміном на 4 сільськогосподарських років, тобто до 01.12.2015 р.

Згідно з пунктами 6.1, 6.2 договору внесок сторони 1 - вартість права обробітку земельних ділянок загальною площею 1020 га відповідно до акту обміру земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору, а також ділова репутація та ділові зв'язки складає 158100 грн., а внесок сторони 2- грошові кошти, паливно-мастильні матеріали, обробка грунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові зв'язки, інше, що встановлюють сторони по закінченню сільськогосподарського року.

Прибуток, що отримується сторонами від спільного обробітку землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому військова частина А1571 в будь - якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеному у статті 6 цього договору; фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку стороні -1 та утримання відповідної частки прибутку стороною-2 (пункти 8.1, 8.5 договору).

Вказаний договір погоджено сільським головою Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, про що свідчить відповідна відмітка на договорі.

19.10.2012 р. між військовою частиною А1571 та товариством з обмеженою відповідальністю "Варяг" укладено додаткову угоду до договору №64 від 21.02.2012, якою внесено зміни до пункту 6.1 договору відносно розміру внеску сторони -1 у вигляді вартості права обробітку землі та зазначено, що він складає 163243 грн. (а.с.13).

Відповідно до вимог Директиви Міністра оборони України від 30.11.2012 р. №Д-322/1/16 військова частина А1571 підлягала розформуванню, а її правонаступником з фінансових питань було визначено військову частину А1890.

Згідно з актом прийому-передачі будівель та споруд від 07.03.2013 р. військова частина А1571 передала, а військова частина А1890 прийняла військове містечко №1.

Разом з будинками та спорудами було прийнято земельну ділянку площею 6960 га.

У вказаному акті також зазначено, що військовою частиною А1571 передано військовій частині А1890 Державний акт на право користування земельною ділянкою серії Б №062408 від 1978 р. (а.с.70).

Водночас і матеріалах справи містить акт приймання (передачі) будівель, споруд та території військового містечка від 18.02.2013 р., відповідно до якого військова частина А1571 передала Квартирно-експлуатаційному відділу м. Миколаїв разом з будівлями та спорудами земельну ділянку площею 7084,9 га.

Із змісту архівного витягу з ліквідаційного акту 206 авіаційного полігону оперативного командуванню "Південь" Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1571) вбачається, що на підставі Директиви Міністра оборони України від 18.03.2013 р. №Д-322/1/4дск, Директиви командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.05.2013 р. №Д-5, спільної Директиви Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 22.10.2013 р. №Д-322/1/8дск, спільної Директиви Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 20.12.2013 р. №Д-322/1/9дск, спільної Директиви Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 15.03.2014 р. №Д-322/1/02, спільної Директиви Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 08.12.2014 р. №Д-322/1/43дск, наказу командувача військ оперативного командування "Південь" від 14.04.2015 р. №29 земельна ділянка, яка використовувалась 206 авіаційним полігоном, була передана для подальшого використання Квартирно-експлуатаційному відділу м. Миколаїв.

Між тим, 15.01.2013 р. між військовою частиною А1571, товариством з обмеженою відповідальністю "Варяг" та військовою частиною А1890 було укладено договір про заміну сторони у договорі спільного обробітку землі, відповідно до якого військова частина А1571 передає, а військова частина А1890 приймає на себе права та обов'язки військової частини А1571 згідно договору про спільний обробіток землі від 21.02.2012 р. №64.

Згідно з пунктом 4 договору від 15.01.2013 р. відступлення прав та обов'язків військової частини А1571 на користь військової частини А1890 відбулося, зокрема, на підставі директиви Міністра оборони України від 30.11.2011 р. №Д-322/1/16.

Права та обов'язки військової частини А1571 згідно договору від 21.02.2012 р. №64 військова частина А1890 набуває з 15.01.2013 р. (п. 2 договору від 15.01.2013 р.).

В подальшому, додатковими угодами №2 від 05.03.2013 р. та №3 від 14.02.2014 р. до договору від 21.02.2012 р. №64 було внесено зміни в пункти 1.2, 3.1, 6.1, 8.6, розділ 11, пункт 12.2 стосовно розміру внесків, збільшення вартості обробітку землі в розмірі 435117,48 грн., збільшення площі земельних ділянок до 1058,68 га, збільшення строку дії договору до 31.12.2017 р., розподілу прибутку та відповідальності сторін.

Предметом спору у даній справи є вимога заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі №64 від 21.02.2012 р. та додаткових угод до нього, що є його невід'ємною частиною.

Приймаючи рішення, апеляційний господарський суд правомірно виходив з наступного.

Згідно з приписами ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, яка залучена військовою частиною А1890 до спільної діяльності з товариством з обмеженою відповідальністю "Варяг" за спірним договором №64 від 21.02.2012 р. належить до категорії земель оборони, оскільки надавалась військовій частині №15440 саме для військових потреб, а отже, порядок її використання є предметом регулювання Закону України "Про використання земель оборони".

Статями 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України; військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

На час укладення спірного договору, як і на даний час, Кабінетом Міністрів України не визначено порядок надання військовими частинами дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Отже, чинним на момент укладення спірного договору законодавством було передбачено, що військові частини мають, за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею, право надавати дозвіл фізичним та юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони. Між тим відсутність порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, унеможливлювала реалізацію такого права.

Крім того, згідно з даними витягів з Державного земельного кадастру, завірених належним чином, копії яких містяться в матеріалах справи, органом уповноваженим розпоряджатися земельними ділянками державної форми власності (вид використання - J.15.01; документ, що посвідчує право- державний акт серії Б №062408 від 1978р.) площею 6977,5 га (кадастровий номер 4821785000:06:000:0002) та 105,5559 га (кадастровий номер 4821785000:05:000:0717) є Миколаївська обласна державна адміністрація.

Отже, саме із зазначеним органом виконавчої влади мало бути погоджено надання дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях державної власності, переданим у постійне користування військовій частині згідно з Державним актом серії Б №062408 від 1978 р.

З огляду на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України порядку надання дозволів фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях оборони, а також на відсутність погодження відповідного органу виконавчої влади - Миколаївської обласної державної адміністрації, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо неправомірності укладення військовою частиною А1571 з товариством з обмеженою відповідальністю "Варяг" договору про спільний обробіток землі №64 від 21.02.2012 р.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За приписами частин 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Як вже зазначалося в процесі розгляду спору судом апеляційної інстанції були установлені обставини, з якими законодавство пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним, а тому висновки суду про наявність підстав для задоволення заявленого позову є правомірними.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх.

Щодо посилань скаржника на необхідність застосування строку позовної давності до заявлених вимог, то колегія суддів зазначає, що за приписами статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, чого, як убачається з матеріалів справи (і це установлено судом апеляційної інстанції), відповідачами зроблено не було; військова частина А1890 заявила про застосування строків позовної давності під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, втім причин неможливості подання відповідної заяви товариством з обмеженою відповідальністю "Варяг" в місцевий господарський суд останній не навів, доказів не надав.

Інші доводи скаржника не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установленого судом апеляційної інстанції та стосуються переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза компетенцією суду касаційної інстанції; приписи законодавства, що регулює спірні правовідносини, апеляційним господарським судом до встановлених обставин застосовані вірно.

За таких обставин, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Варяг" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 у справі № 915/553/15 Господарського суду Миколаївської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: Т. Данилова

О. Яценко