ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року Справа № 910/4989/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідач), Поляк О.І., Сибіги О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід11.07.2016у справі№ 910/4989/16Господарського судуміста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"доПриватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"третя особаПублічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк"

простягнення сумиза участю

- позивача:Тузова В.О. (довіреність від 23.12.2015)- відповідача:Дубовий О.С. (довіреність від 23.12.2015),В С Т А Н О В И В:

Звернувшись до суду з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - позивач) просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (далі - відповідач) 17 836,99 грн. страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля, отримав, в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат, право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, якою є відповідач як особа, що застрахувала цивільно-правову відповідальність винної особи. На думку позивача відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2016 (суддя - Морозов С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зеленін В.О., судді - Мартюк А.І., Зубець Л.П.) у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за наслідками дорожньо-транспортної пригоди (зіткнення автомобілів), яка мала місце 25.07.2015 об 21 год. 03 хв. на перехресті вул. Вишенька-Пирогова в м. Вінниці, внаслідок зіткнення автомобілів "Daewoo Nexia", державний номерний знак НОМЕР_1, який був застрахований третьою особою у позивача (договір добровільного страхування наземного транспорту № №VIPUCPS-130F1L5), під керуванням ОСОБА_8, та автомобіля "Daewoo Lanos", державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням та з вини ОСОБА_9, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем, пошкоджено транспортний засіб, володільцем якого є ОСОБА_8

Також встановлено, що згідно платіжних доручень №№ D1FАХ00019 від 15.01.2013, РТ025В0Н2Z від 15.01.2014 та РТ025В0І0О від 15.01.2015 (а.с. 25-27) ОСОБА_8 щорічно в період з 2013 року по 2015 рік включно перераховувався страховий платіж, а отже, в порядку, встановленому п. 9 Договору, строк дії договору добровільного страхування був продовжений до 15.01.2016 включно.

27.07.2015 третя особа звернулась до позивача з повідомленням про подію, яка має ознаки страхового випадку (а.с. 29).

Згідно із замовленим позивачем у підприємця ОСОБА_10 (свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 4186 від 11.12.2002, сертифікат № 15091/13 від 15.08.2013) автотоварознавчим дослідженням, за результатами якого 10.08.2015 складено Висновок про вартість матеріального збитку завданого пошкодженням КТЗ № 140 (а.с. 31-43), вартість відновлювального ремонту (з врахуванням фізичного зносу деталей і вузлів, які підлягають заміні) без урахуванням ВТВ без ПДВ складає 25 936,33 грн., з ПДВ - 31 123,60 грн.

Згідно зі складеним позивачем Страховим актом № И-896 від 12.08.2015 (а.с. 23-24), з урахуванням того, що франшиза за Договором щодо збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП), становить 0% та того, що згідно з п. 15.9 Договору відшкодування збитків провадиться з врахування зносу запасних частин, до виплати в якості страхового відшкодування призначено 18 336,99 грн. (25 936,33 грн.*70,7%-0 грн.).

Згідно з наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 2697 від 12.08.2015 (а.с. 28) страхове відшкодування в сумі 18 336,99 грн. перераховано позивачем за реквізитами вказаними третьою особою.

Крім того, судами встановлено, що 26.12.2012 ОСОБА_8, як лізингоодержувач, та третя особа, як Лізингодавець, уклали договір фінансового лізингу №VI00A+02004862 (надалі - Договір лізингу) (а.с. 112-113) за умовами якого лізингоодержувач прийняв від лізингодавця в лізинг автомобіль "Daewoo Nexia", державний номерний знак НОМЕР_1, строк лізингу - 60 місяців з моменту підписання графіку лізингових платежів, який підписано в день складення Договору лізингу, останній лізинговий платіж за графіком припадає на лютий 2015 року.

Протягом строку дії Договору лізингу ОСОБА_8 сплачувались всі лізингові платежі та станом на 26.02.2015 здійснено повний розрахунок за автомобіль, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки третьої особи про погашення кредиту №270291 від 17.03.2015 (а.с. 114) та довідкою третьої особи №2270385 від 17.03.2015 (а.с. 15), якою встановлено, що по Договору лізингу заборгованість за ОСОБА_8 відсутня (кредит погашений).

Отже, як встановлено судами, станом на дату ДТП ОСОБА_8 здійснено повний розрахунок з третьою особою за автомобіль.

