ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року Справа № 916/4950/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:Дороніна О.М., дов. №2-79 від 21.03.2016р.;від відповідача:Кокошко В.А., дов. №21/17-4 від 04.01.2016р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2016р.у справі господарського суду№916/4950/15 Одеської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"до Публічного акціонерного товариства "Одесагаз"простягнення 38 937 061,06грн.В С Т А Н О В И В:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" про стягнення 38 937 061,06грн. заборгованості за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 27.09.2011р. №1109011063/Н31 у січні - червні 2015р., з яких 20 251 769,77грн. - основний борг, 11 688 587,04грн. - пеня, 4 315 251грн. - 7% штрафу, 653 739,52грн. - 3% річних, 2 027 713,73грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.02.2016р. у справі №916/4950/15 припинено провадження в частині стягнення основного боргу у розмірі 20 251 769,77грн. в зв'язку з його сплатою відповідачем у повному обсязі.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.02.2016р. у справі №916/4950/15 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5844293,52грн. - пені, 653739,52грн. - 3% річних та 2027713,73грн. інфляційних втрат. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України суд дійшов висновку про можливість зменшення пені до 5844293,52грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2016р. у справі №916/4950/15 вищезазначене судове рішення змінено та викладено його резолютивну частину в наступній редакції: "1. Позов задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 1168858,70грн. пені, 653739,52грн. 3% річних, 2027713,73грн. збитків від інфляції, 182700грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви. В решті позову відмовити.".

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", з прийнятою постановою апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні 5844293,52грн. пені та 2027713,73грн. 7% штрафу не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та в іншій частині рішення - залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.06.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 12.07.2016р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі та додаткових поясненнях до неї, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 27.09.2011р. між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (Газотранспортне підприємство) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Одесагаз", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Одесагаз" (Замовник) укладений договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011063/Н31, відповідно до умов якого Газотранспортне підприємство зобов'язалось надати Замовнику послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами до пунктів призначення - газорозподільчих станцій (ГРС), а Замовник зобов'язався сплатити за надані послуги з транспортування магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами цього договору.

Пунктом 5.5 договору встановлено, що остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач протягом січня - червня 2015р. поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 116 233 233грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати отриманого газу, у останнього виникла заборгованість у розмірі 20 251 769,77грн.

На суму основної заборгованості позивачем було нараховано пеню у розмірі 11688587,04грн., 3 % річних у розмірі 653739,52грн., інфляційні втрати у розмірі 2027713,73грн. та 7% штрафу у розмірі 4315251грн.

Як вже зазначалось вище, в зв'язку зі сплатою відповідачем у повному обсязі основного боргу у розмірі 20 251 769,77грн., ухвалою господарського суду Одеської області від 29.02.2016р. у справі №916/4950/15, припинено провадження у справі в цій частині на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Господарський суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, перевіривши правильність нарахування штрафних санкцій дійшов до висновку, що розмір пені складає 11 688 587,04грн., 3% річних - 653 739,52грн. а інфляційні втрати - 2 027 713,73грн.

Разом з тим, в ході розгляду справи в місцевому господарському суді відповідач у відзиві на позовну заяву на підставі ст. 83 ГПК України просив зменшити розмір нарахованої пені.

Згідно зі ст.ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (ч.1 ст. 233 ГК України). Схоже правило міститься в ч.3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України (Постанова Верховного Суду України від 03.12.2013р. у справі №908/43/13-г).

Статтею 83 ГПК України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р., наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Враховуючи приписи ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України, а також встановлені судами обставини справи колегія суддів вважає обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про наявність підстав для зменшення розміру пені до 1 168 858,70грн., оскільки останнім прийнято до уваги що відповідач постачає за регульованим тарифом природний газ споживачам, які його споживають за цінами встановленими державою, а саме населенню, бюджетним установам та організаціям, підприємствам комунальної теплоенергетики, які виробляють теплову енергію для населення та бюджетних організацій; обставини, що вплинули на виконання зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання, поведінку винної сторони, відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження завдання позивачу збитків та те, що прострочення виконання зобов'язання є незначним.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про порушення господарським судом апеляційної інстанції приписів ст. 233 ГК України.

Крім того, апеляційною інстанцією не залишено поза увагою і доводи позивача, оскільки останньою зменшено розмір заявленої пені до 1 168 858,70грн., а не до 1%, про що просив відповідач у відповідному клопотанні.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України 7% штрафу у розмір 4 315 251грн., слід зазначити, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р. у справі №06/113-38, від 06.12.2010р. у справі №42/562 та від 04.02.2014р. у справі №903/610/13.

Враховуючи ту обставину, що відповідачем допущено прострочення виконання саме грошового зобов'язання, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої приписами ч. 2 ст. 231 ГК України.

Не приймаються до уваги посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 22.06.2016р. у справі №925/1982/15, оскільки в зазначеній справі відповідачем сплачена незначна частина заборгованості у розмірі 1 500 000грн., в той час, як у справі №916/4950/15 відповідачем сплачений у повному обсязі основний борг у розмірі 20 251 769,77грн., тобто, фактичні обставини справ є різними, що не може свідчити про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Крім того, прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору зі справи.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2016р. у справі №916/4950/15 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2016р. у справі №916/4950/15 - залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач