ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року Справа № 904/5886/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2015 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2015у справі№ 904/5886/15Господарського судуДніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Дніпрогаз"простягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасну оплату поставленого газу у загальному розмірі 13881354,14 грнза участю представників:

позивача: Данилевський О.М., дов. від 18.04.2014;

відповідача: Чорноморченко М.Є., дов. від 11.01.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2015 у справі №904/5886/15 (суддя Фещенко Ю.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Величко Н.Л., судді - Іванов О.Г., Подобєд І.М.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2015 у справі №904/5886/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) 04.01.2013 укладений договір на купівлю-продаж природного газу № 13-118-ВТВ, за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується Покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат Покупця.

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місця, наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання-передачі.

З метою узгодження вартості природного газу, обсягів переданого газу та інших умов до даного договору укладено низку додаткових угод, якими врегульовано обсяг природного газу для покриття потреб ПАТ "Дніпрогаз" у природному газі для потреб ВТВ, ціна на газ та порядок проведення розрахунків між сторонами.

Так, 22.12.2014 сторони уклали додаткову угоду № 10 до договору купівлі-продажу №13-118-ВТВ, якою змінили строк дії договору, зокрема, визначили, що "договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення."

Крім того, п. 1.1 договору викладено в наступній редакції: "за договором Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2013-2015 роках природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору".

Також, вирішено викласти п. 2.1 наступним чином: "Продавець передає Покупцеві у період з 01.01.2013 по 31.12.2015 газ в обсязі до 47699,162 тис, куб.м, в тому числі: у 2013 році - 8 366,225 (тис.куб.м.); у 2014 році - до 16 636,853(тис. куб. м.); у 2015 році - 22693,084(тис. куб. м.).

До того ж, зазначеною додатковою угодою змінено порядок здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу, а саме: "6.1. Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 договору.

Остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється Покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими Продавцю в попередньому місяці відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеними між Продавцем та Покупцем.

У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу за цим договором Продавець повністю розрахувався за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими Продавцю в попередньому місяці, остаточний розрахунок за використаний природний газ здійснюється Покупцем на підставі акту приймання-передачі до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У будь якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється Покупцем не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу."

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем в період з 01.01.2013 по 31.10.2014 було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 95556109,05 грн, однак оплату за поставлений газ відповідач здійснював несвоєчасно, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасну оплату поставленого газу.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України та надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд виходив того, що уклавши 22.12.2014 додаткову угоду №10, сторони змінили порядок і строки проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору з 01.01.2013, а тому у сторін виник обов'язок здійснювати розрахунки за газ у відповідності з п.6.1 договору в редакції додаткової угоди №10. Оскільки строк виконання обов'язку з остаточного розрахунку за фактично використаний природній газ у Покупця відповідно до п.6.1 договору в редакції додаткової угоди № 10 спливає тільки 20.01.2016, то відсутні підстави вважати цей строк пропущеним і, відповідно, відсутні підстави для нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

В силу ст. 626, 628, 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Отже, виходячи з наведених норм, для встановлення такого виду відповідальності боржника (відповідача у даному випадку) як покладення на нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення з нього інфляційні втрати, 3% річних та пеню, за порушення виконання грошового зобов'язання, слід встановити, що обумовлений у договорі купівлі-продажу, з урахуванням додаткових угод до нього, строк (термін) здійснення ним розрахунків за цим договором настав.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Попередні судові інстанції встановили, що виходячи з умов договору купівлі-продажу з урахуванням додаткової угоди №10 до нього, якою були змінені строки здійснення розрахунків, про що зазначалось вище, кінцевим строком здійснення остаточних розрахунків за отриманий відповідачем від позивача газ, є 20 число місяця наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу, тобто, в даному випадку, 20.01.2016, оскільки, договором купівлі-продажу в редакції додаткової угоди №10, встановлено, що в частині реалізації газу договір діє до 31.12.2015, а тому, є вірним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що момент остаточного розрахунку за договором ще не настав, а тому до відповідача неможливо застосувати санкції, що є предметом даного спору, адже відсутнє порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу від 04.01.2013.

Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки господарських судів відносно відмови в задоволенні позовних вимог, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що додаткова угода №10 до договору купівлі-продажу газу регулює відносини, що склалися після її підписання, тобто з 22.12.2014, відхиляються судовою колегією з тих підстав, що як встановили суди попередніх інстанцій, останньою вносилися зміни до договору купівлі-продажу як в частині обсягів поставки газу у 2013-2014 роках, тобто в період, який передував підписанню цієї угоди, так і в частині здійснення остаточних розрахунків за договором, який (остаточний розрахунок) був прив'язаний сторонами до строку дії договору в частині поставки газу, а саме до 31.12.2015, про що наголошувалось вище.

Посилання скаржника на порушення судами положень ст. 213 ЦК України (Тлумачення змісту правочину) колегією суддів до уваги не приймається, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 213 ЦК України, на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину, однак, в даному випадку, предметом спору є не тлумачення умов договору купівлі-продажу від 04.01.2013, а заявлена позивачем майнова вимога про стягнення з відповідача інфляційних, 3% річних та пені за порушення умов договору. Питання щодо тлумачення умов договору ані позивачем, ані відповідачем перед судовими інстанціями не порушувалося.

Судова колегія Вищого господарського суду України зазначає, що інші доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 1115, 1117 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2015 у справі №904/5886/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР