ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2015 року Справа № 922/583/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Картере В.І., Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Платіжний центр"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 у справі№ 922/583/15 Господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Платіжний центр"простягнення коштівза участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: Грачов Ю.Ю., дов. від 01.02.2015 б/н

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті ворота" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк Золоті ворота" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Платіжний центр" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 29 про надання кредиту за овердрафтом від 19.02.2014 у розмірі 38409238,72 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.02.2015 у справі № 922/583/15 (суддя Присяжнюк О.О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., судді Камишева Л.М., Россолов В.В.) рішення Господарського суду Харківської області від 24.02.2015 у справі № 922/583/15 скасовано; прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Платіжний центр" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" 38409238,72 грн. по договору про надання кредиту за овердрафтом № 29 від 19.02.2014, з урахуванням змін до цього договору, внесених договором про зміни № 1 від 18.03.2014 та договором про зміни № 2 від 16.05.2014, в т.ч.: 36722032,31 грн. строкової заборгованості за кредитом; 112681,31 грн. строкової заборгованості за відсотками; 1482597,65 грн. простроченої заборгованості за відсотками та 91927,45 грн. пені на прострочену заборгованість за відсотками за період з 15.07.2014 по 14.01.2015; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Платіжний центр" в дохід Державного бюджету України 73080,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 36540,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Платіжний центр" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати повністю постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 24.02.2015 у справі № 922/583/15.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість під час дії тимчасової адміністрації задоволення вимог банку за рахунок коштів відповідача, розміщених на підставі договору строкового банківського вкладу (депозиту) № 30/04-1 від 30.04.2014 шляхом їх договірного списання з вкладного (депозитного) рахунку відповідача.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23.12.2011 між Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті ворота" (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Платіжний центр" (клієнт) було укладено договір банківського рахунку № 11VVR000712, відповідно до умов якого банк відкрив клієнтові поточний рахунок № 26503010079051 в національній валюті для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов цього договору та вимог законодавства України.

19.02.2014 між Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті ворота" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Платіжний центр" (позичальник) було укладено договір № 29 про надання кредиту за овердрафтом, за умовами якого банк зобов'язався за наявності вільних кредитних ресурсів надати позичальнику кредит у формі овердрафту: здійснювати списання коштів з поточного рахунку позичальника № 26503010079051 за його платіжними дорученнями понад їх залишок на зазначеному рахунку в сумі 2000000,00 грн. (ліміт), а позичальник зобов'язався повернути заборгованість за кредитом у строк не пізніше 18.03.2014 та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 24,00% річних на визначених цим договором умовах.

Договором про зміни № 2 від 16.05.2014 до договору про надання кредиту за овердрафтом № 29 від 19.02.2014 сторони збільшили розмір ліміту до 37000000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 8,0% річних та подовжили строк повернення кредитних коштів до 02.03.2015.

Також, 30.04.2014 між Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті ворота" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Платіжний центр" (вкладник) було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) № 30/04-1 від 30.04.2014, згідно із умовами якого вкладник зобов'язався не пізніше 30.04.2014 перерахувати в банк зі свого поточного рахунку грошові кошти в сумі 6090000,00 грн., а банк зобов'язався прийняти цей вклад та на умовах і в порядку, передбачених цим договором, повернути вкладнику вклад не пізніше 03.03.3014 на поточний рахунок № 26503010079051 з виплатою відсотків із розрахунку 20% річних.

Договором про зміни № 2 від 20.05.2014 до договору строкового банківського вкладу (депозиту) № 30/04-1 від 30.04.2014 збільшено розмір депозитного вкладу до 14640000,00 грн.

З метою забезпечення вимог банку до позичальника по договору про надання кредиту за овердрафтом № 29 від 19.02.2014, з урахуванням внесених змін у цей договір, 30.04.2014 між сторонами у справі було укладено договір застави майнових прав № 29/1 та внесено зміни до цього договору згідно договору про зміни № 1 від 16.05.2014, відповідно до умов якого відповідач (заставодавець) передав позивачу (заставодержателю) належні йому майнові права за договором № 30/04-1 строкового банківського вкладу (депозиту) від 30.04.2014, а саме: право вимоги заставодавця до заставодержателя щодо повернення 14640000,00 грн. на умовах депозитного договору.

Апеляційним господарським судом з'ясовано, що відповідачеві був наданий кредит на загальну суму 36722032,31 грн., що підтверджується наданою позивачем довідкою про використання ТОВ "Фінансова компанія "Платіжний центр" ліміту по договору про надання кредиту за овердрафтом № 29 від 19.02.2014, встановленого на поточний рахунок № 26503010079051 за період з 19.02.2014 по 05.08.2014.

Згідно із п. 2.1 договору про надання кредиту за овердрафтом, з урахуванням внесених змін у цей договір, за користування кредитом банк, не рідше одного разу на місяць, нараховує проценти на рахунок № 26503010079051, а позичальник у строк до 25 числа (включно) кожного поточного місяця (включаючи місяць надання кредиту, якщо кредит було надано до 20 числа включно), а також на день закінчення строку дії договору сплачує банку проценти за період з 21 числа попереднього місяця (у місяці надання кредиту - з дня надання кредиту) по 20 число поточного місяця включно (або по день, що передує дню повного погашення кредиту) на рахунок № 26503010079051.

Відповідно до п. 2.3 договору про надання кредиту за овердрафтом проценти є платою за користування кредитом і сплачуються за весь час користування кредитом до його фактичного повернення, у тому числі і після закінчення строку, на який було надано кредит.

Пунктом 2.4 договору про надання кредиту за овердрафтом передбачено, що за користування кредитом після закінчення строку, на який було надано кредит, проценти сплачуються за ставкою на 20 процентних пунктів вище ніж та, яка визначена в п. 1.1 договору.

Згідно із п. 6.1. договору про надання кредиту за овердрафтом сторони домовилися про договірне списання коштів, тобто у разі порушення позичальником умов договору, зокрема, строку повернення кредиту та сплати процентів, банк самостійно здійснює списання заборгованості позичальника та штрафних санкцій, передбачених договором, з рахунків, відкритих у банку.

Невиконання відповідачем зобов'язань по договору про надання кредиту за овердрафтом № 29 від 19.02.2014 щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом стало підставою звернення позивача із позовом у цій справі про стягнення з відповідача 36722032,31 грн. строкової заборгованості за кредитом, 112681,31 грн. строкової заборгованості за відсотками, 1482597,65 грн. простроченої заборгованості за відсотками та 91927,45 грн. пені за простроченою заборгованістю за відсотками.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що з моменту введення в банку тимчасової адміністрації, а також у зв'язку із відкликанням банківської ліценції та ліквідацією позивача, у відповідача виникли очевидні підстави вважати, що позивач не виконає свої зобов'язання за депозитним договором, у зв'язку із чим на підставі ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України відповідач мав право частково або у повному обсязі відмовитися від виконання своїх обов'язків за договором кредиту; з урахуванням умов кредитного договору про договірне списання коштів, яке поширюється на всі рахунки відповідача, позивач мав достатньо прав для часткового задоволення своїх вимог за рахунок списання коштів відповідача, а укладений між сторонами договір застави свідчить про вжиття відповідачем всіх можливих заходів для належного виконання своїх зобов'язань за договором кредиту.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаними висновками місцевого господарського суду та, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач не сплатив заборгованість за договором про надання кредиту за овердрафтом № 29 від 19.02.2014; з моменту введення в банку тимчасової адміністрації та під час ліквідації банку не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників щодо повернення вкладів, виплати відсотків по договору депозиту та зарахування зустрічних однорідних вимог, а вимоги за зобов'язаннями банку можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; враховуючи початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Золоті ворота" до спірних правовідносин не може бути застосований п. 6.1 договору про надання кредиту за овердрафтом щодо права договірного списання коштів і у позивача відсутні правові підстави для задоволення своїх вимог за рахунок укладеного між позивачем та відповідачем договору строкового банківського вкладу (депозиту) № 30/04-1 від 30.04.2014.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обгрунтованість заявлених позовних вимог.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із вказаним висновком апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Апеляційний господарський суд визначив, що відповідач не сплатив заборгованість за договором про надання кредиту за овердрафтом № 29 від 19.02.2014, зокрема, строкову заборгованість за кредитом у розмірі 36722032,31 грн., строкову заборгованість за відсотками у розмірі 112681,31 грн. та прострочену заборгованість за відсотками у розмірі 1482597,65 грн.; вказане порушення зобов'язання є підставою для застосування штрафних санкцій, передбачених п. 5.1.1 договору про надання кредиту за овердрафтом у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що становить 91927,45 грн.

Як передбачено ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 1 Закону України "Про заставу" встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до ч. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 23 Закону України "Про заставу" встановлено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Таким чином, звернення стягнення на предмет застави є правом, а не обов'язком позивача.

Як передбачено ч. 2 ст. 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Статтею 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.

Аналогічна за змістом норма передбачена також п. 6.5. постанови НБУ № 22 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті".

З наведених положень законодавства вбачається що здійснення договірного списання коштів з рахунків відповідача у разі неналежного виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором є правом, а не обов'язком банку.

При цьому, судами попередніх інстанцій в ході розгляду справи не встановлено вчинення банком дій щодо реалізації права договірного списання коштів з рахунків відповідача.

Разом з тим, здійснення банком операцій з коштами на рахунку клієнта обмежене у зв'язку з введенням тимчасової адміністрації та під час ліквідаційної процедури.

Так, як встановлено судом апеляційної інстанції, 01.08.2014 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі постанови Правління Національного Банку України від 31.07.2014 № 456 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" до категорії неплатоспроможних" було прийнято рішення № 67 про початок з 04.08.2014 процедури виведення ПАТ "Банк Золоті Ворота" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 04.08.2014 по 04.11.2014 та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 31.10.2014 № 114 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Золоті Ворота" до 04.12.2014.

Постановою Правління Національного Банку України від 04.12.2014 № 781 відкликано банківську ліцензію у ПАТ "Банк Золоті ворота" та прийнято рішення про ліквідацію банку.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Згідно із ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває усі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Положеннями ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Як передбачено ч. 1 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку приймає Національний банк України за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Згідно ч. 1 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону виконує уповноважена особа Фонду.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси (п. 2); нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси (п. 41).

З урахуванням вищенаведених обставин справи та вимог законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача правових підстав застосовувати п. 6.1 договору про надання кредиту за овердрафтом № 29 від 19.02.2014, яким передбачено право договірного списання, та підстав задовольнити свої вимоги за рахунок укладеного договору строкового банківського вкладу (депозиту) № 30/04-1 від 30.04.2014.

Встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором про надання кредиту за овердрафтом № 29 від 19.02.2014 та наявності заборгованості по кредиту та процентам за користування кредитом, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені і відповідність його умовам кредитного договору і вимогам законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та правомірно задовольнив позов.

Вказаний висновок суду апеляційної інстанції відповідає встановленим фактичним обставинам справи і ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним судом норм ст.ст. 36, 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" колегією суддів відхиляються, оскільки спростовуються вищенаведеними обставинами справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні скаржником вказаних правових норм.

Посилання скаржника на незастосування судом апеляційної інстанції ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України щодо можливості відповідача відмовитися від своїх зобов'язань за кредитним договором у зв'язку із невиконання банком зобов'язань за договором депозиту, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки вказані зобов'язання виникли з різних договорів і не є зустрічними за змістом ст. 538 Цивільного кодексу України, а отже, вказана норма не підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Платіжний центр" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 у справі № 922/583/15 Господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: В. Картере

В. Саранюк