ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року Справа № 913/943/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиСєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл.на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016 рокуу справі господарського суду Луганської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл.доСєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл.провизнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Приватний підприємець ОСОБА_5 (далі за текстом - ПП ОСОБА_5.) звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Сєвєродонецької міської ради про визнання недійсною додаткової угоди б/н від 2011 року (державна реєстрація від 27.10.2011 року за № 441290004000334) до Договору оренди землі № 040741900041 від 19.01.2007 року з моменту її укладення.

Рішенням господарського суду Луганської області від 08.12.2015 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року позовні вимоги задоволено: визнано недійсною додаткову угоду б/н від 2011 року до Договору оренди землі № 040741900041 від 19.01.2007 року, укладену між ФОП ОСОБА_5 та Сєвєродонецькою міською радою, яка зареєстрована Управлінням Держкомзему у м. Сєвєродонецьк Луганської області 27.10.2011 року за № 441290004000334.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що оскільки рішення Сєвєродонецької міської ради від 29.03.2011 року № 431 було скасовано як протиправне, відтак з моменту прийняття воно не може породжувати правових наслідків, у тому числі у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати; також судами встановлено, що ПП ОСОБА_5 було заявлено позов до місцевого господарського суду в межах встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності, оскільки днем початку перебігу вказаного строку є 01.04.2014 року, тобто дата прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали, якою залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 року про скасування рішення Сєвєродонецької міської ради від 29.03.2011 року № 431, на виконання якого укладено спірну додаткову угоду; при цьому, суди керувались приписами ст. ст. 203, 215, 236, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 14, 288 Податкового кодексу України, ст. ст. 13, 15, 21 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 18, 20 Закону України "Про оцінку земель", ст. ст. 26, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Сєвєродонецька міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 08.12.2015 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

ПП ОСОБА_5 відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Сторін згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти господарських судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.01.2007 року Сєвєродонецькою міською радою (орендодавець) та ОСОБА_5 (орендар) було укладено Договір оренди землі № 040741900041 (далі за текстом - Договір), за умовами якого орендодавець на підставі рішення сесії Сєвєродонецької міської ради за № 612 від 28.12.2006 року, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку - землі комерційного використання (під будівництво прибудови з окремим входом та вітрини до магазину), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Згідно з п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0, 0343 га.

В п. 5 Договору визначено нормативно грошову оцінку земельної ділянки, яка становить 20 041, 49 грн. (на період будівництва), 100 207, 45 грн. (після завершення будівництва).

Відповідно до п. 9 Договору орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі та розмірі 200, 41 грн. на рік на період будівництва та 2 705, 60 грн. на рік після завершення будівництва.

Згідно з п. 11 Договору орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі 16, 70 грн. на період будівництва та 225, 47 грн. після завершення будівництва протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Відповідно до п. 12 Договору розмір орендної плати переглядається у разі: зміни індексації грошової оцінки земельної ділянки; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

26.01.2007 року Договір оренди землі був зареєстрований у земельному кадастрі за № 040741900041.

Земельна ділянка в розмірі 0, 0343 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1 була передана ОСОБА_5 26.01.2007 року, що підтверджується актом передачі-прийняття, підписаним обома сторонами.

В п. 35 Договору сторони встановили, що зміна умов Договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов Договору спір розв'язується у судовому порядку.

В подальшому сторонами було укладено декілька додаткових угод до Договору оренди землі, якими внесено відповідні зміни до Договору стосовно підвищення розмірів орендної плати та нормативної грошової оцінки.

Так, 29.05.2008 року додатковою угодою № 1 до Договору оренди землі № 040741900041 від 19.01.2007 року сторони внесли такі зміни до п. п. 5, 9, 11 Договору, а саме: нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 103 033, 77 грн.; орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі в розмірі 10 303, 38 грн. на рік, що складає 10 % від нормативної грошової оцінки; орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі 858, 61 грн. протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

26.05.2009 року додатковою угодою № 3 до Договору оренди землі № 040741900041 від 19.01.2007 року сторони домовились внести наступні зміни до п. п. 5, 9, 11 Договору, а саме: нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: на період будівництва 23 739, 03 грн., після завершення будівництва 118 695, 15 грн.; орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі в розмірі 712, 17 грн. на рік на період будівництва, що складає 3 % від нормативної грошової оцінки, 11 869, 52 грн. на рік після завершення будівництва, що складає 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі 59, 35 грн. на період будівництва та 989, 13 грн. після закінчення будівництва протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

На підставі рішення сесії Сєвєродонецької міської ради "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка" № 431 від 29.03.2011 року, керуючись рішенням сесії міської ради "Про затвердження коефіцієнтів орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду з земель міської ради" від 28.04.2011 року за № 516, відповідно довідки про грошову оцінку земельної ділянки від 25.05.2011 року за № 4748 сторонами укладено оскаржувану додаткову угоду б/н (державна реєстрація від 27.10.2011 року за № 441290004000334), якою внесли наступні зміни в п. п. 5, 9, 11 Договору, а саме: нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий № 4412900000:05:054:0059 становить: 270 880, 82 грн.; орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі в розмірі: з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року - 16 252, 85 грн. на рік, що складає 6 % від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року - 18 961, 66 грн. на рік, що складає 7 % від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року - 21 670, 47 грн. на рік, що складає 8 % від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року - 24 379, 27 грн. на рік, що складає 9 % від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2015 року - 27 088, 08 грн. на рік, що складає 10 % від нормативної грошової оцінки; орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року - 1 354, 40 грн., з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року - 1 580, 14 грн., з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року - 1 805, 87 грн., з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року - 2 031, 61 грн., з 01.01.2015 року - 2 257, 34 грн. протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Відповідно до п. 3 додаткової угод вона є невід'ємною частиною Договору і діє з 01.07.2011 року.

Зазначена додаткова угода була зареєстрована Управлінням Держкомзему у м. Сєвєродонецьк Луганської області 27.10.2011 року за № 441290004000334.

Пунктом 4 рішення сесії міської ради "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка" від 29.03.2011 року № 431 визнано таким, що втратило чинність з 01.07.2011 року рішення Сєвєродонецької міської ради "Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, села Воєводівка, селища Лісова Дача" від 19.01.1998 року № 1212.

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 року у справі № 1227/3807/2012 за позовом ТОВ ВКФ "ЛІА" ЛТД до Сєвєродонецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, позовні вимоги задоволено, рішення двадцятої (чергової) сесії шостого скликання Сєвєродонецької міської ради "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка" від 29.03.2011 року № 431 визнано протиправним та скасоване.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014 року № К/9991/65360/12 постанову Сєвєродонецького суду Луганської області від 03.08.2012 року залишено в силі.

Скасування судами рішення двадцятої (чергової) сесії шостого скликання Сєвєродонецької міської ради "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка" від 29.03.2011 року № 431 стало підставою для звернення ПП ОСОБА_5 до господарського суду Луганської області з позовом про визнання недійсною додаткової угоди б/н від 2011 року (державна реєстрація від 27.10.2011 року за № 441290004000334) до Договору оренди землі № 040741900041 від 19.01.2007 року з моменту її укладення.

Встановивши дані фактичні обставини у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на те, що рішення Сєвєродонецької міської ради від 29.03.2011 року № 431 було скасовано в порядку адміністративного судочинства, як протиправне, відтак з моменту прийняття воно не може породжувати правових наслідків, у тому числі у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки господарських судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Конституційний Суд України в п. 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі укладення додаткових угод до договорів оренди землі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання рішення сесії міської ради від 29.03.2011 року № 431 сторони уклали спірну додаткову угоду до Договору оренди землі. Отже, рішення ради було повністю реалізовано внаслідок чого вичерпало свою дію.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Серед способів захисту прав на землю приписи ст. 152 Земельного кодексу України визначають і такий, як визнання угоди недійсною.

Таким чином, при розгляді питання про недійсність господарських договорів про оренду землі необхідно керуватись нормами Господарського кодексу України, які стосуються особливостей правового регулювання господарських договорів, відповідними нормами Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України.

Так, за змістом ст. 210 Земельного кодексу України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та ч. 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За змістом ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (ч. 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (ч. 2).

Згідно з ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Разом із тим ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

В п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11 роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п. 2.9 зазначеної постанови пленуму Вищого господарського суду України на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству. У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Тобто, судам необхідно оцінити самі умови спірного договору.

Отже, до предмету доказування входить відповідність додаткової угоди б/н від 2011 року вимогам законодавства на момент її вчинення.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам ч. 1 ст. 15, ст. 21 Закону України "Про оренду землі".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 року № 2756-VI, який набрав чинності з дня набрання чинності Податковим кодексом України, до ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" внесені зміни, в силу яких розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років; ч. ч. 1, 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

У відповідності до положень ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування В Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Однак, зазначені правові приписи не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування земельною ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки доказів та фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга Сєвєродонецької міської ради на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 08.12.2015 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року у справі № 913/943/15 - скасувати.

3. Справу № 913/943/15 направити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіГ.А. Кравчук Г.М. Мачульський