ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2015 року Справа № 908/6113/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Картере В.І., Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі№ 908/6113/14 Господарського суду Запорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест"до Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал"простягнення 7200000,00 грн.за участю представників сторін:

позивача: Семикіна Л.В., дов. від 16.06.2015 № 29

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 7200000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.01.2015 у справі № 908/6113/14 (суддя Смірнов О.Г.) позовні вимоги задоволено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" грошові кошти в сумі 7200000,00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 73080,00 коп.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Горбачова Л.П., Плужник О.В.) рішення Господарського суду Запорізької області від 19.01.2015 у справі № 908/6113/14 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 36540,00 грн.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій з урахуванням уточнень до касаційної скарги від 07.08.2015 № 1321 просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі № 908/6113/14, залишити в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 19.01.2015 у цій справі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України та в порушення ст.ст. 4-2, 32, 34, 35 Господарського процесуального кодексу України не взяв до уваги заперечення і докази позивача щодо неукладання та непідписання ним договору поруки №32/2012-пор від 05.06.2013 та не дослідив оригінал вказаного договору за наявності заперечень позивача щодо факту його укладення.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарським судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.08.2012 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" (далі - банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (далі - вкладник, позивач) було укладено договір банківського вкладу № 0023, відповідно до умов якого вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок № 26100420023020 у Публічному акціонерному товаристві "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" грошові кошти у сумі 2000000,00 грн. з правом подальшого збільшення суми депозиту. Нарахування та виплата відсотків на суму депозиту здійснюється з розрахунку 12% річних на фактичний залишок коштів на депозитному рахунку (пп. 1.1, 1.2 договору).

В подальшому до договору банківського вкладу № 0023 від 01.08.2012 сторонами були укладені додаткові угоди, згідно яких були внесені зміни до договору, зокрема, викладено в новій редакції предмет договору та строк його дії.

21.09.2012 між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 35/2012, згідно із умовами якого банк надає Товариству з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (позичальник) кредит в сумі 6000000,00 грн. на поповнення оборотних коштів з оплатою процентної ставки за користування грошовими коштами згідно пункту 1.3 даного договору.

Відповідно до п.п. 1.3, 1.4 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує банку процентну ставку, яка на момент укладення даного договору визначена в розмірі 25% річних. Проценти за користування кредитом нараховуються виходячи із 360 днів по щоденній фактичній заборгованості на позичковому рахунку.

Як визначено п. 2.1 кредитного договору, в забезпечення основного зобов'язання по договору банком прийнято договір застави майнових прав № 35/2012-з від 21.09.2012.

В разі не надання позичальником забезпечення виконання зобов'язання по даному договору, порушення умов договору про надання відповідного забезпечення виконання зобов'язання , а також в разі втрати забезпечення або погіршення його стану та не надання його рівноцінної заміни, кредит підлягає достроковому поверненню з оплатою нарахованих процентів, пені, комісії та штрафних санкцій по договору (пункт 2.3 договору).

31.01.2013 до кредитного договору № 35/2012 від 21.09.2012 сторонами було укладено додаткову угоду № 1, якою було змінено предмет договору та умови забезпечення кредиту.

Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що на виконання умов кредитного договору № 35/2012 від 21.09.2012 сторони уклали договір застави майнових прав № 35/2012-з від 21.09.2012, з положень якого вбачається, що заставою за цим договором забезпечено виконання заставодавцем (позичальником) зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 35/2012 від 21.09.2012 та з усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, а також виконання зобов'язань заставодавця з даного договору застави, який укладено в забезпечення кредитного договору (п. 1.1).

Як передбачено п. 2.1 договору застави, в забезпечення виконання основного зобов'язання, зазначеного у розділі 1 цього договору, заставодавець передає в заставу заставодержателю (відповідачу) майнові права, а саме майнові права на грошові кошти в сумі 7200000,00 грн., що знаходяться на вкладному рахунку заставодавця № 26100420023020 в відділенні № 42 Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" у м. Дніпропетровськ за договором банківського вкладу № 0023 від 01.08.2012, який укладено між заставодавцем та банком.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що заставна вартість предмета застави за згодою сторін складає 7200000,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору банк блокує грошові кошти заставодавця в сумі 7200000,00 грн., що знаходяться на вкладному рахунку заставодавця № 26100420023020 в відділенні № 42 Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" у м. Дніпропетровськ, відкритому за договором банківського вкладу № 0023 від 01.08.2012.

Крім цього, п. 7.1 договору визначено, що з метою забезпечення своєчасного та належного виконання основного зобов'язання, визначеного розділом 1 даного договору, заставодавець доручає заставодержателю самостійно здійснювати списання коштів у відповідному розмірі з його вкладного рахунку при настанні строків сплати основної заборгованості за кредитом, процентів, комісії, неустойки (пені, штрафів), виконання інших зобов'язань та погашення будь-якої заборгованості позичальника, що випливають з кредитного та/або даного договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.07.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" перерахувало на розрахунковий рахунок Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" грошові кошти у сумі 7200000,00 грн. з призначенням платежу: "Оплата згідно договору поруки № 35/2012-пор від 05.06.2013".

22.07.2013 позивач надіслав відповідачеві лист за вих. № 550-2 з проханням вважати призначення платежу за платіжним доручення № 1 від 22.07.2013 на суму 72000000,00 грн., як оплата по кредитному договору № 35/2012 від 21.09.2012.

В подальшому 11.12.2014 позивач звернувся до відповідача з вимогою (вих. № 589) перерахувати (повернути) безпідставно отримані грошові кошти в сумі 7200000,00 грн. протягом 10 календарних днів з дати направлення цього листа.

Ненадання відповідачем відповіді на вказану вимогу та невиплата в добровільному порядку грошових коштів стало підставою звернення позивача до господарського суду із позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 7200000,00 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не здійснив зарахування коштів, перерахованих на підставі платіжного доручення № 1 від 22.07.2013, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором згідно із уточненого позивачем призначення платежу, хоча між сторонами не укладався договір поруки № 35/2012-пор від 05.06.2013. За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про набуття відповідачем коштів у сумі 7200000,00 грн. без достатньої правової підстави та виникнення у нього обов'язку повернути кошти у вказаній сумі, у зв'язку із чим задовольнив позов.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаним висновком місцевого господарського суду з тих підстав, що відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, оскільки 05.06.2013 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" було укладено договір поруки № 35/2012-пор, за умовами якого позивач частково поручається перед відповідачем за виконання Приватним підприємством "Ворк Супорт" та Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями "Бі Джі Ю - Інвест" зобов'язань за кредитними договорами, укладеними із відповідачем, у загальному розмірі 7200000,00 грн.; у спірному платіжному дорученні чітко вказано призначення платежу, як оплата згідно договору поруки №35/2012-пор від 05.06.2013 і з огляду на те, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, у відповідача були відсутні правові підстави для зміни призначення платежу позивача та спрямування цих коштів в рахунок інших платежів, ніж вказано позивачем у платіжному документі.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем факту порушення своїх законних прав та інтересів з боку відповідача та наявності правових підстав для повернення грошових коштів відповідно до ст. 1212 Цивільного Кодексу України, у зв'язку із чим відмовив у задоволенні позову.

Переглядаючи у касаційному порідку постанову суду апеляційної інстанції, колегія суддів касаційної інстанції виходить з такого.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 ).

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Таким чином, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (тобто, відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Отже, чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Таким чином, предметом спору у справі є правомірність набуття відповідачем коштів у сумі 7200000,00 грн., перерахованих позивачем згідно із платіжним дорученням № 1 від 22.07.2013.

Вирішуючи питання щодо наявності правової підстави для набуття відповідачем вказаних коштів суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків.

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест", виходив з того, що між сторонами не укладався договір поруки № 35/2012-пор від 05.06.2013, який відповідно до призначення платежу у спірному платіжному дорученні був визначений підставою перерахування коштів.

Натомість, суд апеляційної інстанції, оцінивши додані відповідачем до апеляційної скарги докази, встановив, що між сторонами у справі було укладено договір поруки № 35/2012-пор, відповідно до умов якого позивач частково поручився за виконання зобов'язань Приватним підприємством "Ворк Супорт" та Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями "Бі Джі Ю - Інвест" у сумі 7200000,00 грн. За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що кошти згідно із платіжним дорученням № 1 від 22.07.2013 були перераховані як оплата згідно вказаного договору поруки.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки апеляційного господарського суду передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем до апеляційної скарги було додано, зокрема, копію договору поруки № 35/2012-пор від 05.06.2013, яка не засвідчена належним чином відповідно до вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55.

При цьому, в поданих до суду апеляційної інстанції запереченнях на апеляційну скаргу, позивач заперечив факт укладення вказаного договору та його підписання директором ТОВ "Промислово-інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" Чумаковою С.М., у зв'язку із чим заявив клопотання про витребування оригіналу договору поруки № 35/2012-пор від 05.06.2013 та призначення у справі судової експертизи з метою перевірки виконання підпису на вказаному договорі директором позивача, у задоволенні якого судом апеляційної інстанції було відмовлено.

Відповідно до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Такі випадки визначені, зокрема п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до якого господарський суд може витребувати оригінали документів: якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви; у випадку, коли копії документів не засвідчені належним чином, для перевірки відповідність таких копій оригіналам. Якщо один з учасників судового процесу подав засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала (абз. 8 п. 2.2 вказаної Постанови).

Таким чином, висновки як суду першої інстанції про те, що між сторонами не укладався договір поруки № 35/2012-пор від 05.06.2013, так і висновки суду апеляційної інстанції про доведеність факту укладення цього ж договору є передчасними та здійснені судами в порушення ст.ст. 4-2, 32, 43 Господарського процесуального кодексу України без всебічного, повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неповноту у дослідженні обставин справи та дійшли передчасних висновків щодо правового змісту тих правовідносин, які склалися між сторонами.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних, зокрема, господарським судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції. Розгляд відповідних справ здійснюється господарськими судами, що визначаються Головою Вищого господарського суду України.

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України № 28-р від 02.09.2014 "Про зміну територіальної підсудності господарських справ" визначено, що розгляд господарських справ, підсудних Господарському суду Донецької області здійснюється Господарським судом Запорізької області.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" відновлення роботи господарських судів, розташованих в районі проведення АТО, здійснюється згідно з розпорядженням, виданим Головою Вищого господарського суду України.

Згідно із розпорядженням Голови Вищого господарського суду України № 21-р від 24.04.2015 "Про відновлення роботи господарського суду Донецької області" з 27.04.2015 відновлено роботу господарського суду Донецької області.

Беручи до уваги вищевикладене, справа № 908/6113/14 підлягає направленню на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, відповідно до вимог процесуального закону всебічно й повно з'ясувати і перевірити фактичні обставини справи, дослідити обставини, пов'язані із укладанням відповідачем кредитних договорів з ПП "Ворк Супорт" і ДП з ІІ "Бі Джі Ю - Інвест" та наданням позивачем поручительства за вказаними договорами, перевірити та надати оцінку доводам позивача і відповідача щодо факту укладення спірного договору поруки, дослідити також обставини, пов'язані із походженням спірної суми коштів та її перерахуванням позивачем, об'єктивно оцінити інші докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 та рішення Господарського суду Запорізької області від 19.01.2015 у справі № 908/6113/14 скасувати.

Справу № 908/6113/14 передати на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: В. Картере

В. Саранюк