ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року Справа № 914/362/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

ПАТ "Укрсоцбанк" - Гамана О.М.,

ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" - не з'явився,

ТОВ "Іпрохім-Союз" - Бауліної В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2016

та на рішення господарського суду Львівської області від 10.05.2016

у справі № 914/362/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Іпрохім-Союз"

про визнання недійсним договору позики № 22-Ф від 22.12.2014

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз та Товариства з обмеженою відповідальністю "Іпрохім-Союз" про визнання недійсним договору позики від 22.12.2014 № 22-Ф.

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.05.2016 (суддя Кидисюк Р.А.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 (колегія суддів у складі: суддя Кордюк Г.Т. - головуючий, судді Гриців В.М., Михалюк О.В.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк" просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 10.05.2016, постанову апеляційного господарського суду від 16.06.2016 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 11, 203, 215, 509, 526, 626 ЦК України, ст.ст. 12, 19, 55, 207 ГК України. Так, на думку банку, господарські суди всупереч фактичним обставинам справи не було застосовано ст. 207 ГК України, зокрема в частині укладенні правочину з перевищенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз", оскільки правочин укладений без згоди банку. Крім того, господарські суди дійшли помилкового висновку, що права та інтереси банку не порушено, оскільки вимоги банку не включено до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" у справі про його банкрутство, тоді як кредитний договір укладений задовго до порушення справи про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" як і оспорюваний договір, тому права банку порушено як кредитора за кредитним договором.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Іпрохім-Союз" просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 та рішення господарського Львівської області від 10.05.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку ТОВ "Іпрохім-Союз", господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору згідно з ЦК України; під час укладення оспорюваного договору ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" не було перевищено його господарської компетенції; у зв'язку з укладенням договору позики права та законні інтереси позивача не порушені; питання недійсності оспорюваного правочину розглядалося в рамках справи про банкрутство.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що:

- 03.09.2010 ВАТ "УніКредит Банк" (правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк") (банк) та ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (позичальник) укладений кредитний договір № 126-СВ, згідно з умовами якого банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію без зобов'язання надання з загальною сумою кредиту 4 400 000,00 доларів США з можливістю отримання в доларах США, Євро та гривні та з терміном кредиту до 03.09.2011 з урахуванням обмежень, визначених у договорі;

- додатковою угодою № 11 від 09.12.2013 сторони домовились змінити кредитний договір та викласти його з усіма додатками до нього у новій редакції, наведеній у додатку 1 до цієї додаткової угоди;

- відповідно до п. 8.3. кредитного договору в редакції, викладеній додатковою угодою № 11 від 09.12.2013, позичальник без попередньої письмової згоди банку зобов'язується не здійснювати наступні операції: - одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб; - відкриття непокритих акредитивів, надання у якості наказодавця; - надання порук, надання гарантій в якості принципала; - вчинення авалю векселів; - виплату дивідендів; - іпотеки, застави або іншого обтяження своїх поточних або майбутніх активів будь-якими зобов'язаннями, за винятком: - будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, створеного відповідно до даного договору або у зв'язку з ним; - будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, існуючого на дату даного договору, за умов, що позичальник письмово повідомив банк про таке обтяження до дати цього договору;

- 22.12.2014 ТОВ "Іпрохім-Союз" (позикодавець) та ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (позичальник) укладено договір позики № 22-Ф (зворотня фінансова допомога), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець надає позичальнику безпроцентну позику, а останній зобов'язався повернути позику у визначений цим договором термін;

- відповідно до п. 2.1. договору позики № 22-Ф від 22.12.2014 розмір позики становить за цим договором 5 000 000,00 грн., без ПДВ;

- на виконання умов вказаного договору ТОВ "Іпрохім-Союз" надало ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" фінансову позику в сумі 2 400 000,00 грн.;

- 20.10.2015 господарським судом Львівської області порушено провадження у справі № 914/3604/15 про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз";

- ухвалою від 01.03.2016 у справі № 914/3604/15 ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено у включенні його грошових вимог в сумі 134 588 582,51 грн. до реєстру вимог кредиторів.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що у зв'язку з укладенням відповідачами договору позики № 22-Ф від 22.12.2014 були порушені права та законні інтереси банку, оскільки останній не надавав згоду на укладення договору позики № 22-Ф від 22.12.2014, тоді як наявність такої згоди є обов'язковою згідно з п. 8.3. кредитного договору № 126-СВ від 03.09.2010 (в редакції, викладеній додатковою угодою № 11 від 09.12.2013), укладеного позивачем та ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз". Отже, позивач вказував на порушення ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" під укладання осопрюваного договору ст. 207 ЦК України (спеціальної правосуб'єктності) та просив на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України визнати договір позики недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди виходили з того, що недотримання ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" умов порядку погодження з ПАТ "Укрсоцбанк" укладення спірного договору може мати наслідком відповідальність ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" за кредитним договором, проте не може мати наслідком визнання спірного договору недійсним з підстав, визначених ст. 203 ЦК України та ст. 207 ГК України. Також, господарськими судами зазначено про те, що позивачем не наведено норм законодавства, положень установчих документів ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз", які б передбачали можливість викладення у кредитному договорі умов необхідності погодження ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" з позивачем укладення з третіми особами в майбутньому договорів позики. Крім того, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено в установленому законом порядку факту порушення його прав і законних інтересів укладенням оспорюваного договору зважаючи на відмову ПАТ "Укрсоцбанк" у включенні його грошових вимог до реєстру вимог кредиторів у справі № 914/3604/15.

З такими висновками господарських судів в повній мірі погодитись не можна з огляду на наступне:

За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до частини першої ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, ЦК України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до змісту наведеної норми матеріального права вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена особами, визначеними у ЦК України й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких були порушені укладенням спірного правочину.

У п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Зазначені вимоги ЦК України кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 207 ГК, якою передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Так, звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач зазначив про те, що оспорюваний правочин порушує його права як кредитора за кредитним договором від 03.09.2010, згідно з умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язався не погіршувати свого фінансового становища.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України вважає, що висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів обставин порушення оспорюваним договором позики, який був укладений після кредитного договору, його прав і законних інтересів, є передчасними.

Господарські суди попередніх інстанцій не дослідили положення оспорюваного договору, зокрема щодо правосуб'єктності ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" під час укладення договору позики.

Вказані порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме щодо наявності або відсутності факту встановлення договором цивільних прав та обов'язків, які регулюють можливість укладання договорів на зразок оспорюваного у даній справі, а висновок про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним у даному випадку є передчасним.

Оскільки, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушення приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України оскаржені судові рішення підлягають скасуванню.

При цьому, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити про те, що ст. 41 ГПК України передбачено дві форми розгляду справ господарськими судами та два види процесу у господарських судах: позовне провадження та провадження у справах про банкрутство, яке здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а норми Господарського процесуального кодексу України застосовуються субсидіарно, якщо відсутнє відповідне регулювання у законі про банкрутство.

Пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Також, згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України до виключної підсудності суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, віднесено розгляд справ у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України.

Зазначені зміни до процесуального законодавства набрали чинності з 19.01.2013, незалежно від того за нормами якої редакції Закону про банкрутство здійснюється провадження у конкретній справі про банкрутство та у якій стадії провадження перебуває боржник.

Частиною 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Отже, з врахуванням змін до ГПК України, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 4212-VI від 22.12.2011, що набрав чинності 19.01.2013, спори з майновими вимогами до боржника, в тому числі спір про визнання недійсним будь-якого правочину, який порушується особою, чиї майнові права порушено (кредиторами, арбітражним керуючим в інтересах кредиторів) після 19.01.2013, належать до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Правова позиція про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство спорів про визнання недійсними правочинів боржника незалежно від правових підстав для визнання їх недійсними (цивільно-правових чи передбачених законом про банкрутство), якщо такі правочини безпосередньо пов'язані з провадженням у справі про банкрутство (формування ліквідаційної маси боржника, розгляд кредиторських вимог боржника та формування його пасиву у реєстрі кредиторів), узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14.

Відповідно до змісту позовної заяви позивачем зазначено про порушення справи про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" у справі № 914/3604/15 ухвалою господарського суду Львівської області від 29.10.2015, яка перебуває на стадії розпорядження майном боржника. При цьому, позивач вважає в тому числі себе кредитором ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" у зв'язку з чим ним було подано відповідну заяву у справі про банкрутство.

Зважаючи на внесення змін до ГПК України (частини 7 статті 12 та частини 9 статті 16) та виключну підсудність майнових спорів, до яких віднесено спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, з 19.01.2013 виключно судам, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, незалежно від того, за нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у якій редакції (чинній до 19.01.2013 чи після зазначеної дати) здійснюється саме провадження судових процедур банкрутства, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що позовна заява про визнання недійсними оспорюваного правочину повинна була розглядатися у справі № 914/3604/15 про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" як спір, що пов'язаний з грошовими вимогами до боржника-позичальника - ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" позикодавця - ТОВ "Іпрохім-Союз" за договором позики № 22-1 від 22.12.2014, які породжують конкурсні вимоги до боржника, впливають на розподіл голосів кредиторів на зборах кредиторів боржника та прийняття рішень зборами (комітетом) кредиторів боржника.

Разом з тим, заява позивача прийнята до розгляду у позовному провадженні, незважаючи на здійснення провадження у справі про банкрутство № 914/3604/15 на той час господарським судом Львівської області.

Вищий господарський суд України зазначає про необхідність застосування в даному випадку висновків Верховного Суду України у постанові від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14 про застосування п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України та ч. 9 ст. 16 ГПК України, ч. 4 ст. 10 Закону про "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Так, Верховним Судом України зазначено про те, що системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника і спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосовуються переважно щодо інших законодавчих актів. За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. З огляду на сферу регулювання вказаного закону загалом і за змістом зазначеної норми ст. 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень ч. 3 ст. 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. Отже, із огляду на положення ст.ст. 4, 104, 110-112 ЦК України, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено ст. 215 ЦК. Отже, ЦК імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому, визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін, або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

З огляду на наведене справа про визнання недійсним договору позики має бути передана на новий розгляд до господарського суду Львівської області для розгляду по суті в межах справи № 914/3604/15 про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз", під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 10.05.2016 у справі № 914/362/16 скасувати.

Справу № 914/362/16 направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області для розгляду в межах справи № 914/3604/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз".

Головуючий суддя:В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко