ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2016 року Справа № 910/3978/15-г
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач) суддівДемидової А.М., Кролевець О.А. розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016у справі№ 910/3978/15-г Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"про стягнення 6474391,12 дол. США за участю представників сторін:
позивача: Галан М.О., дов. від 07.12.2016 б/н
відповідача: Сукманова О.В., дов. від 12.07.2016 б/н; Почекай М.В., дов. від 08.11.2016; Боков І.О., дов. від 10.10.2016
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про зобов'язання відповідача вчинити дії. В процесі розгляду справи позивач подав заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої просив стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування завданих збитків грошові кошти в розмірі 6 474 391,12 дол. США.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 у справі №910/3978/15-г (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 (головуючий суддя Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Алданова С.О.) позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" збитки в розмірі 4 505 021 (чотири мільйони п'ятсот п'ять тисяч двадцять один) 93 доларів США, судовий збір в сумі 50 850 (п'ятдесят тисяч вісімсот п'ятдесят) грн. 66 коп. та витрати по оплаті судової експертизи 8 227 (вісім тисяч двісті двадцять сім) грн. 67 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій, з урахуванням додаткових пояснень до касаційної скарги, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016, справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України, статті 22 Цивільного кодексу України, статті 225 Господарського кодексу України. Наголошує на відсутності у діях банку усіх чотирьох елементів складу правопорушення, що виключає можливість стягнення з нього збитків. Крім цього, судами не досліджено наявний в матеріалах справи висновок суб'єкту оціночної діяльності ПП "Експертно-консалтингова група "Велес", не з'ясовано правову природу завданих позивачу діями відповідача збитків та не встановлено правового зв'язку між валютою кредиту та можливістю понесення позивачем збитків у доларах США.
08.11.2016 до Вищого господарського суду України надійшов відзив позивача, в якому він просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Разом з цим, у судовому засіданні, яке відбулось 12.12.2016, після ознайомлення із поданими відповідачем додатковими поясненнями, позивач погодився із доводами представника Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про наявність підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додаткових пояснень, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.08.2011 між ТОВ «СУДНОСЕРВІС» та ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНПРО» було укладено два кредитних договори (далі разом - Кредитні договори):
- Кредитний договір № 120811-КЛН від 12.08.2011 (на загальну суму 1 750 400,00 доларів США), та
- Кредитний договір № 120811-КЛТ від 12.08.2011 (на загальну суму 8 916 000,00 доларів США).
З метою забезпечення виконання умов кредитних договорів сторонами також були укладені наступні договори: Іпотечний договір № 300811-1 від 30.08.2011, Договір застави № 120811-3/1 від 12.08.2011, Договір застави № 120811-3/2 від 12.08.2011, Договір застави № 300811-3/6 від 30.08.2011, Договір застави № 010911-3 від 01.09.2011, Договір застави зерна № 090812-33 від 08.08.2012.
Розглядаючи справу, суди виходили з того, що належну правову оцінку наведеним договорам надано судами:
у справі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська №200/18333/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс", ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №120811-КЛН від 12.08.2011р. та №120811-КЛТ від 12.08.2011р. у розмірі 10 174 132, 38 дол.США. За результатами розгляду справи прийнято рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2014, яке в подальшому скасовано рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від07.07.2014. Апеляційний суд Дніпропетровської області дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро". Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних справ ухвалою від 24.09.2014 залишив рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.07.2014 без змін. Судові рішення набрали законної сили.
у справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/7512/13 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Південне" до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лекс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" про визнання недійсним договорів купівлі-продажу від 08.05.2013 та від 05.06.2013. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2013, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.01.2014, у задоволенні позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Південне" відмовлено. Судові рішення набрали законної сили.
Приписами статті 35 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як встановлено судами з посиланням на статтю 35 Господарського процесуального кодексу України та згадані судові рішення, умовами Іпотечного договору № 300811-1 від 30.08.2011, договору застави № 120811-3/1 від 12.08.2011, договору застави № 120811-3/2 від 12.08.2011, договору застави № 300811-3/6 від 30.08.2011, договору застави № 010911-3 від 01.09.2011, договору застави зерна № 090812-33 від 08.08.2012 зокрема визначено правові наслідки невиконання кредитних договорів №120811-КЛН від 12.08.2011 та №120811-КЛТ від 12.08.2011, в забезпечення яких ці договори укладалися, у вигляді звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, шляхом їх продажу в позасудовому порядку (п.п.5.1, 5.2, 6.1 іпотечного договору №300811-І від 30.08.2011; п.п.4.1-4.3 договорів застави №300811-З/6 від 30.08.2011; №010911-З від 01.09.2011; № 120811-З/1 від 12.08.2011).
У травні-червні 2013 року відповідачем (кредитором) було звернуто стягнення на майно позивача (позичальника), яке було предметом іпотеки та застави, а саме: майновий комплекс елеватора, що складається з нерухомого майна, земельної ділянки та рухомого майна (обладнання). При цьому Банк, отримавши майно, розпорядився ним на власний розсуд та уклав:
- Договір купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення від 08.05.2013р. (сума продажу 5 007 150,00 грн);
- Договір купівлі-продажу (рухомого майна) від 05.06.2013р. (сума продажу 54 820 000,00 грн).;
- Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.06.2013 (сума продажу 3 838 694,40 грн.);
Предметом позову у справі, що переглядається є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" збитків у розмірі 6 474 391,12 дол. США, що визначений як різниця між розміром грошових вимог банку за кредитними договорами №120811-КЛН від 12.08.2011 та №120811-КЛТ від 12.08.2011 та ринковою вартістю іпотечного майна, яким банк розпорядився на підставі іпотечного застереження.
Розглядаючи заявлені позовні вимоги, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій зосередився на визначенні реальної вартості майна, реалізованого банком у зв'язку з невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" умов кредитних договорів від 12.08.2011 №120811-КЛН та № 120811-КЛТ. У зв'язку з цим, судами призначалися судові експертизи.
Так, за наслідками проведення повторної судової експертизи експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Посашковим О.О. та Кириленко С.А. було складено висновок №1065 від 16.05.2016, у якому визначено, що ринкова вартість комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, розташованого по вул. Леніна, 12 "Б" в м. Каховка Херсонської області, станом на 08.05.2013 становила 58 671 786 грн. з урахуванням податку на додану вартість.
Тоді як за умовами договору від 08.05.2013 купівлі-продажу продаж вчинено за 5 007 150,00 грн. Одночасно, п.4 вказаного правочину передбачено, що експертна вартість об'єкта нерухомого майна згідно з висновком Приватного підприємства "Експертно-консалтингова група "ВЕЛЕС" від 07.05.2013 становила 4 172 625,00 грн.
Суди дійшли висновку про те, що ринкова вартість предмету іпотеки станом на момент його продажу становила 58 671 786 грн., що у відповідності до офіційного курсу, встановленого Національним банком України (7,993 грн. за 1 дол.США) було еквівалентно 7 340 396,10 дол.США.
Водночас, судами надано преюдиційного значення фактам, встановленим в межах розгляду справи №200/18333/13-ц. Так, у цій справі судом було встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" розпорядилось заставним майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" також за договором купівлі-продажу рухомого майна від 05.06.2013, сума якого склала 54 820 000,00 грн., що з урахуванням офіційного курсу Національного банку України 7,993 грн./дол. США станом на 05.06.2013 становило 6 858 501,19 доларів США; за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05.06.2013, сума якого склала 3 838 694,40 грн., що з урахуванням офіційного курсу Національного банку України 7,993 грн./дол.США станом на 05.06.2013 становило 480 257,02 доларів США.
Беручи до уваги встановлене, суди дійшли висновку про те, відповідач розпорядився заставним майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" загальною вартістю 14 679 154,31 дол.США, тоді як сума грошових вимог банку до Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" за договорами №120811-КЛН від 12.08.2011р. та №120811-КЛТ від 12.08.2011 складала 10 174 132, 38 дол. США.
Таким чином, суди дійшли висновку про те, що банком завдано Товариству з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" внаслідок невірного визначення іпотекодержателем ціни продажу предмету іпотеки у розмірі 4 505 021,93 дол. США. При цьому, розмір збитків визначений як різниця між сумою грошового зобов'язання за кредитними договорами та вартістю відчуженого відповідачем як іпотекодержателем в рахунок погашення заборгованості іпотечного майна.
Встановлене, за висновками судів першої та апеляційної інстанцій є підставою для стягнення збитків на підставі статті 22 Цивільного кодексу України та статті 245 Господарського кодексу України.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки передчасними, з огляду на наступне.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивач обґрунтовує свої вимоги статтею 22 Цивільного кодексу України та статтею 225 Господарського кодексу України. Водночас, в усіх поясненнях по справі, заявлені до стягнення кошти, позивач називає і збитками, і шкодою. Судами також ототожнено ці поняття.
Приписами статті 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Аналогічні положення викладені у статтях 224,225 Господарського кодексу України.
Застосовуючи дані статті необхідно встановити усі чотири елементи складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка; 2) шкода; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.
В порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України судами не встановлено жодного з перелічених елементів складу цивільного правопорушення.
Так, судами лише з'ясовано, що банком, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитних договорів від 12.08.2011 №120811-КЛН та №120811-КЛТ у позасудовому порядку звернено стягнення на предмети іпотеки та застави, щодо яких було укладено відповідні договори.
Сам лише факт реалізації майна за вартістю меншою, ніж визначено висновками експертів чи у судових рішеннях, які набрали законної сили, та на які посилаються суди, не може слугувати достатньою правовою підставою для стягнення збитків або відшкодування шкоди.
Судами не встановлено факту протиправної поведінки Банку у визначенні реальної ринкової вартості комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, розташованого по вул. Леніна, 12 "Б" в м. Каховка Херсонської області. Адже не Банк визначав ринкову вартість цього майна. Судами зауважено, що оцінка була визначена Приватним підприємством "Експертно-консалтингова група "ВЕЛЕС".
Не встановлено судами і вини банку у реалізації майна за меншою вартістю. Позивачем у даному випадку не надано доказів, в підтвердження можливості банку реалізувати згадане нерухоме майно за більшою, ніж вказано в договорі від 08.05.2013 вартістю.
Щодо розміру заявлених до стягнення збитків, то, як слушно зауважено заявником касаційної скарги у додаткових поясненнях, судами не досліджувалась правова природа заявленої до стягнення суми - це є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, або витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Судами достеменно не з'ясовано: позивач вимагає стягнути понесені ним збитки чи відшкодувати завдану йому шкоду.
При цьому, як уже було зауважено, збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести з урахуванням вимог статей 32, 34 Господарського процесуального кодексу України як розмір збитків, так і факт їх понесення.
Судами також залишено поза увагою приписи частини 1 статті 1193 Цивільного кодексу України, якою визначено, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.
Розглядаючи справу суди неодноразово наголошували на тому, що банк був змушений у позасудовому порядку реалізувати предмети іпотеки та застави, щодо яких було укладено відповідні договори у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитних договорів від 12.08.2011 №120811-КЛН та №120811-КЛТ, тобто захищаючи власні майнові права.
Суперечливим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення збитків у доларах США.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, за укладеними між позивачем та відповідачем кредитними договорами від 12.08.2011 № 120811-КЛН та № 120811-КЛТ позивачем були отримані кредитні кошти у доларах США.
Однак, судами не досліджено та не встановлено, що вартість реалізованого майна у спірних договорах купівлі-продажу також визначалась у доларах США, що таке майно було реалізовано за ціною, визначеною у доларах США, що хоча б один із укладених між сторонами договорів іпотеки та застави містить застереження про обов'язковість визначення вартості майна у доларах США, або така вимога встановлена законодавством, що регулює спірні правовідносини.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних та суперечливих висновків.
В силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 у справі № 910/3978/15-г скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
Головуючий суддя С.Р. Шевчук
С у д д я А.М. Демидова
С у д д я О.А. Кролевець