ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року Справа № 912/4668/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівСибіги О.М., Бакуліної С.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуДніпропетровського апеляційного господарського судувід14.07.2016у справі№ 912/4668/15Господарського судуКіровоградської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доФізичної особи - підприємця ОСОБА_5простягнення суми,В С Т А Н О В И В:

Звернувшись до суду з даним позовом, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) просив стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (далі - відповідач) суму заборгованості з орендної плати в розмірі 10 000 грн. та 10 080 грн. заборгованості з відшкодування майнової шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем своєчасно не сплачувалася орендна плата, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 10 000 грн. за період з січня 2013 року по травень 2013 року, а також завдано майнову шкоду (збитки) на суму 10 080грн. внаслідок пошкодження майна.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 08.04.2016 (суддя - Змеул О.А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Верхогляд Т.А., судді - Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.) у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (орендодавець) 30.12.2011 за умовами укладеного із Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (орендар) договору оренди нежитлового приміщення автомийки загальною площею 38,5 кв.м, та нежитлового приміщення станції технічного обслуговування загальною площею 37,9 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (об'єкт оренди), а також обладнання та майна (орендоване майно), що знаходиться в об'єкті оренди, позивачем відповідачу у строкове платне користування за актом прийому-передачі від 31.12.2011 передано об'єкт оренди та орендоване майно.

Сторонами було передбачено, що договір вступає в силу з дня підписання і діє до 31.12.2014 року.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 року та до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пп. 9.1. п.9 договору).

Згідно пункту 3.1. договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцеві орендну плату в розмірі встановленому по місяцям поточного року не пізніше останнього дня звітного місяця, а саме: січень - 2000,00 грн.; лютий - 2000,00 грн.; березень - 2000,00 грн.; квітень - 3000,00 грн.; травень - 3000,00 грн.; червень - 3000,00 грн.; липень - 3000,00 грн.; серпень - 3000,00 грн.; вересень - 3000,00 грн.; жовтень - 3000,00 грн.; листопад - 2000,00 грн.; грудень - 2000,00 грн.

Згідно пункту 2.1.7. договору орендар несе повну матеріальну відповідальність за збереження і цілісність об'єкту оренди та орендованого майна.

Передача об'єкта оренди оформлюється актом прийняття-передачі автомийки та станції технічного обслуговування із зазначенням технічного стану об'єкта оренди, наявного обладнання, інвентаря та іншого майна, що належить орендодавцю і передається разом з об'єктом оренди.

Також судами встановлено, що згідно підписаногог сторонами у даній справі акту здачі-приймання автомийки та станції технічного обслуговування від 17.05.2013 року, що орендар повернув орендодавцеві орендоване майно. Складений акт містить також перелік виявлених недоліків, а саме: 1) ями не почищені; 2) батареї, труби - 5 розрізів; 3) стіл пластиковий круглий барний без ніжок - 4 шт." (а.с.15).

Позивач у позові зазначив на пошкодження відповідачем вказаного майна, а також електричного котла, відомості про який у вказаному акті відсутні.

Загальну суму завданої майнової шкоди позивач оцінив у 10 080,00 грн.

Рішення місцевого господарського суду, з яким погодився і апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що сторонами при укладанні договору оренди від 30.12.2011 не було додержано умов частини 2-ї статті 793 Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення договору, а тому договір є нікчемним та не породжує зобов'язання відповідача зі сплати орендної плати.

Також суди визнали недоведеними вимоги позивача про стягнення майнової шкоди (збитків).

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Положеннями пункту 2 статті 793 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Вiдповiдно до приписів частини 1-ї статті 220 цього кодексу у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно статті 215 зазначеного кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2).

Частиною 1-ю статті 216 вказаного кодексу передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами не було дотримано вимог чинного законодавства в частині нотаріального посвідчення договору оренди будівлі, що тягне за собою його нікчемність відповідно до наведених приписів частини 1-ї статті 220 ЦК України, отже суди обох інстанцій дійшли до правильних висновків щодо відсутності правових підстав для стягнення орендної плати.

Посилання скаржника на незастосування судами положення частини 2-ї статті 220 Цивільного кодексу України, в частині визнання договору дійсним, є необґрунтованим, оскільки питання щодо дійсності укладеного правочину та доказів ухилення однієї із сторін договору від його нотаріального посвідчення, не були предметом доказування у даній справі.

Звертаючись з вимогами про стягнення із відповідача 10 080 грн. майнової шкоди позивач посилався на акт здачі-приймання автомийки та станції технічного обслуговування від 17.05.2013 року, із якого слідує, що орендар передав, а орендодавець прийняв нежитлове приміщення, будівлю автомийки з майстернею, а також обладнання та майно, зазначене у акті. Складений акт містить також перелік виявлених недоліків, а саме: 1) ями не почищені; 2) батареї, труби - 5 розрізів; 3) стіл пластиковий круглий барний без ніжок - 4 шт. (а.с.15).

При цьому, як встановлено судами, акт здачі-приймання майна від 17.05.2013, на який позивач посилався як на доказ, не містить відомостей щодо пошкоджень (чи інше) електричного котла на відміну від наведеного позивачем акту про завдання матеріальних збитків від 18.05.2013, який складено лише представниками орендодавця - ФОП ОСОБА_4, ОСОБА_6 та бухгалтером ОСОБА_7, і не містить підпису іншої сторони - відповідача, а отже складений в односторонньому порядку самим позивачем.

Крім того, як вбачається із встановлених судами обставин справи, розмір майнової шкоди із пошкодження батарей, труб, столів пластикових круглих барних, визначено за балансовою вартістю.

Згідно приписів статті 22 ч.2 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до приписів пункту 1.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 № 168/704, це Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Згідно із пунктом 1.2. цього Положення господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Разом з тим, наведеним Положенням не передбачено можливість визначення розміру майнової шкоди самою особою, яка здійснює документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку

При цьому пунктом 2. Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 116, визначено, що розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки.

Між тим, такої оцінки позивачем не здійснено.

Статтею 38 Господарського процесуального кодексу України як суду першої інстанції, так і апеляційної, з урахуванням положень статті 101 цього кодексу, не надано повноважень на витребування доказів, якщо про це не подано клопотання, відтак, відповідно до вимог статті 33 зазначеного кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже позивач не довів у встановленому порядку розміру шкоди, заподіяної пошкодженням батарей, труб, столів пластикових круглих барних, а тому відсутні правові підстави вважати, що суди безпідставно відмовили у позові у цій частині спору.

Також правильним є висновки судів про те, що складений в односторонньому порядку самим позивачем акт про завдання матеріальних збитків від 18.05.2013 після приймання майна 17.05.2013, не може підтверджувати неправомірність дій відповідача щодо пошкодження (чи інше) електричного котла, та іншого, наведеного вище майна.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень судами не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 у справі Господарського суду Кіровоградської області № 912/4668/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді О.М. Сибіга

С.В. Бакуліна