ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2016 року Справа № 9/107-11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Палія В.В.,

Селіваненка В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засідання касаційну скаргуПершого заступника прокурора Київської області на рішеннягосподарського суду Київської області від 20.05.2015 р. (судді: Конюх О.В., Бабкіна В.М., Лилак Т.Д.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 р. (судді: Мальченко А.О., Жук Г.А., Дикунська С.Я.)у справі№9/107-11 господарського суду Київської областіза позовомПрокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна Українидо1.Виконавчого комітету Ірпінської міської ради; 2.Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:1.Комунальне підприємство "Ірпінське бюро технічної інвентаризації"; 2.Дочірнє підприємство "Санаторій для батьків з дітьми "Дубки" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"; 3.Федерація професійних спілок Українипроскасування рішення, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володінняза участю представників: від прокуратури Романов Р.О., прокурор відділу ГПУ, служб. посвід. №014714, вид. 21.01.2013 р.від позивачаЗубарєва Н.В., довіреність №537 від 31.12.2015 р.від відповідачів 1. не з'явились 2.Котік О.С., довіреність №03-06/03 від 03.06.2016 р.від третіх осіб 1. не з'явились 2. не з'явились 3. Багатченко Ю.В., довіреність №11/01-42/1590 від 22.12.2015 р.

В С Т А Н О В И В :

Прокурор міста Ірпеня Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"), за участю третіх осіб: Комунального підприємства "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Ірпінське бюро технічної інвентаризації"), Дочірнього підприємства "Санаторій для батьків з дітьми "Дубки" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Дубки" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"), Федерації професійних спілок України.

У вказаному позові прокурором заявлено наступні позовні вимоги:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача 1 №207/4 від 25.07.2000 р. "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства дитячого пансіонату з лікування "Дубки" за ПрАТ "Укрпрофздоровниця";

- визнати право власності держави в особі позивача на будівлі та споруди, а саме: адмінкорпус площею 489,5 кв. м., головний корпус площею 881,6 кв. м., столова площею 310,5 кв. м., гараж-майстерня площею 283,7 кв. м., котельня-басейн площею 315,0 кв. м., конюшня, сарай, вбиральня, водонапірна вежа, бензосклад, сарай, вбиральня, №1-5 огорожа, I замощення за адресою м. Ірпінь, вул. Мінеральна, 2;

- витребувати із чужого незаконного володіння ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Дубки" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" вищевказане нерухоме майно.

Свої позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що спірний об'єкт нерухомого майна вибув із володіння держави без згоди власника в особі уповноваженого органу.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Київської області від 20.05.2015 р. у справі №9/107-11, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 р., в задоволенні позову відмовлено.

Так, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази передачі спірного майна у власність профспілковим організаціям, з огляду на що визнали заявлені позовні вимоги законними та обґрунтованими.

Однак, господарські суди відмовили в задоволенні позову, у зв'язку із застосуванням наслідків спливу строку позовної давності.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, перший заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 р., рішення господарського суду Київської області від 20.05.2015 р. у справі №9/107-11 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, правових приписів, що регулюють порядок перебігу строку позовної давності.

За протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду справу №9/107-11 передано колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Ковтонюк Л.В.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/3433 від 18.08.2016 р., у зв'язку з відпусткою суддів Карабаня В.Я. та Ковтонюк Л.В., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої справу №9/107-11 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Львов Б.Ю., Селіваненко В.П. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.08.2016 р.).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/3495 від 22.08.2016 р., у зв'язку із зміною спеціалізації судді Львова Б.Ю., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої справу №9/107-11 передано колегії суддів в складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Палій В.В., Селіваненко В.П. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.08.2016 р.).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.08.2016 р. касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 12.09.2016 р.

В судове засідання 12.09.2016 р. з'явились представники прокуратури, позивача, відповідача 2 та третьої особи 3.

Представники відповідача 1 та третіх осіб 1 і 2 в судове засідання не з'явились. При цьому, представники відповідача 1 та третьої особи 1 надіслали клопотання про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників відповідача 1 та третіх осіб 1 і 2.

Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, просили її задовольнити.

Представники відповідача 2 та третьої особи 3 в судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Українській республіканській раді профспілок передано усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерства охорони здоров'я УРСР. Вказане здійснено на підставі Постанови Ради Міністрів УРСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" №606 від 23.04.1960 р.

Згідно з даною Постановою Ради Міністрів УРСР передачу курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій зобов'язано здійснити у відання профспілкових органів безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками станом на 01.01.1960 р., а також асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами за балансом на 01.01.1960 р.

В подальшому, на XV з'їзд профспілок України прийнято Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України та Положення про Федерацію незалежних профспілок України.

З наведених актів вбачається, що Рада Федерації незалежних профспілок України є правонаступником Укрпрофради.

22 листопада 1991 року Президією ради Федерації незалежних професійних спілок України прийнято Постанову "Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" №11-1-1 від 22.11.1991 р., на підставі якої Федерацією незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності укладено установчий договір про створення Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" від 04.12.1991 р.

За таких обставин, рішенням Виконавчого комітету Ленінської райради міста Києва №971 від 23.12.1991 р. зареєстровано Закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця", яке створено на майні його засновників (Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності). Вкладом Федерації професійних спілок України стали основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751 234 350 грн. 00 коп., що становить 92,92% розміру статутного фонду.

Надалі, виконавчим комітетом Ірпінської міської ради прийнято рішення "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства дитячого пансіонату з лікування "Дубки" за Закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця" №207/4 від 25.07.2000 р., яким визнано за відповідачем 2 право власності на об'єкти нерухомого майна ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Дубки", що знаходяться за адресою: м. Ірпінь, вул. Мінеральна, 2, а також доручено КП "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" оформити та видати правовстановлюючі документи на наступні будівлі: літера "А" адмінкорпус площею 489,5 кв.м., літера "В" головний корпус площею 881,6 кв.м., літера "Г" столова площею 310,5 кв.м., літера "З" гараж-майстерня площею 283,7 кв.м., літера "И" котельня-басейн площею 315,0 кв.м., літера "Д" конюшня, літера "Е" сарай, літера "Ж" вбиральня, літера "Л" водонапірна вежа, літера "К" бензосклад, літера "М" сарай, літера "Н" сарай, літера "П" вбиральня, №1-5 огорожа, І замощення, розташовані за адресою: м. Ірпінь, вул. Мінеральна, 2.

На підставі вказаного рішення 14.09.2000 р. відповідачу 2 видано свідоцтво на будівлі та споруди дитячого санаторію "Дубки", про що внесено відповідний запис у реєстрову книгу №1-4 за реєстровим №4.

На думку прокурора, у зв'язку з вищенаведеними обставинами державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди, оскільки розпоряджатись даним майном могла лише держава в особі ФДМУ. Отже, рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради прийнято з порушенням норм законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Частина 1 статті 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В ч. 1 ст. 321 Цивільного кодекс України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Вказане закріплено в ст. 328 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 392 цього кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Витребування майна передбачено ст.ст. 387 - 389 Цивільного кодексу України як спосіб захисту прав власника, а також особи, визначеної у ст. 396 Цивільного кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Аналогічне положення також закріплено в ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства особи, які мають певне право на майно, а саме право власності або інше речове право, можуть звернутись з позовом про витребування такого майна.

Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).

Керуючись наведеними правовими нормами, місцевий та апеляційний господарські суди при вирішенні спору у справі №9/107-11 дослідили наступне.

Постановою Верховної Ради Української PCP "Про захист суверенних прав власності Української PCP" №506 від 29.11.1990 р. введено на території республіки мораторій на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української PCP про роздержавлення майна.

Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" №1452-ХІІ від 30.08.1991 р. та Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" №1540-ХІІ від 10.09.1991 р. встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Одночасно, Постановою Верховної Ради України"Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України" від 10.04.1992 р. передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, передані тимчасово ФДМУ.

За змістом постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР" від 04.02.1994 р. тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

За таких обставин, попередні судові інстанції прийшли до висновку, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди визнали, що суб'єкти права власності майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, законодавчо не визначені, а тому це майно є загальнодержавною власністю і право розпоряджатися ним, у тому числі і спірним об'єктом, повинно здійснюватися ФДМУ.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеними висновками господарських судів попередніх інстанцій. Крім того, аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 р. у справі № 51/227, від 25.11.2014 у справі № 5002-26/3170-2011, від 04.02.2015 р. у справі № 52/250-45/540-2012.

Одночасно з цим, стосовно застосування до спірних правовідносин господарськими судами попередніх інстанцій наслідків спливу строку позовної давності судова колегія Вищого господарського суду України вбачає за необхідне зазначити наступне.

Як закріплено в ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Вказане закріплено в ч. 1 та ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення про початок перебігу строку позовної давності містяться і в ст. 76 Цивільному кодексі Української РСР, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Під час розгляду справи №9/107-11 місцевим господарським судом відповідачем було заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності.

З цього приводу, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що в 1997 році Фонд державного майна України звертався з позовом до Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсними установчих документів з тих підстав, що до статутного фонду відповідача було передано основні фонди і оборотні кошти санаторно-курортних закладів, що є державною власністю. За висновками попередніх судових інстанцій наведене свідчить про обізнаність позивача про порушення права власності держави на спірне майно.

Крім того, місцевий та апеляційний господарські суди визнали, що передача спірного майна суб'єкту господарювання на праві господарського відання не позбавляє позивача можливості здійснювати контроль за станом цього майна та його правовим режимом, у зв'язку з чим прийшли до висновку, що початок перебігу строку позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради №207/4 від 25.07.2000 р. для ФДМУ визначається моментом його прийняття.

При цьому, з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності позивач до суду не звертався.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеною позицію місцевого та апеляційного господарських судів та вважає, що у даному випадку попередніми судовими інстанціями вірно визначено початок перебігу строку позовної давності та правомірно застосовано при вирішенні спору наслідки його спливу, у зв'язку з чим відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Доводи викладені в касаційній скарзі є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів, якими сторони підтверджують свої вимоги та заперечення щодо визначення моменту початку перебігу строку позовної давності, а, отже, в силу приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, такі доводи скаржника не можуть бути розглянуті господарським судом касаційної інстанції.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Зважаючи на те, що місцевим та апеляційним господарськими судами у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи та таким обставинам надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування прийнятих ними судових рішень.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з скаржника підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 р. та рішення господарського суду Київської області від 20.05.2015 р. у справі №9/107-11 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: В.В. Палій

В.П. Селіваненко