ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 року Справа № 917/393/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Полянського А.Г.,

суддів: Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу управління державної казначейської служби України у м. Кременчуці Полтавської областіна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015у справі Господарського суду№ 917/393/14 Полтавської областіза заявою управління державної казначейської служби України у м. Кременчуці Полтавської областіпро зміну способу та порядку виконання судового рішенняза позовомКременчуцького прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сферідоКременчуцької міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1провизнання недійсним рішення

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор Жук І.К. (посвідчення № 000566, видане 30.07.2012, дійсне до 30.07.2017);відповідача: не з'явились; третьої особи: не з'явились; скаржника: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.08.2014, залишеним в цій частині без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 за позовом Кременчуцького прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері з Кременчуцької міської ради (далі - Рада) в дохід Державного бюджету України стягнуто 2 436,00 грн. судового збору. 01.12.2014 на його виконання Господарським судом Полтавської області було видано наказ.

У січні 2015 року Управління Державної казначейської служби України у м. Кременчуці (далі - Казначейство) звернулось із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення, в якій просило змінити спосіб і порядок виконання рішення про стягнення з Ради коштів в дохід Державного бюджету шляхом їх стягнення з рахунків Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради (далі - Виконком).

Свої вимоги заявник, посилаючись на положення Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Закону України "Про виконавче провадження" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 обґрунтовував тим, що визначений у наказі боржник - Рада не є ані розпорядником, ані одержувачем бюджетних коштів, вона не обслуговується в Казначействі, а тому не має самостійних відкритих рахунків, що підтверджується даними Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, порядок формування якого затверджений наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 № 1691. Натомість відповідно до даного реєстру в Казначействі обслуговується та має відкриті рахунки Виконком, який є виконавчим органом Ради, їй підзвітний та підконтрольний, відтак стягнення має відбуватися саме з рахунків Виконкому.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 08.05.2015 (суддя Кульбако М.М.) у задоволенні заяви Казначейства про зміну способу і порядку виконання судового рішення відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 (колегія суддів: Черленяк М.І., Івакіна В.О., Ільїн О.В.) ухвалу Господарського суду Полтавської області від 08.06.2015 залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що Рада та Виконком є окремими юридичними особами, а тому Казначейство просить змінити боржника та стягнути кошти з юридичної особи, яка не залучалась до участі в справі в якості відповідача, що не відповідає положенням чинного законодавства.

Казначейство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить ухвалу Господарського суду Полтавської області від 08.05.2015 і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Касаційну скаргу обґрунтовано неможливістю виконання рішення суду без зміни порядку та способу його виконання в силу відсутності у боржника рахунків в Казначействі.

Рада скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України та надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Казначейства, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 і ухвалу Господарського суду Полтавської області від 08.05.2015 - без змін. Викладені у відзиві вимоги Рада обґрунтовує тим, що оскаржувані судові акти прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до чинного законодавства України.

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Казначейства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

У судовому засіданні 07.10.2015 оголошувалась перерва до 12.10.2015, про що учасники судового процесу були повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Господарського суду Полтавської області від 08.05.2015 у справі № 917/393/14, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм процесуального права при прийнятті ухвали та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Казначейства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.08.2014 за позовом Кременчуцького прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері з Ради в дохід Державного бюджету України стягнуто 2 436,00 грн. судового збору. Зазначене рішення за результатами перегляду в апеляційному порядку у вказаній частині залишено без змін, набрало законної сили і на його виконання 01.12.2014 видано наказ.

За приписами частини п'ятої ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

В силу ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (частина перша ст. 116 ГПК України).

Казначейство просить змінити спосіб і порядок виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 07.08.2014 шляхом стягнення 2 436,00 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України не з рахунків Ради, які відсутні, а з рахунків Виконкому, зазначаючи про неможливість виконання рішення суду в противному випадку.

У відповідності до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, суд, який видав виконавчий документ, може змінити спосіб і порядок його виконання.

Пунктом 7.1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів" роз'яснено, що під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленим. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті. При цьому, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом (п. 7.2 постанови пленуму).

Відмовляючи у задоволенні заяви Казначейства господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що Рада та Виконком є окремими юридичними особами, про що свідчать, зокрема, різні коди ЄДРПОУ, а тому Казначейство просить змінити боржника та стягнути кошти з юридичної особи, яка не залучалась до участі в справі в якості відповідача.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду не погоджується з такими висновками місцевого та апеляційного господарських судів, оскільки при їх прийнятті судами не було враховано наступного.

З заяви Казначейства, наявної в матеріалах оскарження вбачається, що заявником ставиться питання саме про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 07.08.2014 про стягнення з Ради коштів в дохід Державного бюджету шляхом їх стягнення з рахунків Виконкому, а не заміни боржника у виконавчому документі, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.

У вирішенні питання щодо необхідності здійснення зміни способу та порядку виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 07.08.2014 необхідно враховувати особливості бюджетного законодавства та законодавства в сфері місцевого самоврядування.

За приписами ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, зокрема є доходи місцевих бюджетів та інші кошти. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.

Відповідно до п. 12 ст. 1 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетні установи - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету.

Таким чином органи місцевого самоврядування (у тому числі і Кременчуцька міська рада) відносяться до бюджетних установ, які повністю утримуються за рахунок відповідно місцевого бюджету, відтак у даному випадку 2 436,00 грн. судового збору підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України з відповідного місцевого бюджету.

Згідно з частинами першою та восьмою ст. 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила.

Відповідно до частини першої ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

В силу приписів п. 3 частини другої вказаної статті БК України головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів можуть бути виключно місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

З встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що при Раді утворено та функціонує Виконком, на який чинним бюджетним законодавством покладено функції головного розпорядника коштів місцевого бюджету, у тому числі за зобов'язаннями Ради.

З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із доводами Казначейства про те, що стягнуті з Ради 2 436,00 грн. судового збору підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України саме з рахунків Виконкому як головного розпорядника коштів місцевого бюджету.

Разом із тим колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що Казначейством належним чином не доведено неможливості виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 07.08.2014 без змінити способу і порядку його виконання, оскільки такий порядок вже встановлений чинним законодавством.

При цьому, у виданому на виконання цього рішення наказі від 01.12.2015 не вказано, що відповідне стягнення має відбутись саме з рахунку Ради, відтак, з урахуванням вищенаведених положень, Казначейство не позбавлено можливості стягнути заборгованість Ради з рахунку Виконкому в загальному порядку.

Доводи касаційної скарги Казначейства вказаних висновків не спростовують.

Враховуючи наведене колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, хоча і з інших мотивів, проте по суті дійшли правильних висновків щодо відсутності підстав для задоволення заяви Казначейства про зміну способу і порядку виконання судового рішення, а тому ухвала Господарського суду Полтавської області від 08.05.2015 і постанова Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 підлягають залишенню без змін з підстав, наведених у даній постанові.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 та 121 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу управління державної казначейської служби України у м. Кременчуці Полтавської області залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 у справі № 917/393/14 Господарського суду Полтавської області - без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський