ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2016 року Справа № 910/18353/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Львова Б.Ю.,

Палія В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПершого заступника військового прокурора Центрального регіону України на рішеннягосподарського суду міста Києва від 16.12.2015 р. (судді: Андреїшина І.О., Головатюк Л.Д., Ковтун С.А.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 р. (судді: Федорчук Р.В., Лобань О.І., Майданевич А.Г.)у справі№910/18353/15 господарського суду міста Києваза позовомЗаступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони УкраїнидоПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк"третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:1.Кабінет Міністрів Українитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:2.Державне підприємство "Укрконверсбуд"; 3.Регіональне відділення Фонду Державного майна України по м. Києву; 4.Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт"провизнання права власності, вилучення та передачу в управління об'єктів нерухомостіза участю представників: від прокуратури Коркішко В.М., старший прокурор відділу ГПУ, служб. посвід. №027484, вид. 25.07.2014 р. Скорий І.Г., начальник відділу ВП ЦРУ, служб. посвід. №034399, вид. 15.07.2015 р. Пантюхов О.В., прокурор відділу ВП ЦРУ, служб. посвід. №032439, вид. 11.03.2015 р. від позивача Пасічник К.Ю., довіреність №220/818/д від 30.12.2015 р.від відповідачаМединський М.М., довіреність б/н від 18.07.2016 р.від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача1. не з'явились від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача2.Маєвський С.В., довіреність б/н від 01.02.2016 р. 3. не з'явились 4. не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2015 р. у справі №910/18353/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 р., відмовлено в задоволенні позову Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Кабінету Міністрів України та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державного підприємства "Укрконверсбуд", Регіонального відділення Фонду Державного майна України по м. Києву, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт" про визнання права власності, вилучення та передачу в управління об'єктів нерухомості.

Підставою для прийняття вказаних судових рішень стало те, що за висновками господарських судів попередніх інстанцій відчуження спірного майна і вибуття його з державної власності відбулося на підставі мирової угоди, укладеної між Державним підприємством "Укрконверсбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт". Відповідна угода була затверджена ухвалою господарського суду міста Києва від 28.04.2007 р. у справі №30/156, яка набрала законної сили, не змінена та не скасована, а, отже, є чинною на даний момент.

Не погодившись з судовими рішеннями господарських судів попередніх інстанцій, Перший заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 р., рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2015 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Вказана касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Так, на думку скаржника, попередніми судовими інстанціями при прийнятті оскаржуваних рішень не вірно застосовано приписи ст.ст. 388 та 346 Цивільного кодексу України.

За протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду справу №910/18353/15 передано колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Ковтонюк Л.В.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/3436 від 18.08.2016 р., у зв'язку з відпусткою суддів Карабаня В.Я. та Ковтонюк Л.В., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої справу №910/18353/15 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Львов Б.Ю., Палій В.В. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.08.2016 р.)

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.08.2016 р. касаційну скаргу Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 12.09.2016 р.

До початку судового розгляду представник відповідача скористались правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

В свою чергу, представник позивача до початку судового розгляду подав пояснення по справі.

В судове засідання 12.09.2016 р. з'явились представники прокуратури, позивача, відповідача та третьої особи 2, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Представники третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та третіх осіб 3 і 4, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та третіх осіб 3 і 4, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Представники прокуратури, позивача та третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, просили її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у справі №910/18353/15 є вимоги позивача до відповідача про визнання права власності, а також про вилучення та передачу в управління об'єктів нерухомості. Вказані вимоги вмотивовані тим, що спірне майно є державною власністю та незаконно вибуло з володіння держави.

Здійснюючи судовий розгляд даної справи господарські суди попередніх інстанцій, зокрема, встановили, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України №377-р від 28.09.2000 р. прийнято пропозицію Міністерства оборони України та Національного координаційного центру соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, погоджену з Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України, Міністерством юстиції України, Фондом державного майна України та Державним комітетом статистики України, щодо передачі частини будівлі №20, загальною площею 1500,00 кв. м., військового містечка №116 у м. Києві по вул. Мельникова в оперативне управління Національному координаційному центру соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку.

Надалі, Указом Президента України №49/2002 від 19.01.2002 р. визначено, що правонаступником ліквідованого Національного координаційного центру соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку є Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів.

Наказом Національного координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів №2 від 27.01.2005 р. спірне майно на праві повного господарського відання було закріплено за Державним підприємством "Укрконверсбуд" з метою утворення та поповнення його уставного фонду.

Указом Президента України №443/2005 від 07.03.2005 р. Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів було ліквідовано, а здійснення його повноважень та виконання зобов'язань покладено на Міністерство оборони України.

За таких обставин, Розпорядженням Кабінету Міністрів України №365-р від 23.08.2005 р. цілісні майнові комплекси державних підприємств (в тому числі частину будівлі №20, загальною площею 1 500,00 кв.м., військового містечка №116 у м. Києві) передано в управління Міністерства оборони України.

Поряд з цим, ухвалою господарського суду міста Києва від 28.04.2007 р. у справі №30/156 затверджено мирову угоду, за умовами якої Державне підприємство "Укрконверсбуд" в рахунок погашення заборгованості передало у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт" нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера Б, загальною площею 1 189,6 кв.м., а саме: 46/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 2 582,40 кв.м., в тому числі приміщення з №1 по №35 групи приміщень №1 першого поверху, приміщень з №1 по №28 групи приміщень №2 другого поверху, приміщення №2 групи приміщень №5 мезоніну.

Згідно з п.п. 2, 3, 4 даної мирової угоди право власності на зазначене нерухоме майно виникає у Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт" після затвердження господарським судом міста Києва цієї угоди та її державної реєстрації у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Надалі вказане нерухоме майно неодноразово відчужувалось.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що на даний момент власником зазначених приміщень є Публічне акціонерне товариство "Дельта-Банк", яке за рішенням Апеляційного суду міста Києва від 10.10.2012 р. у справі №22-2690/14517/12 набуло право власності на спірний об'єкт нерухомості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак, вважаючи, що спірне майно незаконно вибуло з державної власності Заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду з позовом, що розглядається в межах даної судової справи.

Відповідно до ст.ст. 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що надає можливість володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності як і будь-яке інше суб'єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певної особи.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачем у такому позові може бути лише особа, яка вже є власником майна, а відповідачем - особа, яка не визнає факту належності майна позивачеві та не визнає за ним права здійснювати правомочності власника.

Поряд з цим, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване у нього. Вказане викладено в ст. 330 цього кодексу.

В свою чергу, в ст. 388 Цивільного кодексу України закріплено умови, за яких власник може витребувати майно у добросовісного набувача.

Так, зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Із змісту наведених правових норм вбачається, що вирішуючи спір в даній судовій справі господарські суди попередніх інстанцій на підставі наявних доказів мали надати об'єктивну оцінку наявності у держави в особі Міністерства оборони України невизнаного іншими особами права.

Однак, всупереч наведеному, як місцевий, так і апеляційний, господарські суди, відмовляючи в задоволенні позову, керувались лише тією обставиною, що спірне майно перейшло у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт" за мировою угодою, затвердженою ухвалою господарського суду міста Києва від 28.04.2007 р. у справі №30/156. При цьому, вказана ухвала є чинною та її правомірність не може бути оцінена в межах даної судової справи.

Отже, господарськими судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувались правовідносини, які складають предмет судового розгляду у даній справі, а саме: не встановлювалось факту наявності або відсутності у держави в особі Міністерства оборони України відповідного права, за захистом якого прокурор звернувся до суду, та факту невизнання цього права іншими особами.

Крім того, застосовуючи приписи ст. 330 Цивільного кодексу України, господарські суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що передумовою визнання певної особи добросовісним набувачем майна є встановлення факту відчуження такого майна особою, яка не мала на це права.

З огляду на наведене, висновки місцевого та апеляційного господарських судів про законність мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 28.04.2007 р. у справі №30/156, і одночасно про наявність підстав для визнання відповідача у справі добросовісним набувачем суперечать один одному.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" №11 від 24.10.2011 р. передбачено, що, відповідно до ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, справа №910/18353/15 підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час якого господарському суду першої інстанції необхідно встановити фактичні обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, а саме:

- визначити чи є власником спірного майна держава та дослідити, за яких обставини дане майно вибуло з її володіння;

- встановити чи є право власника порушеним, оспореним або невизнаним іншими особами;

- вирішити питання про можливість захисту цього права способом, обраним заявником позову.

Отже, під час нового розгляду справи №910/18353/15 місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене та в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2015 р. у справі №910/18353/15 скасувати.

Справу №910/18353/15 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: Б.Ю. Львов

В.В. Палій