З огляду на вказані обставини 27.07.2015 ОСОБА_8 повідомив відповідача про настання страхової події шляхом подання відповідної заяви (а.с. 116-119), а 12.10.2015 подав заяву про виплату йому страхового відшкодування (а.с. 125) в якій просив страхове відшкодування виплатити на рахунок станції технічного обслуговування.

Відповідачем за наслідками розгляду вищевказаних заяв страхове відшкодування в сумі 26 517,75 грн. платіжним дорученням № ЗР055712 від 21.10.2015 (а.с. 144) на підставі Страхового акту № 1500000036894 від 20.10.2015 (а.с. 143) виплачено на рахунок ФОП ОСОБА_11 (особа яка здійснювала ремонт автомобіля).

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками, вказавши, що оскільки за наслідками ДТП страхове відшкодування виплачено безпосередньо потерпілій особі у розмірі страхової суми (ліміту відповідальності) за вирахуванням франшизи, передбаченої полісом №АІ/4396248, є доведеним факт виконання відповідачем його обов'язку, як страховика цивільно-правової відповідальності особи, яка на законних підставах володіла пошкодженим автомобілем, по виплаті постраждалій особі страхового відшкодування у повному обсязі. І за цих обставин суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 17 836,99 грн.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що третя особа за умовами договору добровільного страхування наземного транспорту від 15.01.2013 застрахувала у позивача свої майнові інтереси і дію договору було продовжено до 15.01.2016 включно.

Також встановлено, що застрахований третьою особою транспортний засіб знаходився у користуванні ОСОБА_8 на підставі договору фінансового лізингу від 26.12.2012, укладеного між ним із третьою особою, та до настання страхової події, а саме ДТП, що мала місце 25.07.2015, ОСОБА_8 станом на 26.02.2015 повністю виконав свої фінансові зобов'язання, виплативши третій особі обумовлені договором фінансового лізингу платежі, однак право власності на транспортний засіб переоформлено не було.

Крім того, судами встановлено, що 27.07.2015 ОСОБА_8 повідомив відповідача про настання спірної страхової події, шляхом подання відповідної заяви (а.с. 116-119), а 12.10.2015 подав заяву про виплату йому страхового відшкодування (а.с. 125) в якій просив страхове відшкодування виплатити на рахунок станції технічного обслуговування, на якій має здійснюватись ремонт пошкодженого транспортного засобу.

Відповідачем за наслідками розгляду вищевказаних заяв страхове відшкодування в сумі 26 517,75 грн. платіжним дорученням № ЗР055712 від 21.10.2015 (а.с. 144) на підставі Страхового акту № 1500000036894 від 20.10.2015 (а.с. 143) виплачено на рахунок ФОП ОСОБА_11 (особа яка здійснювала ремонт транспортного засобу).

Звернувшись із касаційною скаргою позивач вважає, що належним отримувачем цих коштів є третя особа, а отже виплативши останній страхове відшкодування за умовами договору добровільного страхування наземного транспорту, до позивача перейшло право вимоги, яке особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Однак із такими доводами погодитись не можна виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (п. 22.1.).

Згідно п.1.6. статті 1 цього Закону, власники транспортних засобів - це юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Отже, враховуючи ту обставину, що до настання страхового випадку ОСОБА_8 повністю виконав свої фінансові зобов'язання, виплативши третій особі обумовлені договором фінансового лізингу платежі, а також виходячи із наведених положень законодавства ОСОБА_8 є законним володільцем (користувачем) транспортного засобу, у відповідача були передбачені законом підстави для виплати страхового відшкодування на ремонт транспортного засобу за заявою ОСОБА_8

Відповідно до приписів статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України "Про страхування", яка містить подібні положення, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Із приписів наведених Законів вбачається, що право вимоги позивача кореспондується із наявністю обов'язку у відповідача виплатити страхове відшкодування.

Отже у зв'язку із належним виконанням відповідачем свого обов'язку, виходячи із того, що мета обов'язкового страхування цивільної відповідальності із виплатою страхової суми на ремонт транспортного засобу досягнута, задоволення вимоги позивача про стягнення із відповідача спірної суми матиме наслідком безпідставного збільшення його зобов'язання, що суперечить наведеним нормам права та чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 у справі Господарського суду міста Києва № 910/4989/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді О.І. Поляк

О.М. Сибіга