ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року Справа № 902/581/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М.,розглянувши матеріали касаційної скаргималого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 26.08.2015у справігосподарського суду Вінницької областіза позовоммалого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М"довійськової частини А 2656 простягнення боргу 32 496,54 грн.в судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Максименко Ю.Ф. - директор;від відповідача:Кукуруза Р.В. - дов. №17 від 04.01.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 03.06.2015 господарського суду Вінницької області (суддя: Говор Н.Д.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з військової частини А 2656 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" 29321,67 грн інфляційних втрат, 1433,73 грн 3% річних, 917,21 грн судового збору, 622,19 грн. судових витрат, пов'язаних з витратами на участь представника у судових засіданнях. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 7396,94 грн, інфляційних втрат в сумі 25 291,76 грн відмовлено.

Постановою від 26.08.2015 Рівненського апеляційного господарського суду (судді: Гудак А.В. - головуючий, Василишин А.Р., Олексюк Г.Є.) рішення господарського суду Вінницької області від 03.06.2015 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що законодавством не передбачено нарахування інфляційних на суму основного боргу разом з нарахованою інфляцією, а лише на суму основного зобов'язання. Щодо стягнення пені, то право на нарахування пені виникло у позивача 01.04.2011 і припинилось 01.10.2011.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, МПП "Фірма "Альфа-М" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати в частині стягнення суми збільшення основного первісного зобов'язання за рахунок індексу інфляції та в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення пені за період з 01.04.2014 по 30.04.2015 з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що господарськими судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 11, 212, 252, 625 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 35 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує, що судами застосовано методологію розрахунку інфляційних витрат за період, початок якого не співпадає з днем, коли згідно закону чи договору виникли підстави для їх нарахування.

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 17.05.2007 в/ч А1459 та МПП "Фірма "Альфа-М" уклали мирову угоду №36, відповідно якої відповідач зобов'язується погасити заборгованість позивачу в сумі 44 282,14 грн. за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку в/ч А1459.

Відповідно п.2.1 мирової угоди №36 в/ч А1459 самостійно без пред'явлення рахунку від позивача перераховує на поточний рахунок позивача суму боргу, вказану вище, не пізніше 30.10.2007 з урахуванням індексу інфляції за період з 01.04.2007 до дня перерахування, якщо на цей період індекс інфляції перевищує 100%, згідно ч.2 ст. 625 Цивільного Кодексу України.

Пунктом 4.1 мирової угоди сторони передбачили, що при порушенні строків платежів відповідач самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу, згідно ст.ст.534, 549 та ч.3 ст.611 Цивільного Кодексу України.

05.09.2007 в/ч А2656 та МПП "Фірма "Альфа-М" уклали додаток №1 до мирової угоди №36 про заміну, згідно директиви МО України від 29.12.2006, боржника в/ч А1459 на в/ч А2656 (правонаступника).

04.10.2010 сторони уклали додаток №2 про внесення змін до мирової угоди №36, яким визначено новий строк погашення зобов'язань до 31.03.2011.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 у справі № 902/391/14 стягнено з військової частини А 2656 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" 44282,14 грн. - суму основного первісного зобов'язання без урахування індексу інфляції, 38179,61 грн. - суму збільшення основного первісного зобов'язання за рахунок індексу інфляції, 3 978,13 грн. - сума 3% річних, 3054,25 грн. - сума пені, 1827,00 грн. витрати зі сплати судового збору.

Господарськими судами встановлено, що в зв'язку з не виконанням рішення господарського суду Вінницької області у справі №902/391/14 від 28.05.2014, позивач звернувся з позовом про стягнення боргу за період, який тривав після прийняття судового рішення в сумі 63444,10 грн., також 54613,43 грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2014 по 30.04.2015, 1433,73 грн. 3% річних за період з 01.04.2014 до 30.04.2015, 7396,94 грн. пені за період з 01.04.2014 до 30.04.2015.

Згідно ст.ст. 173 та 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору. Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано у встановленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак, при цьому принагідно мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої ст. 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої ст. 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Враховуючи викладене та виходячи з того, що законодавством не передбачено нарахування інфляційних на суму основного боргу разом із нарахованою інфляцією, а лише на суму основного зобов'язання, то господарські суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку, щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 29 321,67 грн за період з 01.04.2014 до 30.04.2015.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно ч.2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Пунктом 4.1 мирової угоди передбачено нарахування пені за порушення строків оплати у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст. 534, 549 та п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно ч.1 ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Господарськими судами встановлено, що право на нарахування пені виникло у позивача 01.04.2011 і припинилось 01.10.2011, однак, позивачем всупереч чинному законодавству нарахована до стягнення пеня за період з 01.04.2014 до 30.04.2015. Отже враховуючи викладене господарські суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 26.08.2015 Рівненського апеляційного господарського суду зі справи № 902/581/15 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга