ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року Справа № 910/760/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В,суддіСеліваненка В.П.,за участю представників сторінвід позивачаЮхна Я.О., Чебакова О.М.,від відповідачаДейнеги Д.П., Костенко М.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 рокуу справі№ 910/760/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль"доДержавного підприємства "Управління відомчої воєнізованої охорони"пророзірвання договору,ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" (надалі - ПАТ "Херсонська теплоелектроцентраль", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Управління відомчої воєнізованої охорони" (надалі - ДП "Управління ВОХОР", відповідач) про розірвання договору № 159 від 25.12.2013 року (надалі - договір) згідно з ст. ст. 651, 907 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), посилаючись на невиконання відповідачем обов'язків за договором щодо забезпечення охорони об'єктів від протиправних замахів, внаслідок чого невідомими особами були здійснені декілька крадіжок з території теплоелектроцентралі, порушення ним умов щодо допуску на територію охоронюваного об'єкту сторонніх осіб без перевірки документів та службових повноважень, непроведення профпідготовки працівників та неподання звітів про виконання умов договору.

Відповідач позовні вимоги не визнав, вказуючи на те, що не порушував своїх зобов'язань за договором, оскільки зазначені позивачем крадіжки були вчиненні поза межами території об'єкта, охорону якого здійснює відповідач; особи, яких 17.04.2015 року було допущено на територію позивача є працівниками Управління Служби безпеки України та Дніпровського РВВС МВС України, які згідно п. 2.4 Інструкції про пропускний та внутрішньо об'єктовий режим ПАТ "Херсонська ТЕЦ", допускаються на територію підприємства за службовими посвідченнями; факт належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором підтверджений актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період березень 2014 - січень 2016 років.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2016 року у справі № 910/760/16 (суддя Селівон А.М.) позов задоволено. Визнано договір від 25.12.2013 року № 159 розірваним. Стягнуто з відповідача 1378,00 грн судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Гаврилюка О.М., суддів: Гончарова С.А., Майданевича А.Г.) рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача 1515,80 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), безпідставне застосування ст. 19 Закону України "Про електроенергетику", не врахування положень ст.ст. 3, 6, 627, 628, 638, 653, 907 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), неправильне застосування ст.ст. 214, 526, 651 цього Кодексу та ст.ст. 181, 188 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 року скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2016 року у справі № 910/760/16 залишити в силі.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно з ст.ст. 1115, 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.12.2013 року між сторонами був укладений договір № 159 (надалі - договір), відповідно до якого позивач (замовник) доручив, а відповідач (виконавець) зобов'язався виконувати комплекс заходів власними силами і засобами, необхідними для збереження цілісності охоронюваних об'єктів, а також з використанням технічних засобів охорони і комплексних систем безпеки замовника в період часу і на умовах, визначених цим договором (п. 2.1).

У п. 4.2 договору сторони визначили такі обов'язки виконавця: самостійно за власний рахунок закуповувати та використовувати для охорони об'єктів замовника усі необхідні для ефективної роботи власного персоналу спеціальні засоби зв'язку, засоби самооборони, спецодяг та інше (п. 4.2.2); забезпечувати охорону об'єктів від протиправних замахів, не допускати проникнення сторонніх осіб на об'єкт (п.4.2.5); здійснювати заходи по дотриманню на об'єктах пропускного та внутрішнього об'єктового режимів (п. 4.2.6); приймати в межах своїх повноважень заходи по попередженню, виявленню та запобіганню злочинів та інших правопорушень на об'єктах, що безпосередньо стосуються предмету договору (п. 4.2.7); вживати заходи з пошуку та затриманню на території об'єктів осіб, які порушили пропускний та/або внутрішньо об'єктовий режими (п. 4.2.8).

Також умовами договору передбачено обов'язок виконавця складати акти наданих послуг, які мають бути підписані сторонами і на підставі яких замовник зобов'язаний здійснити оплату за надані послуги (п.п. 6.1, 6.4, 6.5), а також протягом дії договору щотижнево надавати замовнику звіти про ефективність роботи, які повинні містити інформацію про: показники роботи по кількості затримань виявлень злочинів; вжиті заходи щодо запобігання, виявлення і припинення злочинів та інших правопорушень на об'єктах; виявлені в процесі роботи недоліки; заходи щодо усунення недоліків; результати перевірок серед охоронців знань і навичок здійснення пропускного і внутрішньо об'єктного режимів; знань нормативних актів з охорони праці та пожежної безпеки, правил внутрішнього трудового розпорядку, що діють на території підприємства; провокаційні заходи на предмет благонадійності своїх співробітників (створення кризових ситуацій на предмет перевірки реакції та реагування тощо).

У період з березня 2014 року по січень 2016 року відповідачем надано позивачу послуги з охорони об'єкта, про що ним складено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1-111 від 31.03.2014 року, № 1-145 від 30.04.2014 року, № 1-184 від 31.05.2014 року, № 1-226 від 20.06.2014 року, № 1-297 від 31.07.2014 року, № 1-303 від 31.08.2014 року, № 1-352 від 30.09.2014 року, № 1-389 від 31.10.2014 року, № 1-426 від 30.11.2014 року, № 1-474 від 31.12.2014 року, №1-031 від 31.01.2015 року, № 1-067 від 28.02.2015 року, № 1-103 від 31.03.2015 року, № 1-142 від 30.04.2015 року, № 1-174 від 31.05.2015 року, № 1-209 від 30.06.2015 року, № 1-234 від 31.07.2015 року, №1-262 від 31.08.2015 року, №1-363 від 30.09.2015 року, № 1-395 від 31.10.2015 року, № 1-418 від 30.11.2015 року, № 1-464 від 31.12.2015 року, № 1-00018 від 31.01.2016 року, які замовник підписав без будь-яких зауважень чи застережень, і на підставі яких ним було здійснено оплату за отримані послуги.

Згідно з пп. 10.2.1 п. 10.2 договору останній може бути достроково розірваний в односторонньому порядку в разі: неналежного виконання (підтвердженого документально) виконавцем договірних зобов'язань, які негативно впливають на стан забезпечення надійної охорони - з обов'язковим письмовим повідомленням виконавця про таке розірвання за 30 календарних днів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та визнаючи договір розірваним, суд першої інстанції, керуючись ч. 2 ст. 651 та ст. 907 ЦК України, виходив з того, що відповідач не виконав умови договору щодо погодження кандидатур охоронців, щотижневого звітування про ефективність роботи та надання у встановленому порядку гарантійних листів про відповідність персоналу виконавця кваліфікаційним вимогам, а також в порушення умов договору не забезпечив власними силами і засобами виконання належним чином комплексу заходів, необхідних для збереження цілісності охоронюваних об'єктів в період часу і на умовах, визначених договором, що є істотним порушення договору та достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору в судовому порядку.

Скасовуючи судове рішення у справі та приймаючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що відповідачем не було надано суду доказів проведення профпідготовки працівників охорони, не було надано доказів погодження кандидатур працівників виконавця із замовником та не було надано гарантійного листа про те, що персонал виконавця відповідає кваліфікованим вимогам і виконує свої функціональні обов'язки згідно з вимогами, а так само не надавалися щотижневі звіти про виконання договірних зобов'язань, а натомість вони надавалися щомісячно. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі порушення відповідно до вимог ч. 2 ст. 651 ЦК України та умов договору не є підставою для його дострокового розірвання в судовому порядку.

З висновками суду першої інстанції про те, що відповідач не забезпечив власними силами і засобами виконання належним чином комплексу заходів, необхідних для збереження цілісності охоронюваних об'єктів в період часу і на умовах, визначених договором, так як мали місце факти крадіжки майна, суд апеляційної інстанції не погодився, оскільки "в двох з трьох випадків крадіжок (19.03.2015 року та 22.03.2015 року) вони здійснені на непідконтрольних об'єктах охорони відповідно до Акту міжвідомчої комісії з організації охорони об'єкта, а по третьому випадку (виявленому 30.06.2015 року) відповідач зазначив, що його працівники не можуть знаходитися біля трансформаторних підстанцій і розподільних пристроїв, стояти під лініями електропередач та торкатися опор, обірваних проводів і ліній технічних засобів охорони на землі або на спорудах. Крім того, по всім трьом випадкам кримінальні провадження були закриті в зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення".

З доводами позивача про недотримання відповідачем пропускного та внутрішньооб'єктового режиму замовника суд апеляційної інстанції не погодився, оскільки встановив, що 17.04.2015 року на територію ПАТ "Херсонська ТЕЦ" були допущені особи, які мають право на доступ до таких об'єктів відповідно до п. 2.4 та п. 2.12 Інструкції про пропускний та внутрішньооб'єктовий режим ПАТ "Херсонська ТЕЦ", затвердженої наказом голови правління ПАТ "Херсонська ТЕЦ" від 19.11.2012 року № 335, - представник Управління Служби безпеки України в Херсонській області куратор Кабаченко А.І. та працівник Дніпровського РВВС МВС України ОСОБА_9

Крім того, посилаючись на те, що Херсонська ТЕЦ згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2003 року № 1170 віднесена до переліку особливо важливих об'єктів електроенергетики, які згідно з вимогами ч. 1 ст. 19 Закону України "Про електроенергетику" охороняються відомчою воєнізованою охороною із залученням у разі необхідності відповідних структурних підрозділів органів державної влади, якою, відповідно до п.п. 1.2, 2.4. Положення про відомчу воєнізовану охорону Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого Наказом Міністерства палива та енергетики України від 08.10.2007 року № 480, є саме ДП "Управління ВОХОР", суд апеляційної інстанції також наголосив на тому, що розірвання договору призведе до залишення особливо важливого об'єкту електроенергетики без охорони, яка для неї передбачена.

Відповідно ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з установлених дійсних обставин справи, зокрема, те, що у спірний період сторони підписали акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), в яких погодили, що претензій одна до одної не мають, а також те, що по всіх фактах крадіжки майна було закрито кримінальне провадження в зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, і в двох випадках можлива крадіжка майна взагалі сталася на непідконтрольних об'єктах охорони відповідно до акту міжвідомчої комісії з організації охорони об'єкта, Вищий господарський суд України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем істотного порушення умов договору.

При цьому, суд апеляційної інстанції, оцінивши інші допущені відповідачем порушення (не було надано суду доказів проведення профпідготовки працівників охорони, погодження кандидатур працівників виконавця із замовником та не було надано гарантійного листа про те, що персонал виконавця відповідає кваліфікованим вимогам і виконує свої функціональні обов'язки згідно з вимогами, а так само не надавалися щотижневі звіти про виконання договірних зобов'язань, а натомість вони надавалися щомісячно), дійшов правильного висновку, що ці порушення не є підставою для розірвання договору відповідно до вимог ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що чинне законодавство визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання стороною зобов'язань за договором, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові Судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року № 6-75цс13, у ч. 2 ст. 652 ЦК України "йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати". Беручи до уваги те, що судами встановлено факт підписання сторонами актів приймання послуг із застереженням про відсутність претензій і не було встановлено наявність у позивача будь-якої шкоди, завданої допущеними відповідачем порушеннями, суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для розірвання договору, навіть, незважаючи на те, що відповідачем дійсно були допущені окремі порушення умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не встановив порушення чи неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття ним неправильного судового рішення у справі. Помилкові посилання суду апеляційної інстанції на положення ч. 1 ст. 19 Закону України "Про електроенергетику", яка не містить прямої заборони право на дострокове розірвання договору в судовому порядку у випадках, передбачених законом, в цілому не вплинули на правильність висновку суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем наявність правових підстав для розірвання договору у судовому порядку, тому не можуть бути підставою для зміни або скасування правильного по суті рішення.

З урахуванням наведеного, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за розгляд касаційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 року у справі №910/760/16 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Вовк І.В.СуддяСеліваненко В.П.