ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 року Справа № 920/49/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі)за участю представників: від позивача:Бабій В.І. (дов. від 09.10.2015 № 948)від відповідача:Дудник Н.В. (дов. від 05.01.2015 № 8)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Сумська біологічна фабрика"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015у справі№ 920/49/15 Господарського суду Сумської областіза позовомДержавного підприємства "Сумська біологічна фабрика"доКомунального підприємства "Міськводоканал"прозобов'язання вчинити дії та стягнення 16 055, 13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Сумська біологічна фабрика" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради (з урахуванням уточнення позовних вимог) про: - внесення змін до договору про відшкодування витрат на водовідведення №01/13 від 01.03.2013 шляхом доповнення договору умовами відповідно до запропонованої позивачем додаткової угоди № 1 від 08.04.2014, а саме:

"1.1. Доля участі замовника у загальних витратах виконавця на утримання і обслуговування об'єктів каналізаційного господарства встановлюється у формі оплати частини обґрунтованих витрат на утримання зазначених об'єктів, що використовуються для транзитного водовідведення стічних вод субспоживачів - абонентів замовника та становить за 2013 рік 56 441,13 грн., ПДВ в сумі 11 288,23 грн., всього - 67 729,36 грн.

1.2. Відшкодування виконавцю витрат за 2013 рік здійснюється замовником рівними щомісячними платежами кожного місяця протягом 2014 року в сумі 4 703,43 грн., ПДВ в сумі 940,69 грн., всього - 5 644,11 грн.

1.4. Продовження терміну дії договору допускається багаторазово в передбаченому пунктом 9.2. договору порядку.

1.5. Додатком та невід'ємною частиною договору є "Розрахунок витрат на відшкодування послуг водовідведення стічних вод субспоживачів ДП "Сумська біофабрика" за 2013 рік", що додається до цієї додаткової угоди";

- стягнення з відповідача 13 022,56 грн. основного боргу, 1 695,75 грн. пені, 1 139,28 грн. інфляційних нарахувань, 197,54 грн. - 3% річних за договором про відшкодування витрат на водовідведення № 01/13 від 01.03.2013.

Відповідач проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні та зазначав, що укладення сторонами запропонованого позивачем проекту додаткової угоди від 08.04.2014 № 1 про внесення змін до договору про відшкодування витрат на водовідведення від 01.03.2013 № 01/13 не ґрунтується на державному замовленні, прямо не передбачено законом, не випливає з попереднього договору.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 17.03.2015 у справі №920/49/15 (суддя Лугова Н.П.) позов задоволено. Внесено зміни до договору про відшкодування витрат на водовідведення № 01/13 від 01.03.2013 шляхом доповнення договору умовами відповідно до запропонованої позивачем додаткової угоди № 1 від 08.04.2014. Стягнуто з Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради на користь Державного підприємства "Сумська біологічна фабрика" 13 022,56 грн. основного боргу, 1 695,75 грн. пені, 1 139,28 грн. інфляційних нарахувань, 197,54 грн. - 3% річних, а також 3 045 судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 (колегія суддів: головуючий Шепітько І.І., судді Россолов В.В., Черленяк М.І.) рішення Господарського суду Сумської області від 17.03.2015 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015, ДП "Сумська біологічна фабрика" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Сумської області від 17.03.2015 залишити в силі, посилаючись в обґрунтування своєї правової позиції на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 13, 19 та 22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" . Також позивач наголошував на тому, що апеляційна інстанція безпідставно відмовила у задоволенні позову щодо відшкодування витрат на водовідведення.

У відзиві КП "Міськводоканал" Сумської міської ради просить залишити касаційну скаргу ДП "Сумська біологічна фабрика" без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 - без змін з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 01.03.2013 між Державним підприємством "Сумська біологічна фабрика" (виконавець) та Комунальним підприємством "Міськводоканал" Сумської міської ради (замовник) укладено договір № 01/13/56 про відшкодування витрат на водовідведення.

Згідно з пунктом 1.1 договору виконавець зобов'язався забезпечувати технічну можливість транзиту стічних вод власними мережами та об'єктами інфраструктури каналізаційного з точки приєднання мереж водовідведення субспоживачів або замовника до межі балансової належності належних йому мереж, а замовник - своєчасно сплачувати вартість послуг з утримання мереж водовідведення, витрати на утримання і роботу місцевої станції перекачування стічних вод та інші послуги згідно договору.

Пунктом 2.3. договору визначено, що виконавець щомісяця, до 10 числа місяця наступного за розрахунковим, надає замовнику рахунок на оплату послуг за транзит стічних вод та два оформлених примірники акта прийому-здачі наданих послуг.

Замовник здійснює оплату щомісячно платіжним дорученням на підставі виставленого рахунку та акту прийому-здачі наданих послуг у десятиденний термін з дати отримання зазначених документів за реквізитами, зазначеними у рахунку (пункт 7.6. договору).

Розділом 7 договору визначений порядок розрахунків за водовідведення стічних вод. Так розрахунковим вважається період з 01 числа розрахункового місяця до такого самого числа наступного місяця. Вартість витрат та послуг виконавця з утримання об'єктів інженерної інфраструктури каналізаційного господарства для водовідведення стічних вод субспоживачів зазначена у додатку № 2 до договору - Розрахунок витрат. Сума обґрунтованих витрат виконавця на експлуатацію та обслуговування протягом року об'єктів каналізаційного господарства визначається за статтями фактичних річних бухгалтерських витрат.

Згідно додатку № 2 до договору та пунктів 7.3, 7.5 договору сума витрат виконавця за 2012 рік до відшкодування замовником становить 65 985,77 грн. з ПДВ. Відшкодування витрат виконавцю здійснюється замовником рівними щомісячними платежами кожного місяця протягом наступного року в сумі 5 498,81 грн. з ПДВ.

Предмет позову у даній справі становить вимога про стягнення з КП "Міськводоканал" Сумської міської ради на користь ДП "Сумська біологічна фабрика" 13 022,56 грн. основного боргу, 1 695,75 грн. пені, 1 139,28 грн. інфляційних нарахувань, 197,54 грн. - 3% річних за договором про відшкодування витрат на водовідведення № 01/13 від 01.03.2013, а також внесення змін до вказаного договору шляхом доповнення договору умовами відповідно до запропонованої позивачем додаткової угоди № 1 від 08.04.2014.

В частині стягнення заборгованості, інфляційних нарахувань, пені та 3% річних позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в односторонньому порядку припинив належне виконання своїх зобов'язань за договором про відшкодування витрат на водовідведення № 01/13 від 01.03.2013, а саме - не здійснює відшкодування ні шляхом оплати грошовими коштами, ні шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, не повертає позивачу належним чином оформлені акти здачі-приймання робіт (надання послуг), не підписує акти звірки взаєморозрахунків, чим порушує норми чинного законодавства, умови укладеного договору та інтереси позивача.

У вказаній частині місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з чим погоджується колегія судів касаційної інстанції з огляду на наступне.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 599, 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 612 цього ж Кодексу визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно приписів статті 610, пункту 3 частини 1 статті 611, частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є, зокрема, його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), в результаті чого настають передбачені договором або законом правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. При цьому, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з і статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ДП "Сумська біологічна фабрика" в силу зазначених приписів Цивільного та Господарського кодексів України, а також на виконання пункту 7.5 договору про відшкодування витрат на водовідведення № 01/13 від 01.03.2013, яким визначено конкретну суму щомісячного платежу КП "Міськводоканал" Сумської міської ради за надані в 2013 році послуги (5 498,81 грн.), послідовно (щомісячно) та в межах вказаної суми виставляло рахунки у 2014 році, отримання яких відповідачем не заперечується.

В свою чергу, пунктом 7.6 зазначеного договору чітко встановлено 10-денний термін оплати послуг з дати отримання рахунку, виставленого позивачем. Тобто вбачається, що в даному випадку настання обов'язку з оплати не прив'язане до моменту підписання сторонами актів прийому-здачі наданих послуг. Вказаним спростовується посилання апеляційного суду в обґрунтування підстав для відмови в позові на відсутність підписання відповідачем актів, направлених позивачем в травні-грудні 2014 року.

Висновок суду апеляційної інстанції про неподання ДП "Сумська біологічна фабрика" доказів зарахування зустрічних вимог та невизначеність ним остаточної суми боргу є таким, що суперечить фактичним обставинам справи, в якій містяться відповідні заяви про зарахування, послідовність направлення яких на адресу КП "Міськводоканал" Сумської міської ради хронологічно описана в позовній заяві. При цьому односторонні правочини щодо зарахування зустрічних вимог, які оформлені відповідними заявами, не оспорені відповідачем та не визнані недійсними, з огляду на що в даному випадку діє презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 Цивільного кодексу України.

Формальне не зазначення позивачем суми пені у виставлених рахунках (розрахункових документах) окремим рядком, як це передбачено пунктом 8.2.1 договору, не позбавляє кредитора права на самостійне нарахування пені та її стягнення згідно розрахунку, який міститься у позовній заяві. Правильність цього розрахунку перевірена місцевим господарським судом та апеляційним судом не спростована. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивачем дотримано вимоги частини 6 статі 232 Господарського кодексу України, якою встановлений шестимісячний строк для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання. Отже, посилання суду апеляційної інстанції на необхідність окремого визначення пені у рахунках, як на підставу для її стягнення, суперечить чинному законодавству.

Враховуючи викладені обставини справи, беручи до уваги приписи чинного законодавства України та умови договору про відшкодування витрат на водовідведення № 01/13 від 01.03.2013, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно та обґрунтовано стягнув з КП "Міськводоканал" Сумської міської ради на користь ДП "Сумська біологічна фабрика" 13 022,56 грн. основного боргу, 1 695,75 грн. пені, 1 139,28 грн. інфляційних нарахувань, 197,54 грн. - 3% річних за вказаним договором.

В обґрунтування позовних вимог в частині внесення змін до договору про відшкодування витрат на водовідведення № 01/13 від 01.03.2013 позивач посилається на постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.12.2014 № 827, відповідно до якої з 01.01.2015 КП "Міськводоканал" Сумської міської ради установлено тариф на водовідведення 3,01 грн. за 1 куб.м (без ПДВ), що на 54% більше від попереднього тарифу 1,96 грн., який діяв згідно постанови НКРКП № 100 від 10.02.2012. при цьому позивач вказує на обов'язковість укладення договору з виконавцем згідно з частиною 2 статті 22, статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

У вказаній частині колегія судів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до приписів статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із цими положеннями кореспондуються також приписи статті 188 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін зокрема у випадках встановлених договором або законом.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. При цьому суд задовольняє такий позов лише за наявності відповідного законодавчого припису, за відсутності правової підстави для зміни умов договору, сторона по договору не може бути примушена до продовження договірних відносин на інших умовах.

Таким чином, зміна договору можлива лише у двох випадках: або добровільно за згодою сторін, або примусово у судовому порядку, якщо обов'язок внести зміни прямо передбачений законом або договором.

Як встановлено апеляційним судом, вбачається з матеріалів справи та визнано представником ДП "Сумська біологічна фабрика" у засіданні апеляційної інстанції, у 2013 році не мало місце підвищення тарифів за водовідведення, що могло слугувати підставою для відшкодування позивачу витрат з водовідведення субспоживачів своїми каналізаційними мережами у більшому розмірі, ніж погоджений сторонами на 2012 рік у пункті 7.3 договору про відшкодування витрат на водовідведення № 01/13 від 01.03.2013.

Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.12.2014 № 827, якою збільшується для КП "Міськводоканал" Сумської міської ради тарифи на послуги з водовідведення, в силу вимог частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України не має зворотної дії до спірних правовідносин з відшкодування витрат за 2013 рік як така, що набрала чинності лише з 01.01.2015. Відтак вбачається, що позивач передчасно послався на вказану постанову Національної комісії в обґрунтування підстав позову у своїй заяві від 02.03.2015 про уточнення позовних вимог.

Також необґрунтованим є посилання ДП "Сумська біологічна фабрика" на пункт 18 Типового договору з надання послуг, оскільки цим пунктом зміни щодо розміру плати за послуги мають погоджуватись зі споживачем послуг, в даному випадку - КП "Міськводоканал" Сумської міської ради.

Викладені в касаційній скарзі припущення ДП "Сумська біологічна фабрика" про те, що апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у виконавця послуг права звернутись до суду з вимогою про внесення змін до договору в частині вартості послуг, не відповідають мотивувальній частині постанови, в якій суд насправді зазначив про можливість задоволення позову лише в разі наявності відповідного законодавчого припису. Тобто скаржник помилково ототожнює право на звернення з позовом, яке є у будь-якої сторони договору, з підставами задоволення позову. В даному випадку висновок суду апеляційної інстанції свідчить про відсутність належного обґрунтування певним нормативно-правовим актом наявності підстав для збільшення розміру витрат на відшкодування послуг з водовідведення в порівнянні з попереднім 2012 роком.

З огляду на викладене колегія судів вважає законним та обґрунтованим висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав у позивача вимагати від відповідача укладання додаткової угоди № 1 від 08.04.2014 до договору про відшкодування витрат на водовідведення № 01/13/56 від 01.03.2013 шляхом одностороннього коригування умов договору, а отже - і для задоволення позовних вимог в частині внесення змін до вказаного договору.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині внесення змін до договору про відшкодування витрат на водовідведення № 01/13 від 01.03.2013 шляхом доповнення договору умовами відповідно до запропонованої позивачем додаткової угоди № 1 від 08.04.2014 та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

Разом з тим колегія суддів вважає законним, обґрунтованим та таким, що відповідає приписам статі 43 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 13 022,56 грн. основного боргу, 1 695,75 грн. пені, 1 139,28 грн. інфляційних нарахувань, 197,54 грн. - 3% річних за договором про відшкодування витрат на водовідведення № 01/13 від 01.03.2013, з огляду на що рішення суду в цій частині підлягає залишенню в силі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Сумська біологічна фабрика" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі № 920/49/15 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 13 022,56 грн. основного боргу, 1 695,75 грн. пені, 1 139,28 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних в сумі 197,54 грн.

Рішення Господарського суду Сумської області від 17.03.2015 в частині задоволення зазначених позовних вимог залишити в силі.

В решті позовних вимог постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у даній справі залишити без змін.

Стягнути з Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради на користь Державного підприємства "Сумська біологічна фабрика" 913,50 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Сумської області.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова