ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року Справа № 910/28100/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Могила С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Лемма Плюс ЛТД"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 р. (судді: Смірнова Л.Г., Кропивна Л.В., Чорна Л.В.) у справі№910/28100/15 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Транс Груп" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Лемма Плюс ЛТД" простягнення 43 722 грн. 40 коп. за участю представників: від позивача Сердюк М.М., довіреність вих. №6-12/16 від 06.12.2016 р.від відповідача Гніденко О.М., довіреність №2 від 18.10.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейл Транс Груп" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Лемма Плюс ЛТД" про стягнення 43 722 грн. 40 коп.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2016 р. у справі №910/28100/15 у задоволені вищевказаного позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано наявністю між сторонами договору поставки, укладеного у спрощеній формі, що унеможливлює застосуванню до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 р. у справі №910/28100/15 рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2016 р. скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову повністю.

Вказана постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на встановленому судом факті відсутність між сторонами договірних правовідносин, який свідчить про безпідставність набуття відповідачем 43 722 грн. 40 коп., помилково сплачених позивачем.

Не погодившись з судовим рішенням господарського суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Лемма Плюс ЛТД" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 р. та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована неповним з'ясуванням фактичних обставин справи, які призвели до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2016 р. справу №910/28100/15 передано колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Могил С.К.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.11.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Могил С.К., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Лемма Плюс ЛТД" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 12.12.2016 р.

Одночасно, скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 р. у справі №910/28100/15 до закінчення її перегляду в порядку касації.

Відповідно до ч. 1 ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Враховуючи диспозитивний характер норм вказаної статті, з огляду на зміст заявленого скаржником клопотання про зупинення виконання судового рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні даного клопотання.

До початку судового розгляду представник позивача скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

У судове засідання 12.12.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувану постанову залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у справі №910/28100/15 є позовні вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 43 722 грн. 40 коп., які за твердженнями позивача були набуті відповідачем без достатніх правових підстав (ст. 1212 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що 22.07.2015 р. відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату товару №Л0000000029 (кабель НРШМ 37*2,5 та барабан №12) на суму 43 722 грн. 40 коп.

Платіжним дорученням №136 від 22.07.2015 р. вказана сума була повністю оплачена позивачем. В призначені даного платежу зазначено, що це сплата за матеріали згідно рах. №Л0000000029 від 22.07.2015 р.

В подальшому, позивачем на адресу відповідача направлена вимога про повернення коштів №2-26/10 від 26.10.2015 р., відповідно до якої позивач просив повернути кошти, отримані на підставі рахунку на оплату №Л0000000029 від 22.07.2015 р., оскільки сторонами не укладеного жодного договору купівлі-продажу або поставки.

З огляду на викладеного, місцевим господарським судом було зроблено висновок, що у виставленому рахунку №Л0000000029 від 22.07.2015 р. вказано всі необхідні умови договору, зокрема, предмет (назва товару та його кількість), ціна (за одиницю товару та загальна вартість товару). При цьому, позивач повністю оплатив виставлений рахунок, тобто погодився із запропонованими умовами укладеного договору. Таким чином, за висновками господарського суду першої інстанції, між сторонами укладено договір поставки у спрощеній формі на підставі ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України та з урахуванням приписи ч. 1 ст. 267 Цивільного кодексу України щодо строку дії договору.

Поряд з цим, ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовується до випадків набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого;

4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

В свою чергу, вiдповiдно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 177 вказаного кодексу встановлено, що об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Разом з цим, під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Враховуючи, що господарським судом першої інстанції встановлено факт наявність між сторонами договірних відносин, суд прийшов до висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин приписів ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки договірний характер правовідносин виключає можливість їх застосування.

Натомість, господарський суд апеляційної інстанції прийшов до протилежного висновку та встановив що виставлений рахунок №Л0000000029 від 22.07.2015 р. не може бути доказом укладання між сторонами договору у спрощеній формі, оскільки сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та поставки товару, а саме: не досягнуто згоди щодо якості товару; не зазначено гарантійний строк товару та його гарантійне обслуговування; не встановлено строків та умов поставки товари та його упаковки.

Отже, апеляційний господарський суд визнав, що до спірних правовідносин можуть застосовуватись приписи ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки правовідносини сторін не засновані на договорі, тобто є недоговірними.

На противагу цьому, у поданій касаційній скарзі відповідач звертає увагу на те, що на підставі рахунку №Л0000000029 від 22.07.2015 р., оплаченого позивачем, 24.07.2015 р. відбулася поставка товару, а також додає до своєї скарги лист вих. №1-08/09 від 08.09.2015 р., в якому позивач вказує на неналежну якість поставленого товару.

Враховуючи доводи викладені в касаційній скарзі колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає, що місцем та апеляційним господарським судами не було встановлено всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для вирішення спору по суті, а, отже, їх висновки є передчасними та необґрунтованими.

Так, зважаючи на характер спірних правовідносин, що склались між сторонами справи та предмет заявленого позову, обов'язковому дослідженню в процесі судового розгляду справи №910/28100/15 підлягав, зокрема, факт виконання або невиконання відповідачем зобов'язання, на оплату якого ним і було виставлено рахунок позивачу.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

Приписи ст. 525 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Всупереч наведеному, місцевий та апеляційний господарські суди під час розгляду даної справи не досліджували питання щодо виконання відповідачем обов'язку з поставки товару, визначеного рахунком №Л0000000029 від 22.07.2015 р.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" №11 від 24.10.2011 р. передбачено, що, відповідно до ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Поряд з цим, відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на наведене, справа №910/28100/15 підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час якого господарському суду першої інстанції необхідно:

- встановити підстави виставлення відповідачем рахунку №Л0000000029 від 22.07.2015 р. позивачу;

- дослідити чи був товар, зазначений у вказаному рахунку, поставлений відповідачем та прийнятий позивачем;

- оцінити чи може лист вих. №1-08/09 від 08.09.2015 р. бути прийнятим в якості доказу у справі, а у разі такої можливості надати належну правову оцінку змісту даного листа.

Отже, під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене та в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Лемма Плюс ЛТД" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2016 р. у справі №910/28100/15 скасувати.

Справу №910/28100/15 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

С.К. Могил