ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року Справа № 910/8989/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Алєєвої І.В.- головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б.,за участю представників:позивача Гончар О.В. дов. Від 05.01.2016 №2відповідачаОбець А.В. дов. Від 23.03.2015 №86-1/15-148розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Укрветсанзавод"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 р.у справі № 910/8989/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "УПГ-Інвест"доДержавного підприємства "Укрветсанзавод"простягнення 299704, 96 грн.

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "УПГ-Інвест" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Укрветсанзавод" про стягнення суми 299704,96 грн., яка складається з авансових платежів у сумі 275807,90 грн., пені у сумі 17549,70 грн. та 3% річних за користування коштами попередньої оплати у сумі 6347,36 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.07.2015 ( суддя Головіна К.І.) відмовлено у задоволенні позову з тих підстав, що докази по справі є суперечливими, а позивач не довів суду наявність обов'язку ДП "Укрветсанзавод" сплатити позивачу попередню оплату за договором.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 (головуючого судді Рябухи В.І., суддів Ропій Л.М., Калатай Н.Ф.) за апеляційною скаргою ТОВ "УПГ-Інвест" скасовано рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2015 та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з ДП "Укрветсанзавод" на користь ТОВ "УПГ-Інвест" 253293,40 грн. попередньої оплати та пропорційно судові витрати.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду вмотивована відсутністю у відповідача ДП "Укрветсанзавод" належних і допустимих доказів надання послуг з утилізації відходів на всю суму отриманих оплат, в тому числі попередніх, відсутністю в договорі обов'язку виконавця в разі повернення попередньої оплати сплачувати пеню та відсутністю підстав для стягнення 3% річних.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, державне підприємство "Укрветсанзавод" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 скасувати, а Рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2015 залишити в силі.

В касаційній скарзі заявник посилається на порушення апеляційним судом принципів змагальності, рівності перед законом і судом, оскільки апеляційний суд не задовольнив клопотання ДП "Укрветсанзавод" про відкладення розгляду справи і не врахував додатково подані докази, а саме шляхові листи.

Касаційна скарга вмотивована також тим, що ДП "Укрветсанзавод" фактично надавав послуги з транспортування і переробки відходів позивача, однак, документи про надання послуг попереднім керівництвом Коломийської філії заводу не складались і були втрачені, однак оплату позивач здійснював за фактично надані послуги, а попередню оплату вносив, виходячи з обсягів запланованої переробки відходів, що апеляційним судом не було враховано.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 13.01.2016р. представників позивача та відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 03.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УПГ-Інвест" (постачальник) та ДП "Укрветсанзавод" (переробник) укладено договір №6 про надання послуг з утилізації (далі - Договір), відповідно до якого переробник зобов'язується надавати послуги з утилізації відходів тваринного походження, неякісних харчових продуктів та продовольчої сировини, а постачальник - сплачувати переробнику кошти за утилізацію поставлених відходів відповідно до п.3.1 Договору.

В залежності від понесених витрат на утилізацію та придатності відходів для виготовлення кормів тваринного походження, постачальник сплачує переробнику кошти за утилізацію відходів, а саме вартість утилізації відходів, придатних для виробництва кормів тваринного походження - 250,00 грн. за тонну, в т.ч. ПДВ (п.3.1 договору).

Підтвердженням факту наданих послуг за цим Договором є акт прийому-передачі робіт, послуг та приймальна квитанція, рахунок-фактура встановленого зразка філії і податкова накладна, які переробник надає постачальнику в момент отримання відходів (п.1.4 договору).

Після укладення Договору постачальник протягом 7 робочих днів перераховує на поточний рахунок переробника, на умовах попередньої оплати, 30% від вартості запланованих місячних обсягів послуг з утилізації відходів, а кожного наступного місяця перераховує на поточний рахунок переробника на умовах попередньої оплати 50% від вартості запланованих місячних обсягів послуг з утилізації відходів (п.3.4 договору).

Кінцевий рахунок за надані послуги за Договором надається переробником протягом 7 робочих днів після підписання акта прийому-передачі робіт, послуг з врахуванням суми попередньої оплати.

У випадку, якщо сума попередньої оплати виявиться більшою ніж визначена в акті прийому-передачі робіт, послуг різниця між перерахованою сумою та сумою, визначеною в акті прийому-передачі робіт, послуг (сума переплати) зараховується в рахунок вартості робіт на наступний місяць. В останній місяць дії Договору переробник зобов'язаний повернути суму переплати на поточний рахунок постачальника протягом 7 робочих днів з дня підписання останнього акта приймання-передачі послуг (п.3.5 договору).

Строк дії Договору починає свій перебіг з моменту підписання та закінчується 31.12.2014. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його виконання та порушення, які мали місце під час дії договору. Договір підписаний повноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

На виконання п.3.4 Договору позивач ТОВ "УПГ-Інвест" перерахував відповідачу 360000,00 грн. попередньої оплати, про що свідчать платіжні доручення, і не спростовується відповідачем.

Згідно наданих сторонами доказів судом апеляційної інстанції встановлено, що переробник ДП "Укрветсанзавод" у січні, лютому та червні 2014 року одержав від постачальника ТОВ "УПГ-Інвест" технічну сировину та надав послуги з утилізації всього на 106706,60 грн., що підтверджується:

- актом на проведення утилізації від 31.01.2014 на 54329,82 грн. (утилізовано 144700 кг відходів на 36175,00 грн. +18154,82 грн. транспортних витрат);

- актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.06.2014 №1 на суму 9799,28 грн. (утилізація 13,88 т відходів) та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.06.2014 на 20000,00 грн. (за транспортні послуги по вивезенню відходів);

- прибутково-видатковими накладними за лютий 2014 року про постачання-приймання 90310 кг відходів на 22577,50 грн.

Акти та прибутково-видаткові накладні підписані сторонами, будь-яких заперечень в матеріалах справи немає.

Таким чином, в матеріалах справи наявні докази перерахування позивачем відповідачу 360000,00 грн. авансу за утилізацію відходів та надання відповідачем позивачу послуг на суму 106706,60 грн.

Надіслані Державним підприємством "Укрветсанзавод" 02.11.2015 копії подорожніх листів вантажного автомобіля за січень, лютий, березень, червень, липень та листопад 2014 судом апеляційної інстанції не прийняті до уваги, оскільки ст.101 ГПК України визначає, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Однак, відповідач неможливість подання вказаних вище документів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, не обґрунтував.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що основним документом на перевезення вантажів автомобільним транспортом є товарно-транспортна накладна, яку має виписувати замовник (вантажовідправник) в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри ТТН підписом і при необхідності печаткою(штампом), а після прийняття вантажу до перевезення водій (експедитор) підписує всі екземпляри ТТН, що встановлено розділом 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованому в Мінюсті 20.02.1998 за №128/2568 (в редакції від 05.12.2013).

Подорожні листи автомобіля як обов'язковий документ на перевезення вантажу зазначеними Правилами не передбачені.

Вирішуючи справу по суті, суд апеляційної інстанції підставно виходив з приписів ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України,згідно яких зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 ЦК України).

За твердженнями учасників судового процесу, строк дії Договору закінчився 31.12.2014, що в порядку ст.35 ГПК України не потребує доказуванню перед судом.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України кожна особа повинна довести належними і допустимими засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи приписи п.3.5 Договору та те, що строк дії договору закінчився, приймаючи до уваги відсутність доказів надання відповідачем послуг на решту суми попередньої оплати, звертаючи увагу, що позивач при поданні позову не врахував надані послуги за лютий 2014 року на суму 22577,50 грн., суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позову та наявність у відповідача обов'язку повернути позивачу невикористаний авансовий платіж в сумі 253293,40грн. (360000,00грн. - 106706,60грн.).

Висновки суду першої інстанції про те, що попередня оплата позивачем здійснена на його власний ризик, що умови договору сторонами не виконувались, що платіжні доручення не свідчать про перерахування попередньої оплати згідно договору від 03.01.2014 №6, що докази в матеріалах справи суперечливі, а позивач не обґрунтував позовні вимоги, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що саме відповідач (переробник), який отримав оплату або попередню оплату, зобов'язаний довести належними і допустимими доказами використання отриманих коштів повністю і за цільовим призначенням.

Позивач ТОВ "УПГ-Інвест" також просив стягнути з відповідача (переробника) ДП "Укрветсанзавод" 6347,36 грн. 3% річних, нарахованих на суму невикористаної попередньої оплати 275807,90 грн. за період з 01.07.2014 (місяць, з якого припинилось надання послуг) по 06.04.2015 та 17549,70 грн. пені, нарахованих на суму 275807,90 грн. за період з 01.07.2014 по 01.01.2015 (закінчення дії договору), взявши за основу одинарну ставку НБУ.

Пунктом 4.1 договору у випадку порушення постачальником (позивачем) умов даного договору постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на моменту порушення за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Неустойка поділяється на законну (розмір та підстави стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначаються договірними сторонами в самому договорі).

Статтею 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У даній справі розмір та підстави стягнення неустойки (пені) не визначаються актами законодавства, тому застосовується договірна неустойка, яка потребує встановлення розміру та підстав стягнення в Договорі.

Проте, у пункті 4.1 Договору сторони не досягли згоди щодо застосування відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді пені(неустойки) до переробника, лише до постачальника.

Отже, вимога позивача про стягнення суми пені з переробника (відповідача) апеляційним судом визнана такою, що задоволенню не підлягає.

Також апеляційним судом визнані такими, що не підлягають задоволенню вимоги про стягнення 5829,22 грн. 3% річних, нарахованих на суму неповерненої передоплати.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі №921/266/13-г/7).

Відмова апеляційного суду у стягненні пені та 3% річних в касаційному порядку не оскаржена.

Щодо посилання в касаційній скарзі ДП "Укрветсанзавод" на порушення апеляційним судом принципів змагальності, рівності перед законом і судом, оскільки апеляційний суд не задовольнив клопотання ДП "Укрветсанзавод" від 02.11.2015 про відкладення розгляду справи, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що апеляційна скарга була прийнята до розгляду Ухвалою від 19.08.2015, за клопотанням ДП "Укрветсанзавод" Ухвалою від 02.09.2015 розгляд апеляційної скарги було відкладено на 19.10.2015, Ухвалою від 19.10.2015 за клопотанням сторін строк розгляду апеляційної скарги продовжено на 15 днів та оголошено перерву в засіданні до 02.11.2015.

Відтак, суд апеляційної інстанції надавав відповідачу можливості використати процесуальні права в межах строків, встановлених ст.102 ГПК України.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги державного підприємства "Укрветсанзавод", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, апеляційним судом їм надано належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства "Укрветсанзавод" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2015р. у справі №910/8989/15 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя І. Алєєва

Судді: М. Данилова

Т. Данилова