ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2015 року Справа № 904/1789/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенко М.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Могил С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 року у справі № 904/1789/13-г за позовом приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про визнання права власності, за участю прокурора Дніпропетровської області,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача про визнання права власності на нерухоме майно: дитячий садок, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленко, 14; та їдальню, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 46, у зв'язку з оспоренням права власності на це майно РВ ФДМ України по Дніпропетровській області.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу державного майна від 24.06.1993 року № КП-100, укладеного між Фондом державного майна України та організацією орендарів "Дніпропетровський олійноекстраційний завод" та акту приймання-передачі від 23.07.1993 року, позивач як правонаступник організації орендарів є власником цілісного майнового комплексу, а також об'єктів соціально-побутового призначення, зокрема дитячого садка та їдальні, які були передані організації орендарів безоплатно відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 року (суддя Кармазіна Л.П.) в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 року (судді Орєшкіна Е.В., Прудніков В.В., Широбокова Л.П.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та позов задовольнити.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 20.01.1989 року між організацією орендарів "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (Орендар), правонаступником якої є позивач, та Республіканським об'єднанням масложирової промисловості "Укрмасложирпром" (Орендодавець) було укладено договір про передачу Дніпропетровського олійноекстракційного заводу в оренду строком на 7 років з наступним правом викупу.

11.09.1992 року між Фондом державного майна України та організацією орендарів "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" підписано додаткову угоду, за умовами якої фонд прийняв на себе зобов'язання орендодавця за договором оренди від 20.01.1989 року, як правонаступник Республіканського об'єднання масложирової промисловості "Укрмасложирпром".

11.01.1993 року ФДМ України видано наказ № 5-ДП про надання дозволу на приватизацію орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод".

Розпорядженням ФДМ України від 18.06.1993 року № 133-РОМ затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", згідно з яким до його вартості не увійшла вартість майна, для якого встановлено пільги - 2 256 тис. крб.

За планом приватизації орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" спосіб приватизації установлено шляхом викупу державного майна. Пунктом 4.5 плану приватизації порядок і умови використання об'єктів соціально-побутової сфери визначено, що об'єкти передаються безкоштовно трудовому колективу при умові використання за призначенням - вартістю 2 256 тис. крб., а саме: дитячий садок, їдальня та багатоквартирний житловий будинок.

24.06.1993 року між ФДМ України та організацією орендарів "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" укладено договір купівлі-продажу № КП-100 цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод".

За актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" від 23.07.1993 року, Фондом державного майна України передано організації орендарів заводу викуплену нею державну частку майна, та безкоштовно передано основні засоби невиробничого призначення вартістю 2 256 тис. крб.

Право власності організації орендарів "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" на майно цілісного майнового комплексу "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" підтверджується Свідоцтвом про власність від 28.10.1993 року № П-88, виданим ФДМ України.

Предметом даного судового розгляду є вимога про визнання права власності на нерухоме майно у зв'язку з безоплатною передачею державного майна об'єктів соціально-побутового призначення у власність організації орендарів.

Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові обгрунтовано недоведеністю обставин виникнення у позивача права власності на спірне нерухоме майно, оскільки на момент приватизації зазначене майно не увійшло до статутного фонду товариства як об'єкти соціально-побутового призначення.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами; незавершене будівництво; частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час приватизації цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" спірні дитячий садок та їдальня не увійшли до статутного фонду позивача як об'єкти соціально-побутового призначення, а були передані йому безоплатно у користування.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що за обставин, коли спірні об'єкти соціально-побутового призначення не увійшли до статутного фонду орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", а були передані йому безоплатно у користування, відповідно до ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у позивача не виникло право власності на спірне нерухоме майно за наслідками приватизації.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, суди обох інстанцій дали належну оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих правових норм дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові про визнання права власності на спірне нерухоме майно: дитячий садок та їдальню.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, оскаржені судові рішення є законними й обґрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 року - без змін.

Головуючий суддя М.Черкащенко

Судді І.Вовк

С.Могил