ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року Справа № 902/248/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. -головуючого, Ємельянова А.С., Могил С.К.,розглянувши матеріали касаційноїскаргисільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АкВаВіка"напостанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.16 та рішення господарського суду Вінницької області від 20.07.16у справігосподарського суду Вінницької області №902/248/15за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю - підприємства "Авіс"досільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АкВаВіка"простягнення 7042634,41 грн.,за участі представників сторін:

від позивача - Волошенюк О.В.,

від відповідача - Чоловський О.М.,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АкВаВіка" і просило суд, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, стягнути з останнього 7 042 634,41 грн., з яких: 2 045 246,53 грн. штрафу за недопоставлений соняшник, 102 791,52 грн. штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу, 4 894 596,36 грн. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого зобов'язання за договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №ДА-26 від 01.02.2013 щодо продажу/поставки у встановлені договором терміни та кількість соняшнику, вирощеного із посівного матеріалу позивача.

20.07.2016 рішенням господарського суду Вінницької області (судді Кожухар М.С., Банасько О.О., Матвійчук В.В.), залишеним без змін 20.09.2016 постановою Рівненського апеляційного господарського суду (судді Крейбух О.Г., Дужич С.П., Юрчук М.І.), зменшені позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача 1 057 429,67 грн. штрафу за недопоставку соняшника, 59 192,64 грн. штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу, 16 749,33 грн. у рахунок відшкодування витрат на сплату судового збору та 2 930,04 грн. у рахунок відшкодування витрат на оплату судової експертизи. В частині позовних вимог про стягнення 987 816,86 грн. штрафу за недопоставку соняшника, 43 598,88 грн. штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу, 4 894 596,36 грн. збитків відмовлено.

У касаційній скарзі сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "АкВаВіка" посилалося на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст.509, 538, 612, 614, 615, 692 ЦК України, ст.ст.193, 219 ГК України, ст.ст.42, 34, 43 ГПК України, тому просило судові рішення у справі в частині стягнення штрафу у сумі 1 116 62,00 грн. та судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів відмовити. Стверджувало про помилковість висновків судів про наявність правових та фактичних підстав для стягнення штрафів.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог скарги, виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами обох інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю - підприємством "Авіс" та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "АкВаВіка" було укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № ДА-26 від 01.02.2013.

Відповідно до умов цього договору позивач зобов'язується передати у власність відповідачу посівний матеріал високоврожайного соняшника та здійснити розрахунок за поставлений відповідачем соняшник, вирощений із посівного матеріалу. Відповідач зобов'язується прийняти посівний матеріал й використати його за призначенням, встановленим даним договором, здійснити за нього розрахунок та поставити позивачу соняшник, вирощений із посівного матеріалу.

Підпунктом 1.1.3. пункту 1.1. договору визначено, що позивач зобов'язується прийняти соняшник, вирощений відповідачем із посівного матеріалу та оплатити його вартість протягом десяти банківських днів від дня фактичного отримання соняшника від відповідача із одночасним підписанням накладних, актів приймання-передачі та інших документів, передбачених даним договором.

За умовами пункту 2.1. договору позивач зобов'язується передати у власність відповідача посівний матеріал із високоврожайного соняшника у кількості 350 п.о посівних одиниць загальною вартістю 556 920,00 грн. на день укладення даного договору з метою його посіву на земельній ділянці розміром 700 га; придбати у відповідача весь врожай соняшника, вирощеного останнім із посівного матеріалу та зібраного на земельній ділянці, відведеній для такої мети розміром 700 га.; поставити посівний матеріал відповідачу власними транспортними засобами та за власний рахунок до 01.04.2013 року.

Згідно з підпунктом 2.1.6 пункту 2.1. позивач зобов'язується оплатити вартість соняшника, вирощеного відповідачем із посівного матеріалу, яка складається із ринкової ціни товарного соняшника станом на день його поставки (купівлі-продажу) у регіоні місцезнаходження відповідача по заліковій вазі згідно квитанцій, оформлених лабораторією позивача у строки, передбачені пп. 1.1.3 п.1.1 договору.

Відповідно до пункту 2.2. відповідач, у свою чергу, зобов'язується своєчасно й належним чином засіяти земельну ділянку розміром 700 га посівним матеріалом; своєчасно, у повному обсязі та з найменшими втратами виростити, зібрати врожай соняшника та зберігати його у належних умовах до дня передачі позивачу із усіма, передбаченими законодавством, супровідними документами; оплатити позивачу вартість посівного матеріалу не пізніше 20.10.2013р.

Згідно з підпунктом 2.2.5 пункту 2.2. договору відповідач зобов'язався продати/поставити соняшник, вирощений із посівного матеріалу виключно позивачу на умовах, передбачених підпунктом 2.1.6 пункту 2.1. договору у такому порядку:

- 50% від загального обсягу врожаю соняшника до 31 грудня 2013;

- 50% від загального обсягу врожаю соняшника до 01 травня 2014.

Згідно з підпунктом 2.2.6 пункту 2.2. договору відповідач зобов'язався поставити соняшник, вирощений ним із посівного матеріалу та зібраний на земельній ділянці, відведеній для такої мети розміром 700 га власними транспортними засобами та за власний рахунок на адресу виробничих потужностей позивача.

Отже, як вірно зазначено судами обох інстанцій, за умовами даного договору відповідач взяв на себе зобов'язання використати 350 посівних одиниць для засівання 700 га землі та, зібравши врожай, продати його позивачу у встановлені договором терміни.

За невиконання відповідачем своїх зобов'язань, визначених пунктом 2.2. договору, сторони встановили відповідальність у вигляді відшкодування збитків та сплати штрафу.

Так, відповідно до підпункту 7.3 пункту 7 договору за порушення обов'язків, передбачених пунктом 2.2. цього договору, відповідач відшкодовує позивачу протягом семи банківських днів від дня отримання відповідної вимоги, збитки, завдані порушенням договору (реальні збитки та (або) упущену вигоду) у повному обсязі.

Підпунктом 7.5 пункту 7 договору визначено, що у разі, якщо відповідач порушив умови підпунктів 2.2.5 й 2.2.6 пункту 2.2 договору, він зобов'язаний протягом семи банківських днів від дня отримання від позивача відповідної письмової вимоги, сплатити на користь останнього штраф у розмірі двадцяти % від ринкової вартості не переданого позивачу соняшника у встановлений термін та кількості, але не менше суми із розрахунку: із площі 700 га при врожайності 1,5 т з одного га та вартості 4 000,00 (чотири тисячі 00 коп.) грн. за одну тону.

Згідно з підпунктом 7.6 пункту 7 договору у разі, якщо відповідач порушив умови підпунктів 2.2.5. й 2.2.6 пункту 2.2 договору, він зобов'язаний протягом семи банківських днів від дня отримання від позивача відповідної письмової вимоги, сплатити на користь останнього штраф у розмірі двадцяти % вартості посівного матеріалу за його безпідставне використання.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача збитків та штрафів за невиконання ним свого обов'язку щодо поставки позивачу у встановлені терміни та кількість соняшника, вирощеного із посівного матеріалу позивача.

Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суди обох інстанцій установили, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу 350 посівних одиниць насіння соняшника вартістю 556 920,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №АV000022120 від 19.04.2013р.

У подальшому, з посиланням на договір поставки №ДА-26 від 01.02.2013, позивач додатково поставив відповідачу 33 посівних одиниці насіння на загальну суму 52 897,10 грн., що підтверджується видатковими накладними №АV000023059 від 30.04.2013р. та №АV000028778 від 05.06.2013.

Судами обох інстанцій установлено, що відповідачем засіяно лише 328 га, на яких вирощено 13 999,00 центнерів (1399,9 т) соняшника.

Позивачу поставлено 223,9330 тон соняшника на загальну суму 738 978,90 грн., яка сплачена ним частково, усього на суму 129 161,88 грн. та з порушенням строків оплати.

Оцінивши дії позивача на предмет дотримання ним строків оплати соняшника, та врахувавши норми статті 538 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач мав право зупинити виконання свого зобов'язання з поставки соняшника через невиконання позивачем свого зобов'язання щодо оплати отриманої ним від відповідача партії соняшника.

Судами обох інстанцій установлено, що 31.05.2014 між сторонами укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої сторони дійшли згоди провести зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають з договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №ДА-26 від 01.02.2013 та накладних, на загальну суму 609 817,10 грн.

За умовами цієї угоди позивач є кредитором відповідача на суму 609 817,10 грн. за отриманий останнім у власність посівний матеріал високоврожайного соняшника, а відповідач - кредитором позивача на суму 609 817,10 грн. за отриманий ним соняшник.

23.10.2014 позивач надіслав відповідачу вимогу від 10.10.2014 за №1048, в якій пропонував поставити 1701 т соняшника до 01.11.2014 та сплатити до вказаної дати 1360800,00 грн. - 20% штрафу за недопоставку соняшника і 121885,92 грн. - 20% штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу, а також попереджав відповідача про можливість застосування пункту 7.3 договору.

Невиконання відповідачем вказаної вимоги стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення штрафів та збитків.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу за недопоставку соняшника, суди двох інстанцій виходили з того, що відповідач не поставив позивачу вирощений соняшник і після укладання угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому має нести відповідальність у вигляді штрафу за порушення строків поставки соняшника, встановлених договором, а саме: 50% від загального врожаю до 31.12.2013 та 50% - до 01.05.2014.

Що ж до частково задоволених позовних вимог про стягнення штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу, то суди двох інстанцій виходили з наступного.

Відповідно до договору відповідач взяв на себе зобов'язання засіяти 700 га землі, використавши на це 350 посівних одиниць, тобто 2 посівні одиниці на 1 га землі. Проте, засіяно ним 328 га, на які, виходячи з умов договору, використано 164 посівної одиниці.

Отже, відповідачем не використано передбаченої договором площі землі на засівання, тобто безпідставно використано 186,00 посівних одиниць, вартість яких становить 295 963,20 грн. Таким чином, встановлений підпунктом 7.6 договору штраф становить: 295 963,20 грн. х 20% = 59 192,64 грн.

Однак, висновки судів про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу за недопоставку соняшника та штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу колегія суддів вважає передчасними, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 510 ЦК сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу і відноситься до двосторонніх угод, за якими прав та обов'язків набувають кожна з сторін договору. При цьому із змісту умов договору вбачається, що в ньому містяться два окремих зобов'язання з купівлі-продажу у розумінні ст.ст.509, 655 ЦК України, а саме: позивач є продавцем посівного матеріалу, а відповідач - його покупцем; відповідач є продавцем соняшника, а позивач - його покупцем відповідно.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною першою ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною третьою ст.220 ГК України визначено, що боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до частини першої ст.221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливаються із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

Статтею 538 ЦК України передбачено, що виконання свого обв'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Згідно з ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Отже за всіма видами зобов'язань боржнику надається право відстрочення виконання на час прострочення кредитора.

Відповідно до вимог статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення штрафу за непереданий відповідачем позивачу соняшник у встановлений підпунктом 2.2.5 пункту 2.2. договору термін - до 01.05.2014, суди дійшли взаємовиключних висновків, а саме: вважаючи, що з врахуванням норм стаття 538 ЦК України відповідач правомірно зупинив виконання свого зобов'язання з поставки соняшника через невиконання позивачем свого зобов'язання щодо оплати отриманої партії соняшника, водночас визнали, що відповідач має нести відповідальність у вигляді штрафу 20% від ринкової вартості непоставленого соняшника.

Крім того, зауваживши, що відповідач не поставив позивачу вирощений соняшник і після укладання 31.05.2014 між сторонами угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, тому він має нести відповідну відповідальність, суди не врахували при цьому доведений факт правомірності зупинення відповідачем свого зобов'язання з поставки соняшника, а також те, що дії сторін з укладання 31.05.2014 зазначеної угоди, дають всі підстави вважати, що умови договору про терміни поставки соняшника, а саме: до 31.12.2013 та до 01.05.2014 фактично втратили своє юридичне значення. Інший же термін поставки соняшника, після підписання вказаної угоди, як установлено судами, сторони не визначили.

Між тим, за умовами договору покладання на відповідача відповідальності у вигляді штрафу можливо лише у випадку порушення останнім встановленого договором терміну поставки соняшника, - до 01.05.2014, і саме з його вини, якої судами не було встановлено.

Крім того, сторони договору у підпунктах 7.5, 7.6 пункту 7 договору встановили порядок, за умови якого у відповідача виникає обов'язок сплатити штраф, а саме протягом семи банківських днів від дня отримання від позивача відповідної письмової вимоги.

Суди установили, що 23.10.2014 позивач надіслав відповідачу вимогу від 10.10.2014 за №1048, в якій пропонував останньому, зокрема, сплатити до 01.11.2014 1360800,00 грн. - 20% штрафу за недопоставку соняшника і 121885,92 грн. - 20% штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу, що підтверджується реєстром рекомендованих листів позивача від 23.10.2014, скріпленим поштовим штампом, в якому зазначено про направлення вимоги, у тому числі відповідачу.

Разом з тим, суди обох інстанцій не дали належної правової оцінки доводам відповідача про неотримання ним вказаної вимоги та не з'ясували належним чином чи є цей реєстр переконливим і достатнім доказом, у розумінні норм ст.ст.32, 33, 34 ГПК України, який підтверджував би дотримання позивачем встановленого договором порядку надіслання відповідачу саме вимоги про сплату штрафів, враховуючи, що у матеріалах справи відсутній засвідчений оператором поштового зв'язку опис вкладання у рекомендований лист, що був адресований відповідачу.

Таким чином, у порушення вимог ст.43 ГПК України суди обох інстанцій не перевірили належним чином, чи дотримався позивач цього порядку та чи виникло у зв'язку із цим у відповідача зобов'язання сплатити заявлені до стягнення позивачем штрафи.

Зважаючи на викладене, повноваження касаційної інстанції, оскаржувані судові рішення в частині розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу за недопоставку соняшника, штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу, а також в частині судових витрат підлягають скасуванню з направленням справи в цих частинах для нового розгляду, під час якого господарському суду необхідно всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін, і в залежності від установленого правильно застосувати норми матеріального та процесуального права, якими урегульовано спірні правовідносини, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Водночас, колегія суддів вважає, що висновок судів обох інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди є таким, що відповідає нормами ст.ст.218, 225, 224 ГК України, ст.ст.22, 623 ЦК України та ґрунтується на фактичних обставинах справи, встановлених судами. У зв'язку з чим, судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача 4 894596,36 грн. збитків підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АкВаВіка" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 та рішення господарського суду Вінницької області від 20.07.2016 у справі №902/248/15 у частині позовних вимог про стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АкВаВіка" 2045246,53грн. штрафу за недопоставлений соняшник, 102791,52грн. штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу скасувати, а справу в цій частині позовних вимог направити для нового розгляду.

В іншій частині постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 та рішення господарського суду Вінницької області від 20.07.2016 у справі №902/248/15 залишити в силі.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяА.С.Ємельянов СуддяС.К. Могил