ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року Справа № 916/431/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіКовтонюк Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Міністерства оборони Українина рішенняГосподарського суду міста Києва від 26.04.2016 року та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 рокуу справі № 916/431/16 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Пріс"до1. Міністерства оборони України, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ Південь"простягнення 793 912,96 грн,ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Пріс" (надалі -ТОВ "Компанія Пріс", позивач) звернулось до господарського суду з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог від 21.03.2016 року), у якому посилаючись на неналежне виконання Міністерством оборони України (надалі - МОУ, відповідач 1) зобов'язання за договором поставки товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) № 286/2/15/88 від 19.10.2015 року щодо оплати вартості поставленого товару, просило стягнути з відповідача 1 788487,00 грн заборгованості за договором та 4425,96 грн інфляційних нарахувань за грудень 2015 року, а також стягнути 1000,00 грн штрафу з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруклін-Київ Південь" (надалі -ТОВ "Бруклін-Київ", відповідач-2), яке відповідає перед позивачем за порушення зобов'язання МОУ згідно з договором поруки № 1 від 20.10.2015 року.

МОУ просило відмовити у задоволенні позову, оскільки сума заборгованості, яку позивач просить стягнути, не була зареєстрована ним в органах Державної казначейської служби України як бюджетне зобов'язання, а рахунки направлено МОУ після закінчення 2015 бюджетного року, що суперечить п. 4.2 договору поставки та вимогам Бюджетного кодексу України (надалі - БК України). Крім того, відповідач-1 зазначив, що відповідно до п. 1.2 договору поставки в ціну договору включені вартість робіт з наладки та пусконаладки обладнання, які постачальником зроблені не були.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2016 року у справі № 916/431/16 (суддя Морозов С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 року (колегія суддів: головуючий суддя Тарасенко К.В., судді: Гончаров С.А., Іоннікова І.А.), позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 788487,00 грн основного боргу за договором поставки та 11827,30 грн судового збору. Стягнуто з відповідача-2 на користь позивача суму штрафу в розмірі 1000,00 грн. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, відповідач 1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами ч.ч. 1, 12 БК України, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду у справі №916/431/16 та прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили що 19.10.2015 року між МОУ, як замовником, і ТОВ "Компанія Пріс", як постачальником, укладено договір про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) №283/2/15/88 (надалі - договір поставки), згідно п. 1.1. якого позивач зобов'язався у 2015 році поставити відповідачу-1 прилади електричні побутові, зазначені у специфікації, а відповідач-1 - забезпечити приймання та оплату товару в кількості та строки, визначені у специфікації товару.

Пунктом 4.1 договору поставки, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №1 від 09.11.2015, сторони погодили, що з метою повного використання бюджетних асигнувань на 2015 рік, на підставі частини другої ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (зі змінами) та відповідно до вимог абзацу 13, п.п. 3 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №117 від 23.04.2014 року "Питання попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" (зі змінами №102 від 04.03.2015 року) та дозволу Головного розпорядника коштів №22436/3 від 06.11.2015 року, замовник здійснює попередню оплату товарів у розмірі, що не перевищує 50% суми договору, а саме: 750 883,20 грн на термін один місяць, але не пізніше кінцевого терміну постачання згідно договору. Розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 20 банківських днів з дати підписання сторонами відповідного акту приймання (форма 4) товару на підставі наданого позивачем відповідачу-1 належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачено штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі). Відповідно до наказу Міністерства фінансів України №1407 від 24.12.2012 року "Про затвердження порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами" позивач зобов'язується надати відповідачу-1 документи, що підтверджують фактичну поставку товарів у 2015 році на суму попередньої оплати протягом 3 х робочих днів після завершення терміну на який надано попередню оплату, про що сторонами складається акт звіряння фактично наданих послуг.

Позивач протягом 10 календарних днів з дати прийняття товару одержувачем у місцях поставки товару (п. 5.2.) надає належним чином оформлені документи на оплату. Без вищезазначених документів або відсутності в них встановленої інформації, оплата поставленого товару не проводиться (п. 4.2. договору).

Крім того, 20.10.2015 року на забезпечення виконання відповідачем-1 зобов'язань за договором поставки, між позивачем, як кредитором, і ТОВ "Бруклін-Київ Південь", як поручителем, був укладений договір поруки № 1, за яким відповідач-2 зобов'язується відповідати перед позивачем за своєчасне виконання МОУ України усіх його зобов'язань за договором поставки, які існують як на момент укладення цього договору поруки, так і тими, що виникнуть на його підставі у майбутньому.

Відповідно до п. 2.1.1. у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за договором поставки, протягом 5 робочих днів з дня невиконання пред'явити свої вимоги до боржника або безпосередньо до поручителя шляхом стягнення штрафу у розмірі 1000,00 грн.

Суди встановили, що 16.11.2015 року відповідач-1 згідно з виставленим позивачем рахунком №325 від 09.11.2015 року здійснив авансовий платіж за договором поставки у розмірі 750883,20 грн. На виконання договору позивач здійснив поставку товару загальною вартістю 1539370,20 грн, що підтверджено актами прийому та видатковими накладними (акт прийому №79 від 19.11.2015 року, видаткова накладна № 411 від 19.11.2015 року на суму 241919,76 грн; акт прийому № 80 від 09.12.2015 року, видаткова накладна № 429 на суму 1000737,00 грн; акт прийому № 87 від 29.12.2015 року, видаткова накладна №462 на суму 13 935,42 грн; акт прийому № 85 від 08.01.2016 року, видаткова накладна від 08.01.2016 року на суму 282 778,02 грн), та виставив рахунки на оплату (рахунки № 403 від 09.12.2015 року на 491773,56 грн, № 434 від 29.12.2015 року на 13935,42 грн та № 7 від 08.01.2016 року на 282778,02 грн).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у договорі (п. 4.1) сторони чітко обумовили, що оплата вартості поставленого товару здійснюється протягом 20 банківських днів з дати підписання сторонами відповідного акту приймання товару на підставі наданого позивачем відповідачу-1 належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, проте, незважаючи на те, що акти прийому товару сторонами підписані і рахунки на оплату виставлені, МОУ свої зобов'язання щодо повної оплати вартості товару в строк, визначений договором, не виконало, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 788487,00 грн, яка підлягає стягненню відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 530, 692 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України). При цьому, суд, враховуючи правову позицію, яка була викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі №11/446, дійшов висновку, що МОУ, як юридична особа, згідно ч. 1 ст. 96 ЦК України самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки суду є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про порушення судами положень ч.ч. 1, 12 ст. 23 ЦК України, якими, зокрема, передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України, і втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України), що регулюються актами цивільного законодавства України.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з умов договору та вимог чинного цивільного законодавства закінчення бюджетного періоду не є підставою для звільнення суб'єкта від обов'язку оплатити поставлений товар за договором, за яким розпорядником бюджетних коштів раніше було взято зобов'язання.

Загальні підстави припинення зобов'язань визначені у гл. 50 ЦК України. До них не відноситься закінчення бюджетного періоду. Відсутня така підстава і у БК України. В абзаці першому пункту 2.13 та абзаці другому пункту 2.14 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 N 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.03.2012 року за N 419/20732, зазначено, що не оплачені в кінці бюджетного періоду бюджетні фінансові зобов'язання розпорядників бюджетних коштів, які були зареєстровані для здійснення попередньої оплати (виплати авансу), інші бюджетні фінансові зобов'язання, які не є кредиторською заборгованістю, бюджетні зобов'язання та бюджетні фінансові зобов'язання одержувачів бюджетних коштів знімаються з обліку органами Казначейства. Бюджетні фінансові зобов'язання за загальним фондом, які залишились непогашеними на кінець минулого бюджетного періоду (бюджетна кредиторська заборгованість) та обліковуються органами Казначейства за бюджетними програмами, за якими відсутні бюджетні асигнування або обсяг бюджетної кредиторської заборгованості перевищує бюджетні асигнування відповідно до встановлених законом про Державний бюджет України на поточний бюджетний період та/або переданих в установленому порядку бюджетних призначень, відображаються в обліку органами Казначейства у поточному бюджетному періоді після прийняття рішення головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) щодо визначення бюджетної програми за загальним та/або спеціальним фондами, в межах бюджетних асигнувань якої будуть погашатись бюджетні фінансові зобов'язання, на підставі поданого розпорядником бюджетних коштів Реєстру та/або Реєстру фінансових зобов'язань і відповідних підтвердних документів.

Отже, беручи до уваги те, що зобов'язання за договором щодо поставки товару виконано, відповідач - 1 не відмовився від прийняття товару, останній зобов'язаний його оплатити відповідно до умов договору, навіть, якщо протягом поточного бюджетного періоду ним не були вчинені всі необхідні дії для реєстрації зобов'язань в органах Казначейства.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильних судових рішень у справі.

За таких обставин, рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 року у справі №916/431/16 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Вовк І.В.СуддяКовтонюк Л.В.