ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року Справа № 908/3127/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівКочерової Н.О. (доповідач), Кролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "Лєтранс"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 10.11.2015у справі № 908/3127/15 господарського суду Донецької областіза позовомприватного підприємства "Лєтранс"дотовариства з обмеженою відповідальністю НВО "Інкор і Ко"простягнення 290 334,66 грнза участю представників сторін:

від позивача: Якименко О.В., дов. від 12.01.2016

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року приватне підприємство "Лєтранс" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю НВО "Інкор і Ко" про стягнення 290 334,66 грн, з яких:

- 87 400,00 грн - сума заборгованості по орендній платі за період з 01.01.2015 по 25.04.2015 (включно),

- 5 820,31 грн - пеня за прострочення сплати орендної плати,

- 314,63 грн - три відсотки річних,

- 21 999,72 грн - інфляційні втрати за період з січня по квітень 2015 року,

- 174 800,00 грн - неустойка за користування орендованим майном, яке не було повернуто своєчасно.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору оренди залізничного рухомого складу № 609 від 31.12.2013 несвоєчасно повернув позивачу частину орендованого майна, у зв'язку з чим зобов'язаний сплатити орендну плату за весь час фактичного користування майном після закінчення строку дії договору, а також сплатити три відсотки річних, інфляційні, пеню за прострочення сплати орендної плати та неустойку за користування орендованим майном, не повернутим своєчасно.

Рішенням господарського суду Донецької області від 30.09.2015 (склад колегії суддів: Колесник Р.М. - головуючий, Демідова П.В., Говорун О.В.) у задоволені позову відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що правові підстави для нарахування орендної плати після 01.01.2015 - закінчення строку дії договору оренди залізничного рухомого складу № 609 від 31.12.2013 відсутні, а його умовами не передбачено продовження нарахування орендної плати після припинення договору. За висновком суду, відповідач відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України підлягає звільненню від плати за користування вагонами впродовж січня - квітня 2015 року, оскільки він не мав можливості користуватися орендованим майном з незалежних від нього причин (орендовані ним вагони перебували тривалий час на залізничній станції, яка знаходиться в зоні проведення АТО, без руху через пошкодження колії снарядом), а відтак, вина відповідача у простроченні повернення орендованого майна відсутня.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.11.2015 (склад колегії суддів: Попков Д.О. - головуючий, Радіонова О.О., Колядко Т.М.) апеляційну скаргу ПП "Лєтранс" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 30.09.2015 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі приватне підприємство "Лєтранс" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 31.12.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю НВО "Інкор і Ко" (орендар, відповідач) та приватним підприємством "Лєтранс" (орендодавець, позивач) укладено договір оренди залізничного рухомого складу № 609 (далі за текстом - договір оренди), відповідно до умов п.1.1. якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в оренду (оплатне користування) залізничні вагони - самоскиди (думпкрани ВС-60), технічні і комерційно придатні для перевезень, номери, кількість та рік побудови яких визначаються в актах приймання-передачі.

Згідно з п.п. 5.1., 5.2. договору орендна плата нараховується за кожну добу оренди, розмір якої становить 380 грн (з урахуванням ПДВ) за один вагон за добу. Ціна залишається незмінюваною протягом всього строку дії договору.

Відповідно до п. 5.3. договору в редакції додаткової угоди №1 від 31.01.2014 орендар здійснює оплату послуг не пізніше 28 числа місяця наступного за місяцем використання вагонів.

Відповідно до п. 2.1. договору оренди передача рухомого складу в оренду оформлюється актом приймання-передачі, момент підписання якого визначає перший день оренди.

На виконання умов договору оренди 03.01.2014, 15.06.2014 та 18.06.2014 на підставі актів приймання-передачі орендодавець передав, а орендар прийняв у користування 8 (вісім) вагонів-самоскидів №№ 55510234, 55510267, 55510036, 55510135, 55510218, 55646764, 55510143 та 55869895.

Згідно з п. 2.3. договору оренди предмет договору оренди має бути повернутий протягом 30 календарних днів після спливу строку оренди на підставі акту приймання-передачі, який складається на станції, вказаній орендодавцем. Дата складання такого акту є датою повернення предмету оренди та останнім днем оренди.

В п.п. 9.1., 9.2. договору оренди встановлено, що його укладено на строк до 31.12.2014, а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання. Після закінчення строку оренди договір може бути пролонгований на будь-який строк за взаємною згодою шляхом укладання додаткової угоди, а за її відсутності предмет оренди повертається позивачу в строки та на умовах, визначених договором.

Листом № 368 від 30.12.2014 позивач повідомив відповідача про необхідність повернення орендованих вагонів у зв'язку із закінченням строку дії договору.

26.01.2015 на підставі акту приймання-передачі відповідач повернув позивачу 6 (шість) вагонів з номерами №№ 55510234, 55869895, 55510036, 55510143, 55510218, 55646764, що підтверджується також залізничною накладною.

В листі №16 від 27.01.2015, надісланому відповідачу, позивач підтвердив прибуття вагонів з номерами №№ 55510234, 55869895, 55510036, 55510143, 55510218, 55646764 до залізничної станції Кривин та просив відповідача надати інформацію про дату повернення вагонів за номерами №№ 55510267, 55510135.

Відповідач в листі №146-15з. від 29.01.2015 повідомив позивача про неможливість повернення вагонів №№ 55510267, 55510135 у зв'язку з тим, що вагони знаходяться на залізничній станції Ясинувата, яка знаходиться на непідконтрольній Україні території, та вказав на те, що ним вчиняються дії, направлені на врегулювання ситуації з повернення вагонів.

25.04.2015 на підставі акту приймання-передачі, який підписаний сторонами, відповідач передав, а позивач прийняв з орендного користування два вагони №№ 55510267, 55510135, що також підтверджується і наявною в матеріалах справи копією залізничної накладної.

У зв'язку з тим, що вагони №№ 55510267, 55510135 були повернуті відповідачем позивачу несвоєчасно, останній звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача суми заборгованості з орендної плати за весь час фактичного користування вагонами №№55510267, 55510135 після закінчення строку дії договору, а саме: за період з січня 2015 року по 25.04.2015 в розмірі 87 400,00 грн, а також просив стягнути пеню, три відсотки річних, інфляційні втрати за прострочення сплати орендної плати за цей же період та неустойку, передбачену ч.2 ст.785 ЦК України, за користування орендованим майном протягом січня 2015 року - 25.04.2015, яке не було повернуто своєчасно.

Як вірно встановлено судами передніх інстанцій, укладений між сторонами договір оренди залізничного рухомого складу №609 від 31.12.2013 є за своєю правовою природою договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною першою статті 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

В пункті 9.1.1. договору оренди сторони передбачили, що дія договору припиняється, зокрема у випадку закінчення строку, на який він був укладений.

Згідно з п.п. 9.1., 9.2. договору оренди його укладено на строк до 31.12.2014, а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання. Після закінчення строку оренди договір може бути пролонгований на будь-який строк за взаємною згодою шляхом укладання додаткової угоди, а за її відсутності предмет оренди повертається позивачу в строки та на умовах, визначених договором.

Однак, як вірно встановлено судами, додаткових угод щодо подовження строку дії договору оренди між сторонами не укладалось. Натомість, позивач в листі № 368 від 30.12.2014 вимагав повернення предмету оренди в порядку, визначеному пунктом 2.3. договору оренди, чим підтвердив свій намір припинити дію договору.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що договір оренди від 31.12.2013 є припиненим з 01.01.2015.

При цьому, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, умови договору оренди, зокрема положення пунктів 2.3. та 9.2. договору, передбачали можливість нарахування орендної плати за користування предметом оренди і після 31.12.2014 - після припинення строку дії договору до моменту фактичного повернення, але не пізніше 30 календарних днів - строку, належного до повернення майна з оренди. Натомість, нарахування орендної плати після спливу визначеного 30-ти денного строку (тобто, за період з 31.01.2015 по 25.04.2015) умовами договору оренди не передбачено. Відповідні положення щодо нарахування орендної плати за користування орендованим рухомим майном після припинення строку дії договору відсутні і в чинному законодавстві України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо відсутності підстав для нарахування та стягнення з відповідача орендної плати за період з 31.01.2015 по 25.04.2015.

Разом з цим, апеляційний господарський суд правильно вказав і про відсутність підстав для нарахування орендної плати також і за період з 01.01.2015 по 30.01.2015 з огляду на положення ч. 6 ст. 762 ЦК України, якою передбачено спеціальну підставу для звільнення наймача від обов'язку плати за користування майном - у разі існування обставин, які унеможливили користування наймачем найнятим майном з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Як встановлено судами передніх інстанцій, у відповідача з 08.08.2014 існували обставини, що спричинили неможливість використання ним орендованих вагонів №№ 55510267, 55510135. Вказані обставини полягали в тому, що вказані два вагони перебували без руху на залізничній станції Яснувата, яка знаходиться в зоні проведення АТО, та не могли бути відправленні зі станції протягом тривалого часу через пошкодження колії снарядом. Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій щодо доведеності існування вказаних обставин, оскільки такі підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема листом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 12.03.2015 щодо вирішення питання з повернення вагонів, листом начальника станції Фенольная № 79 від 23.03.2015 щодо перебування вагонів на ст. Ясинувата, листом Ясинуватської дирекції залізничних перевезень ДП "Донецька залізниця" № 101/6/61 від 15.04.2015, направленим відповідачу, щодо обставин перебування вагонів без руху на ст. Ясинувата та їх відправлення зі станції, а також наданою Державною адміністрацією залізничного транспорту України на запит суду інформацією стосовно переміщення вагонів №№ 55510267, 55510135 за період часу з 30.07.2014 по 26.04.2015.

Посилання скаржника на те, що лист Ясинуватської дирекції залізничних перевезень ДП "Донецька залізниця" № 101/6/61 від 15.04.2015 є неналежним доказом по справі у зв'язку з тим, що його оформлено на території, на якій органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, як вірно встановлено судами, Ясинуватська дирекція залізничних перевезень є дочірнім підприємством ДП "Донецька залізниця" Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) Міністерства інфраструктури України, повноваження особи, яка підписала зазначений лист, підтверджено наданими Укрзалізницею до матеріалів справи доказами, зокрема наказом № 43/0-с від 05.02.2013 по особовому складу про призначення Синельника Є.Є. на посаду начальника Ясинуватської дирекції залізничних перевезень.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України підлягає звільненню від плати за користування вагонами протягом період з 01.01.2015 по 25.04.2015, оскільки він не мав можливості користуватися орендованими вагонами впродовж цього часу з незалежних від нього причин та вчиняв всі можливі дії, направлені на врегулювання питання з повернення вагонів позивачу (звертався до Укрзалізниці, Ясинуватської дирекції залізничних перевезень ДП "Донецька залізниця", до органів внутрішніх справ та прокуратури щодо повернення затриманих на ст. Ясинувата вагонів, повідомляв орендаря про обставини затримки вагонів тощо).

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову про стягнення заборгованості з орендної плати за період з січня по квітень 2015 року з підстав, передбачених ч. 6 ст. 762 ЦКМ України.

Крім того, суди також вірно відмовили і у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, трьох відсотків та інфляційних втрат за прострочення сплати орендної плати, як похідних вимог від основної вимоги про стягнення заборгованості по орендній платі, у задоволенні якої було відмовлено.

Колегія суддів погоджується і з висновками судів щодо відсутності підстав і для стягнення з відповідача неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України, за користування протягом січня 2015 року - 25.04.2015 орендованим майном, яке не було повернуто своєчасно.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушили зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Суди попередніх інстанцій, встановивши викладені вище обставини щодо перебування двох орендованих відповідачем вагонів без руху на залізничній станції, яка знаходиться в зоні проведення АТО, через пошкодження колії снарядом та неможливості використання відповідачем вагонів протягом тривалого часу, дійшли вірного висновку про те, що вказані обставини свідчить про наявність у відповідача об'єктивних перешкод у своєчасному поверненні орендованого майна орендодавцю, а вина відповідача у несвоєчасному поверненні орендованого майна відсутня. При цьому, судами встановлено, що відповідач вчиняв всі можливі дії, направлені на врегулювання питання з повернення вагонів позивачу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанції правильно відмовили у задоволенні позову про стягнення неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України, у зв'язку з відсутністю вини відповідача у простроченні повернення орендованого майна.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскаржувані відповідачем рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті при повному з'ясуванні всіх обставин справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а твердження скаржника про порушення і неправильне їх застосування судами попередніх інстанцій не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Лєтранс" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.11.2015 у справі № 908/3127/15 - без змін.

Головуючий Н. Кочерова

Судді О. Кролевець

О. Попікова