ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року Справа № 918/970/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Українсько-польського підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бернд Бруггеманн Україна" на рішення господарського суду Рівненської області від 12 жовтня 2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10 листопада 2015 року у справі №918/970/15 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Українсько-польського підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бернд Бруггеманн Україна" про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернулась до господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Українсько-польського підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бернд Бруггеманн Україна" 92 160 грн. безпідставно набутих внаслідок надання відповідачем приміщення, належного позивачці в оренду іншій особі.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 12 жовтня 2015 року у справі №918/970/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 листопада 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 20 774,13 грн. та 415,46 грн. судового збору. У задоволенні позовних вимог про стягнення 71 385,87 грн. відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу позивач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Сторони не скористались правом на участь у судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом позову у даній справі є вимога про відшкодування відповідачем коштів, безпідставно набутих внаслідок надання ним в оренду третій особі нежитлового приміщення, яке на праві власності належало позивачу і, яке останній не міг використовувати у зв'язку з діями відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 3 жовтня 2008 року ФОП - ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу було придбано у ФОП - ОСОБА_6 приміщення адмінбудівлі цеху мінеральної води, літера "Г-2", загальною площею 542,4 кв.м, розташованого по АДРЕСА_1 яке зареєстроване в державному реєстрі 16 жовтня 2008 року.

14 листопада 2008 року, рішенням Сарненської міської ради №725, вказаному приміщенню, присвоєно адресу: м. Сарни, вул. Бєлгородська, 31/11, про що внесено зміну до державного реєстру.

В подальшому позивачем було з'ясовано, що придбане ним приміщення використовується Українсько-польським підприємством з іноземними інвестиціями у формі ТОВ "Бернд Бруггеманн Україна", що перешкоджає позивачу використовувати це приміщення, як власне.

Зокрема, 10 січня 2008 року відповідач за договором оренди строком на 2 роки 10 місяців, який в подальшому сторонами був продовжений, здав нежитлове приміщення площею 28.1 кв. м., що розташоване на другому поверсі адмінбудівлі цеху мінеральної води, позначене літерою Г-2, за адресою: АДРЕСА_1 фізичній особі - підприємцю ОСОБА_7 в оренду. При цьому, встановлено орендну плату у розмірі 15 360 грн. на рік за фактичний час використання.

У зв'язку з тим, що відповідач проігнорував неодноразові звернення позивача про усунення перешкод у користуванні його приміщенням, останній звернувся до суду і відповідач рішенням господарського суду Рівненської області у справі №918/432/13 був зобов'язаний усунути перешкоди у використанні позивачем спірного приміщення, звільнити його і не чинити перешкод ФОП ОСОБА_5 у вільному проході та проїзді до цього приміщення.

Крім того, рішенням господарського суду Рівненської області у справі №918/91/14 від 9 квітня 2014 року відмовлено у задоволенні позову Українсько-польського підприємства з іноземними інвестиціями у формі ТОВ "Бернд Бруггеманн Україна" про визнання права власності на приміщення адмінбудівлі цеху мінеральної води "Г-2" та витребування його від ОСОБА_5, а рішенням господарського суду Рівненської області у справі №918/233/14 визнано недійсним договір оренди об'єкта нерухомості від 10 січня 2008 року.

Враховуючи, встановлення в судовому порядку фактів неправомірності та безпідставності користування та розпорядження відповідачем спірними приміщеннями, перешкоджання ним позивачу у реалізації своїх прав володіння цим приміщенням, недійсності договору оренди цього приміщення, укладеного відповідачем і ФОП - ОСОБА_7, позивач у даному позові просив стягнути з відповідача 92 160 грн. упущеної вигоди, яку він не отримав через неможливість використання належного йому на праві власності майна, і яку безпідставно отримав відповідач в результаті здачі частини спірного приміщення в оренду.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст.ст. 22, 261, 264, 267, 611, 1166, 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 216, 224 Господарського кодексу України, дійшов висновку про те, що відповідачем порушено права позивача шляхом перешкоджання у користувані спірним нежитловим приміщенням, яке є його власністю, а внаслідок надання цього приміщення в оренду безпідставно отримував дохід у вигляді орендної плати, яку має відшкодувати позивачу як упущену вигоду. Однак, врахувавши заяву відповідача про застосування позовної давності, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 20 774,13 грн., а у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 71 385,87 грн. відмовлено.

Вказані висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на таке.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З огляду на встановлення того, що власником спірного приміщення з 16 жовтня 2008 року є саме позивач, відповідачу у судовому порядку відмовлено у визнанні його власником цього приміщення, а також зобов'язано звільнити його та не чинити перешкод позивачу у користуванні ним, встановлено недійсність договору оренди частини спірного приміщення, місцевий та апеляційний господарські суди правильно вказали про безпідставність утримання та використання відповідачем приміщення адмінбудівлі цеху мінеральної води "Г-2" і, як наслідок, отримання ним доходів у вигляді орендної плати з грудня 2008 року по грудень 2013 року на загальну суму 92 160 грн. без достатньої правової підстави.

Статтею 1214 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Отже, відповідно до вимог вказаної норми відповідач має відшкодувати позивачу суму доходу, отриману ним у вигляді орендної плати за безпідставно утримуване ним приміщення.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо порушення відповідачем прав позивача є правильним.

Водночас, є правильним і висновок першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, стосовно того, що відповідно до вимог ст.ст. 261, 264 та 267 ЦК України, позов підлягає частковому задоволенню, оскільки з урахуванням трирічного строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач, задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача доходів, одержаних ним від безпідставного використання майна позивача, за період з 25 серпня 2012 року по 31 грудня 2013 року, розмір яких становить 20 774,13 грн.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій є правильними та такими, що відповідають фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм ст.ст. 43, 47, 84 ГПК України, ч. 1 ст. 623, ст. 1212 ЦК України ґрунтуються на неправильному розумінні скаржником положень цих норм, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.

Інші твердження касаційної скарги зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 ГПК України, не входить до компетенції касаційної інстанції, при цьому, такі твердження дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції була надана відповідна правова оцінка.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Українсько-польського підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бернд Бруггеманн Україна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 12 жовтня 2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10 листопада 2015 року у справі №918/970/15 - без змін.

Головуючий:П.А.ГончарукСудді:І.Д.Кондратова Л.В.Стратієнко