ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року Справа № 916/3057/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кочерової Н.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 у справі№ 916/3057/15 господарського суду Одеської області за позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії доДержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"простягнення 74 179,83 грн за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії звернулося до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 64 416,34 грн інфляційних втрат та 9 763,49 грн трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті сервітуту за укладеним між сторонами договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 113-П-ІЛФ-13 від 30.08.2013, заборгованість за яким була стягнута з відповідача згідно з рішенням господарського суду Одеської області від 14.08.2014 у справі № 916/939/14. За твердженням позивача, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання по кожному виставленому позивачем рахунку відповідач відповідно до ст. 625 ЦК України зобов'язаний сплатити три відсотки річних та інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 28.08.2015 (суддя Волков Р.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Іллічівський морський торговельний порт" на користь ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії 64 416,34 грн інфляційних, 9 748,54 грн 3% річних та 1 827,00 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що факт невиконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати позивачу сервітуту встановлено судовим рішенням в іншій справі, яке було виконане відповідачем лише 13.10.2014, що, за висновком суду, свідчить про прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання та є достатньою підставою для стягнення з відповідача сум інфляційних втрат і трьох відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Проте, перевіривши проведений позивачем розрахунок вказаних сум, суд виявив помилку в періоді нарахування суми 3% річних по рахунку № Пр/9 361 від 31.10.2013, до якого позивач в порушення п. 5 ст. 254 ЦК України включив вихідний день, у зв'язку з чим суд здійснив перерахунок суми 3 % річних та задовольнив позовні вимоги частково.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 (склад колегії суддів: Діброва Г.І. - головуючий, Принцевська Н.М., Ліпчанська Н.В.) апеляційну скаргу ДП "Іллічівський морський торговельний порт" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 28.08.2015 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 30.09.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі начальника Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (власник, позивач) та Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (сервітуарій, відповідач) укладено договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) №652-0/113-П-ІЛФ-13, відповідно до умов якого власник на визначених договором умовах оплати надає сервітуарію право обмеженого користування належними власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном), розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме: причал № 20, довжиною 200,00 п.м., архівний номер паспорту 85313, а сервітуарій зобов'язався своєчасно і на умовах цього договору вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом.

У зв'язку з невиконанням сервітуарієм умов вказаного договору Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 390 020,43 грн заборгованості за договором майнового сервітуту, яка є платою за сервітут, що виникла на підставі виставлених позивачем відповідачу рахунків № Пр/ 4452 від 30.09.2013, № Пр/9361 від 31.10.2013, № Пр/9382 від 30.11.2013 та № Пр/12857 від 31.12.2013.

За результатами розгляду зазначеного позову господарським судом Одеської області винесено рішенням від 14.08.2014 у справі №916/939/14, яким позов ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії задоволено та стягнуто з ДП "Іллічівський морський торговельний порт" на користь ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії заборгованість у розмірі 390 020,43 грн та судовий збір у розмірі 7 800,40 грн.

Рішення господарського суду Одеської області від 14.08.2014 у справі №916/939/14 було залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2014.

На виконання зазначеного рішення господарським судом Одеської області видано відповідний наказ, який відповідач виконав 13.10.2014.

У зв'язку з тим, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов'язання по оплаті сервітуту за договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 113-П-ІЛФ-13 від 30.08.2013, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, розрахованих по кожному виставленому позивачем рахунку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. (ч. 1 ст. 626 ЦК України)

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договори є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Подібні положення містяться і в ст. 526 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Обставини невиконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати позивачу сервітуту за укладеним між сторонами договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 113-П-ІЛФ-13 від 30.08.2013 було встановлено господарським судом Одеської області в рішенні від 14.08.2014 у справі № 916/939/14, яке набрало законної сили. Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України вказані обставини не підлягають доказуванню при розгляді господарськими судами даної справи, про що вірно зазначено судами попередніх інстанцій.

Крім того, під час розгляду даної справи (№ 916/3057/15) судами з'ясовано, що судовий наказ у справі № 916/939/14 був добровільно виконаний відповідачем 13.10.2014.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Врахувавши наведене вище, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати позивачу сервітуту за укладеним між сторонами договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 113-П-ІЛФ-13 від 30.08.2013 є доведеним та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому, слід зазначити, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання інфляційних та 3% річних, стягнення яких передбачено нормами статті 625 Цивільного кодексу України. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судового акту про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов'язання боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Така правова позиція викладена Верховним судом України в постановах від 20.12.2010 у справі №3-57гс10, від 20.01.2011 у справі №10/25, від 04.07.2011 у справі №13/210/10, від 12.09.2011 у справі №6/433-42/183 та від 14.11.2011 у справі №12/207, які відповідно до вимог ст. 111-28 ГПК України є обов'язковими для суду.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача в касаційній скарзі на необхідність припинення провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК, оскільки предмети спору у даній справі та у справі № 916/939/14 є різними, а саме: у справі № 916/939/14 предметом спору було стягнення саме суми основного боргу за договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 113-П-ІЛФ-13 від 30.08.2013, а у даній справі (№ 916/3057/15) позивач просить стягнути на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних, нараховані на суму боргу, стягнуту за вказаним судовим рішенням у справі № 916/939/14. Стягнення сум на підставі ст. 625 ЦК України не було заявлено позивачем у справі № 916/939/14.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та трьох відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України є обґрунтованими та правомірними, оскільки чинне законодавство не обмежує позивача у захисті свого права на грошову компенсацію в окремому судовому провадженні після винесення судового рішення про стягнення суми основного боргу.

Крім того, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції правильно задовольнив позовні вимоги у даній справі частково, оскільки при перевірці проведеного позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми трьох відсотків річних по виставленому позивачем відповідачу рахунку № Пр/9 361 від 31.10.2013 суд виявив помилку в періоді нарахування суми 3% річних, до якого позивач безпідставно включив вихідний день, що є порушенням п. 2.3. договору майнового сервітуту та п. 5 ст. 254 ЦК України.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд у відповідності до вимог ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, у відповідності до вимог закону та встановлених обставин вирішив спір у справі. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Посилання скаржника на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 у справі № 916/3057/15 - без змін.

Головуючий Н. Кочерова

Судді: О. Кролевець

О. Попікова