ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року Справа № 910/25007/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Кузікової А.С.,

третьої особи - Попович Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016

та на рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2015

у справі № 910/25007/15

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

до Публічного акціонерного товариства "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця"

про примусове виселення

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" про примусове виселення у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1120 від 29.10.2004.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.11.2015 (суддя Усатенко І.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 (колегія суддів у складі: суддя Хрипун О.О. - головуючий, судді Коротун О.М., Власов Ю.Л.), позов задоволено. Виселено ПАТ "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України" в примусовому порядку з орендованого державного нерухомого майна, а саме: двоповерхової будівлі, площею 557,1 м2, розміщеної за адресою: м. Київ, вул. Залізничне шосе, 5/б, що знаходиться на балансі Відокремленого підрозділу державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця "Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 1". Приймаючи вказані рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що строк дії договору оренди № 1120 від 29.10.2004 закінчився 29.11.2014, про що відповідач був неодноразово повідомлений листами. Встановивши, що строк оренди закінчився, нового договору оренди на спірне приміщення укладено не було, а орендар не повернув орендодавцю за актом приймання-передачі орендоване нерухоме майно, господарські суди дійшли висновку, що відповідач безпідставно займає спірне майно.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016, рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2015 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 47, 33, 43, 82, 83 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 764 ЦК України. Так, відповідач зазначає про те, що він не визнає факту отримання листа Міністерства інфраструктури України від 12.08.2014 № 8968/16/10-14 та листів позивача № 30-06/9557 від 02.09.2014, № 30-06/14419 від 23.12.2014, № 30-06/2405 від 05.03.2015, № 30-06/5950 від 10.06.2015 про небажання продовжувати строк договору оренди, а подані у цьому зв'язку позивачем докази, на думку відповідача, є неналежними. Крім того, господарськими судами не досліджено обставини, що свідчать про намір власника об'єкта оренди використовувати його для власних потреб. Також господарські суди в порушення ст. 83 ГПК України вийшли за межі позовних вимог, оскільки в мотивувальній частині своїх рішень зазначали про припинення договору оренди, тоді як на думку скаржника це питання взагалі не мало розглядатися судом. При цьому, відповідач зазначив про те, що господарськими судами не досліджено право позивача на звернення до суду та підстави для його захисту.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 29.10.2004 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України" (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1120, на умовах якого за актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 29.10.2004 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - двоповерхову будівлю (далі - майно): площею 523,9 м2, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Залізничне шосе, 5/б, що знаходилось на балансі Київської дистанції цивільних споруд і водопостачання № 1 Південно-Західної залізниці, вартість якого за експертною оцінкою станом на 31.07.2004 становить 1 269 150,00 грн.;

- відповідно до п. 2.4 договору у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю. Орендар повертає майно орендодавцю в аналогічному порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі;

- обов'язок по складанню акта прийому-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору (п. 2.5 договору);

- згідно з п. 5.7 договору орендар зобов'язаний у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати орендованого майна з вини орендаря;

- строк дії договору № 1120 від 29.10.2004 обчислюється з моменту фактичної передачі майна орендодавцем орендарю, засвідченої підписанням акта прийому-передачі цього майна. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору (пункти 10.1, 10.5 договору);

- в разі припинення або розірвання договору: - поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря; - вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем як за згодою так і без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає, ці поліпшення визнаються власністю держави (п. 10.6 договору);

- відповідно до п. 10.9 договору його чинність припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено;

- 27.03.2006 сторони уклали додатковий договір № 1 про внесення змін до договору № 1120 від 29.10.2004, яким продовжили дію договору на строк до 29.08.2006;

- додатковим договором № 2 від 20.06.2006 в п. 1.1 договору сторони замінили цифру "523,9" на "557,1"; назву "Київської дистанції цивільних споруд і водопостачання" на "Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 1"; цифри "1269150" на 1349574,75". До акта приймання-передачі від 12.11.2004 внести наступні зміни: у п. 1 замінити цифру "523,9" на "557,1";

- додатковим договором № 3 від 21.05.2007 мету використання п. 1.1 р. 1 договору оренди № 1120 від 29.10.2004 викладено в наступній редакції: "Майно передається в оренду з метою розміщення офісного приміщення";

- 07.06.2012 укладено договір № 1120/04 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 1120 від 29.10.2004, відповідно до п. 1 якого в преамбулі договору оренди № 1120 від 09.10.2004 та акті приймання-передачі від 29.10.2004 слова ЗАТ "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України" читати як "Публічне акціонерне товариство "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України"; п. 1.1 договору № 1120 від 29.10.2004 викладено в наступній редакції: "орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - двоповерхова будівля (далі - майно): площею 557,1 м2 розміщене за адресою: м. Київ, вул. Залізничне шосе, 5-Б, що знаходиться на балансі Київського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 1, код ЄДРПОУ 01106775, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 29.02.2012 і становить 2 609 033,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення офісного приміщення". Договір оренди № 1120 від 29.10.2004 пролонговано на 11 місяців, до 29.01.2013 включно;

- договором № 1120/05 від 22.02.2013 договір оренди № 1120 від 29.10.2004 пролонговано на 11 місяців з 29.01.2013 по 29.12.2013 включно;

- договором № 1120/06 від 05.03.2014 договір оренди № 1120 від 29.10.2004 пролонговано на 11 місяців з 29.12.2013 по 29.11.2014 включно;

- довідкою від 03.11.2015 № БМЕУ-1-6/2381 підтверджено, що на балансі відокремленого підрозділу ДТГО "Південно-Західна залізниця" Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 1 знаходиться адміністративна будівля за адресою: м. Київ, вул. Залізничне шосе, 5Б, загальною площею 557,1 м2;

- Міністерство інфраструктури України звернулось до позивача з листом від 12.08.2014 № 8968/16/10-14 щодо припинення строку дії договору;

- 02.09.2014 позивач звернувся до орендаря з листом № 30-06/9557 в якому повідомив, що в порядку ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 10.5 договору, орендарю буде направлено заяву про припинення дії договору, у зв'язку з закінченням строку його дії. 16.09.2014 вказаний лист був направлений відповідачеві рекомендованим відправленням, що підтверджується копіями фіскального чеку № 3572 та списком згрупованих внутрішніх листів;

- відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103246005080, з фіскальним чеком від 25.12.2014 № 8250, позивач 25.12.2014 направив (26.12.2014 отримано) на адресу відповідача заяву від 23.12.2014 № 30-06/14419 про припинення чинності договору оренди № 1120 від 29.10.2004, у зв'язку із закінченням строку його дії, якою повідомив відповідача про закінчення 29.11.2014 строку дії договору оренди та про відсутність наміру продовжити його на новий строк, у зв'язку з чим вимагав передати майно з орендного користування, оформивши належним чином акт приймання-передачі;

- 05.03.2015 позивач звертався до відповідача з листом № 30-06/2405 про припинення договорів оренди державного майна, зокрема № 1120 від 29.10.2004. Вказаний лист направлений відповідачу 13.03.2015, що підтверджується копією фіскального чеку № 8548 та списком згрупованих внутрішніх листів;

- 10.06.2015 позивач, згідно із списком згрупованих внутрішніх листів від 30.06.2015, звертався до відповідача з листом № 30-06/5950 про припинення договорів оренди державного майна, зокрема № 1120 від 29.10.2004;

- відповідно до акта обстеження від 19.08.2015 орендоване майно орендарем фактично не використовується, оскільки вікна та двері забиті дошками, із замком на дверях. На вхідних воротах висить замок, орендар відсутній. Майно не звільнено.

Неповернення відповідачем орендованого майна стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі. Крім того, позивачем був наданий розрахунок заборгованості по орендній платі за договором від 29.10.2004 № 1120 станом на 01.10.2015, згідно з яким сума основного боргу складає 283 520,59 грн., інфляційні нарахування - 6 791,49 грн., 39 706,94 грн. - пеня.

Сукупності встановлених у справі обставин господарські суди дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст. 759, 763, 764, 785 ЦК України, ст. 291 ГК України, ст.ст. 17, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", дійшли висновку про обґрунтованість поданого позову.

Вищий господарський суд України погоджується з таким висновком господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке:

Відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна", об'єктом оренди за цим законом є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4 Закону), орендодавцями є в тому числі Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо нерухомого майна, що є державною власністю (ст. 5 Закону).

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ч. 1 ст. 764 ЦК України).

Частиною 2 ст. 291 ГК України унормовано, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Водночас, ч. 4 ст. 284 ГК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий термін і на тих самих умовах на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує жодна із сторін договору.

Відтак, має значення лише те, чи збіг встановлений "місячний термін'', оскільки саме із його закінченням пов'язане настання такого юридично значимого наслідку, як продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Водночас сторони договору не обмежені в праві заявити про припинення або зміну умов договору, як протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії вказаного договору.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.05.2009 у справі № 2-30/392-2008.

Договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено (ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

При цьому, за положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

У п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" роз'яснено, що зі змісту ст.ст. 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Господарські суди врахували вказані вимоги і правомірно зазначили про те, що позивач як орендодавець листом № 30-06/9557 від 02.09.2014 звернувся до орендаря з повідомленням про припинення строку дії договору оренди з 29.11.2014 та повідомив про те, що орендарю буде додатково направлено заяву про припинення дії договору у зв'язку з закінченням строку його дії. При цьому, 25.12.2014 позивач направив на адресу відповідача заяву від 23.12.2014 № 30-06/14419 (тобто протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору) про припинення чинності договору оренди № 1120 від 29.10.2004 у зв'язку із закінченням строку його дії

Отже, зазначені лист та заява позивача є повідомленням відповідача про відсутність наміру позивача продовжувати з ним договірні відносини щодо оренди вказаного майна, а також доказом заперечення орендодавця на дату закінчення строку договору.

Крім того, у подальшому позивач також звертався до відповідача з листами від 05.03.2015, від 10.06.2015 з вимогою повернути об'єкт оренди, однак ці вимоги залишені останнім без задоволення.

Враховуючи встановлені господарськими судами фактичні обставини справи про те, що строк договору оренди закінчився 29.11.2014, нового договору оренди на спірне приміщення укладено не було, а орендар не повернув орендодавцю за актом приймання-передачі орендоване нерухоме майно, господарські суди обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що він не визнає факту отримання листа від Міністерства інфраструктури України від 12.08.2014 щодо припинення строку дії договору та листа позивача від 02.09.2014, заяви позивача від 23.12.2014 та листів позивача від 05.03.2015 та від 10.05.2015 про припинення договору оренди, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що господарськими судами встановлено факт їх направлення відповідачу, тоді як Вищий господарський суд України не приймає доводи касаційної скарги, що стосуються переоцінки доказів у справі як такі, що виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених процесуальним законом.

Крім того, будь-яких доказів на підтвердження вказаної обставини (неотримання листів) відповідачем під час розгляду справи не надано. Отже, твердження відповідача про те, що він не одержував вказаних листів в порушення вимог ст. 33 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами.

Ствердження відповідача про те, що господарськими судами не досліджено обставини, що свідчать про намір власника об'єкта оренди використовувати його для власних потреб відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що господарськими судами попередніх інстанцій, з дотриманням приписів ст. 43 та ст. 43 ГПК України, встановлено, що нового договору оренди на спірне приміщення позивачем укладено не було, а відповідач у свою чергу будь-яких доказів щодо наміру власника передати зазначене нежитлове приміщення в оренду іншим особам не надав.

Доводи відповідача у касаційній скарзі про те, що господарські суди в порушення ст. 83 ГПК України вийшли за межі позовних вимог, оскільки в мотивувальній частині своїх рішень зазначали про припинення договору оренди, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що в даному випадку для з'ясування обґрунтованості/безпідставності поданого позову необхідним є встановлення факту припинення/закінчення договору оренди, а також встановлення дати такого припинення/закінчення, отже з'ясування вказаних обставин входить до предмета доказування у даній справі.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що господарські суди посилаючись на ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" безпідставно визначили орендодавцем за договором оренди майна позивача та здійснили на цій підставі захист прав, які не належать позивачу та відповідно не були порушені, Вищий господарський суд України вважає помилковими, оскільки крім ст. 5 вказаного закону, яким визначено, що орендодавцями щодо нерухомого майна, яке є державною власністю, є в тому числі Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, умовами укладеного сторонами договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1120 від 29.10.2004 визначено Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву орендодавцем (преамбула договору). При цьому, доказів про те, що до договору вносилися зміни щодо зміни орендодавця майна матеріали справи не містять.

Отже, висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2015 у справі № 910/25007/15 залишити без змін.

Поновити виконання рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2015.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко