ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року Справа № 915/2093/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Кривда Д.С., Борденюк Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2016 та рішення господарського суду Миколаївської області від 04.02.2016 у справі № 915/2093/15 господарського суду Миколаївської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю компанії "Український будівельник"додержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"треті особи:1. товариство з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія", 2. товариство з обмеженою відповідальністю "Юнітранс", 3. товариство з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стівідорна компанія", 4. державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт",простягнення 1 045 075, 60 грн.,за участю представників:

позивача: Спєрова Д.К.,

відповідача: Швеця В.В., Опанюка Д.Г.,

третьої особи-1: Вілінського С.І., Лущенкова С.В,

третьої особи-2: Вілінського С.І., Лущенкова С.В.,

третьої особи-3: Бондаренка І.О.,

третьої особи-4: не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю компанія "Український будівельник" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (за участю третіх осіб: товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія", товариства з обмеженою відповідальністю "Юнітранс", товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стівідорна компанія") про стягнення, як вважає позивач, помилково сплачених коштів у розмірі 1 045 075, 60 грн.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 12.01.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт".

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.02.2016, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2016, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 045 075, 60 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю компанією "Український будівельник" (замовник) та державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" (порт) 17.10.2012 укладено договір № 159-Р, відповідно до умов якого порт за заявкою замовника надає послуги з оформлення та видачі перепусток на територію порту, а замовник приймає їх та оплачує згідно з рахунками порту.

Пунктом п. 2.1.4 договору передбачено, що порт зобов'язаний по закінченню надання послуг за заявками замовника протягом звітного місяця, протягом семи робочих днів по закінченню звітного місяця надавати замовнику оформлений акт наданих послуг у двох примірниках та виконавчий рахунок.

За умовами пп. 2.2.1, 2.2.4, 2.2.6 договору замовник зобов'язаний не пізніше ніж за три робочі дні до бажаної дати отримання послуг надавати порту письмову заявку на перепустки на територію порту; отримувати в порту, підписувати і повертати акти наданих послуг не пізніше 3-х робочих днів з дати їх отримання в порту. Не пізніше ніж за два робочих дня до бажаної дати отримання послуг, отримувати в порту рахунки на здійснення передоплати за послуги та сплачувати їх не пізніше одного робочого дня до бажаної дати отримання послуг за вільними тарифами порту, діючими на дату надання послуг.

Відповідно до п. 7.1 договору останній набирає чинності з дати підписання його обома сторонами і діє по 31.12.2012 включно та вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не заявить про його розірвання протягом одного місяця до закінчення дії цього договору.

Поряд з цим, між державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" (порт), товариством з обмеженою відповідальністю "Юнітранс" (ТОВ "Юнітранс") та товариством з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" (ТОВ "ЄТСК") 27.09.2012 укладено договір № 7-С, предметом якого є визначення сторонами умов здійснення ТОВ "Юнітранс" та ТОВ "ЄТСК" діяльності, направленої на реалізацію інвестиційного проекту "Виробничо-перевантажувальний комплекс в тиловій частині причалів №№ 13, 14" (Комплекс), а також забезпечення сторонами цього договору взаємодії та співробітництва з питань, визначених умовами договору.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 договору № 7-С ТОВ Юнітранс" та ТОВ "ЄТСК" зобов'язуються згідно з умовами укладених договорів та цього договору створити (збудувати, реконструювати) та забезпечити введення в експлуатацію Комплексу, враховуючи наданий ДП "Укрдержбудекспертиза" позитивний Експертний звіт від 30.07.2012 № 00-0916-12/ПБ по ТЕО "Виробничо-перевантажувальний комплекс в тиловій частині причалів №№ 13, 14", з усіма можливими у майбутньому змінами і доповненнями до нього, а також переоформленням вказаного документу. Строк введення в експлуатацію Комплексу - не пізніше трьох років з моменту укладення цього договору. Порт зобов'язується належним чином забезпечити створення всіх необхідних умов для здійснення ТОВ "Юнітранс" та ТОВ "ЄТСК" діяльності зі створення та експлуатації Комплексу в межах території порту та забезпечити необхідну взаємодію служб порту та співробітництво з питань, визначених цим договором.

У розділі 2 договору № 7-С сторони погодили, що порт зобов'язується належним чином забезпечити та створити всі необхідні умови для роботи ТОВ "Юнітранс" та ТОВ "ЄТСК" в порту, зокрема, забезпечити цілодобовий, безперешкодний доступ на територію порту працівників/майна ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК" та працівників/майна інших підприємств, що виконують роботи, послуги для ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК", а також їх клієнтів. При цьому, автомобілі та працівники ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК", підрядних та інших підприємств, що виконують роботи, послуги для ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК" мають цілодобовий, безоплатний, безперешкодний доступ на територію порту за відповідними листами без оформлення перепусток.

Пунктом 7.1 договору № 7-С передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін та діє протягом десяти років з моменту набуття чинності. У разі, якщо ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК" не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору не повідомлять порт про намір припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгованим ще на десять років на таких же умовах.

Відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та додатку 1 до нього державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" реорганізовано шляхом виділу та утворено державне підприємство "Адміністрація морських портів України". Пунктом 3 наказу № 163 встановлено, що Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у п. 1 наказу, у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів.

Згідно з п. 342 акта приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань від 13.06.2013 державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії прийняло належні державному підприємству "Миколаївський морський торговельний порт" майнові права та зобов'язання з оформлення та видачі перепусток за договором № 159-Р від 17.10.2012.

В подальшому між державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" (порт), державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (адміністрація) в особі начальника Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) Іванюка Василя Володимировича, ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК 19.09.2013 укладено додаткову угоду № 1 до договору № 7-С від 27.09.2012, за умовами якої порт та адміністрація констатують, що вони в повній мірі є правонаступниками всіх прав та обов'язків порту, визначених договором № 7-С від 27.09.2012 та зобов'язуються його виконувати.

В послідуючому між державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" (порт), державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (адміністрація) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стівідорна компанія" (ТОВ "ДССК") 22.11.2013 укладено договір № 7-С, предметом якого є визначення сторонами попередніх умов здійснення ТОВ "ДССК" реконструкції "Перевантажувального комплексу генеральних та навалочних вантажів в тилу причалів № 1, 2 державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"", розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/40, з метою створення комплексу перевалки зернових та олійних культур (надалі - Комплекс), а також забезпечення сторонами цього договору взаємодії та співробітництва з питань, визначених умовами договору.

За умовами п.п. 1.2, 1.3 договору № 7-С від 22.11.2013 ТОВ "ДССК" зобов'язується згідно з умовами укладених договорів та цього договору, створити (збудувати, реконструювати, облаштувати) та забезпечити введення в експлуатацію комплексу. Адміністрація та порт зобов'язуються належним чином забезпечити створення всіх необхідних умов для здійснення ТОВ "ДССК" діяльності зі створення та експлуатації комплексу в межах території порту і адміністрації та забезпечити необхідну взаємодію служб адміністрації і порту та співробітництво з питань, визначених цим договором.

Пунктом 6.1 вказаного договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін та діє протягом десяти років з моменту набуття чинності.

Судами обох інстанцій також встановлено, що позивач є підрядником (генеральним підрядником) при виконанні власними силами та засобами робіт щодо об'єктів в тиловій частині причалів № № 13, 14 на території державного підприємства "Миколаївський морський торгівельний порт", що підтверджується укладеними між позивачем і третьою особою-1 та позивачем і третьою особою-2 відповідними договорами підряду, наявними у матеріалах справи.

Також позивач є підрядником при виконанні робіт щодо реконструкції перевантажувального комплексу генеральних та навалочних вантажів на базі причалів № № 1, 2 державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" з метою створення комплексу перевалки зернових та олійних культур, що підтверджується укладеним між ТОВ "ДССК" та позивачем договором підряду № 14/04-2014 від 14.04.2014.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначав, що ним в період з 13.08.2015-16.11.2015 перераховано на рахунок державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 1 045 075, 60 грн. в якості передоплати згідно з договором № 159-Р від 17.10.2012. Факт перерахування 1 045 075, 60 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Як стверджує позивач, у зв'язку з тим, що допуск працівників, механізмів, матеріалів компанії "Український будівельник" на територію державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" здійснювався за договорами № 7-С від 27.09.2012 (з урахуванням додаткової угоди №1 від 19.09.2013) та № 7-С від 22.11.2013, відповідно до умов яких відповідач зобов'язувався забезпечити цілодобовий, безперешкодний, безоплатний доступ/ввезення на територію порту та адміністрації працівників/майна ТОВ "Юнітранс", ТОВ "ЄТСК", а також працівників підрядних та інших підприємств, що виконують роботи та надають послуги в рамках інвестиційних проектів, попередня оплата внесена позивачем за договором № 159-Р від 17.10.2012 в розмірі 1 045 075, 60 грн. підлягає поверненню як помилково сплачені кошти.

Позивач 08.12.2015 звернувся до відповідача з претензією № 08/12-31, в якій повідомив про помилкове перерахування на рахунок відповідача передоплати за видачу перепусток в розмірі 1 045 075, 60 грн. за договором № 159-Р від 17.10.2012, посилаючись на умови договорів № 7-С від 27.09.2012 та № 7-С від 22.11.2013, з вимогою повернути помилково сплачені грошові кошти в розмірі 1 045 075, 60 грн. у термін до 10.12.2015 з огляду на положення ст. 530 Цивільного кодексу України.

Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем фактично виконувались саме умови укладених договорів № 7-С від 27.09.2012 (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 19.09.2013) та № 7-С від 22.11.2013, без надання платних послуг з оформлення перепусток, передбачених умовами договору № 159-Р від 17.10.2012, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями про доступ на територію Адміністрації працівників за договорами підряду. У зв'язку з цим суди дійшли висновку про фактично помилкове перерахування позивачем відповідачу протягом серпня - листопада 2015 року грошових коштів у вигляді передоплати в розмірі 1 045 075, 60 грн., оскільки зазначені договори № 7-С носять безкоштовний характер та застосували при цьому аналогію закону до спірних правовідносин, а саме положення ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, згідно з якою у випадку, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, у зв'язку з неповним дослідженням дійсних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору та надання цим обставинам належної правової оцінки, з огляду на наступне.

Згідно з приписами статей 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Так, свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, які є обов'язковими для виконання.

Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Хоча і закріплений у ст. 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови такого договору, проте в такому разі договір не повинен суперечити законодавству, оскільки ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до умов договору № 159-Р порт за заявкою замовника (позивача) надає послуги з оформлення та видачі перепусток на територію порту, а замовник приймає ці послуги та оплачує їх згідно з рахунками порту. До того ж п. 3.1 вказаного договору передбачено, що замовник здійснює 100% передоплату за послуги шляхом перерахування коштів на рахунок порту протягом одного робочого дня з моменту отримання рахунку.

Відповідно до п. 3.2 договору № 159-Р тарифи на вказані послуги додаються до цього договору (додаток № 1), який є його невід'ємною частиною.

Зміст послуг, які надаються портом за договором № 159-Р передбачений також умовами додатку № 1.

Так, судами попередніх інстанцій не встановлено невідповідності умов договору № 159-Р законодавству України, а тому, з огляду на передбачену ст. 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, умови зазначеного договору є правомірними.

Разом з тим, відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Системний аналіз положень зазначених вище норм дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Судами обох інстанцій встановлено, що згідно з п. 7.1 договору № 159-Р він набирає чинності з дати підписання його обома сторонами і діє по 31.12.2012 включно та вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не заявить про його розірвання протягом одного місяця до закінчення дії цього договору.

Таким чином, оскільки місцевим та апеляційним господарськими судами не встановлено протилежного, договір № 159-Р від 17.10.2012 на час розгляду справи є діючим, в установленому законом порядку не визнаний судом недійсним, сторонами не розірваний, тому відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України має виконуватись належним чином відповідно до умов його укладення.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Так, застосування аналогії закону припустиме за наявності певних умов: відносини сторін знаходяться у сфері дії цивільного права, тобто, є цивільними відносинами; вказані цивільні відносини не врегульовані Цивільним кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором; існують норми, які регулюють схожі за змістом цивільні відносини.

Судами обох інстанцій встановлено, що договір № 159-Р за своєю правовою природою є договором про надання послуг, особливості укладення, виконання та розірвання якого передбачено у Главі 63 Цивільного кодексу України. Проте зазначеними положеннями не визначено особливостей виконання зобов'язань з попередньої оплати наданих послуг, з урахуванням чого підлягають застосуванню положення ст. 693 Цивільного кодексу України, якими зокрема, визначено, що у випадку коли продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, застосовуючи аналогію закону, замовник має право вимагати, зокрема, повернення суми попередньої оплати у випадку, коли виконавець, який одержав суму попередньої оплати, не надав послуги у встановлений строк, у зв'язку з чим необхідною умовою є встановлення факту надання або ненадання послуг.

Разом з тим, оцінюючи умови договорів №7-С від 27.09.2012 (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 19.09.2013) та № 7-С від 22.11.2013 та дійшовши висновку про те, що відповідачем, як учасником цих угод фактично виконувались саме умови договорів № 7-С від 27.09.2012 та від 22.11.2013 без надання платних послуг з оформлення перепусток, передбачених договором № 159-Р від 17.10.2012 та вказавши, що відповідачем не були надані акти прийому-передачі наданих послуг, суди обох інстанцій фактично ухилились від обов'язку встановлення дійсного обсягу наданих послуг на підставі інших первинних документів та як наслідок - відсутності чи наявності заборгованості з їх оплати, у зв'язку з чим порушили вимоги ст. 43 Господарського процесуального кодексу щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

В той же час, з'ясування зазначених обставин є важливим для правильного вирішення даного спору.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що положення ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачають право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати у тому випадку, коли продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, тобто порушив визначене зобов'язання з передання товару у встановлений договором строк (за аналогією закону - зобов'язання з надання послуг), а не повернення попередньої оплати у зв'язку з помилковістю її перерахування.

Крім цього, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанцій при вирішені даного спору не надали належної правової оцінки тому, що виставлені відповідачем в період з серпня по грудень місяць 2015 року рахунки за договором № 159-Р від 17.10.2012 оплачені позивачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, в яких в якості призначення платежу зазначено "попередня оплата за послуги з надання перепустки згідно з договором № 159-Р" і такі дії фактично визначають справжню волю осіб, що вчинили даний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Принцип повноти оцінки доказів, передбачений ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, означає, що суд зобов'язаний дослідити й оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими.

В свою чергу, принцип об'єктивної істини, тобто обґрунтованості висновків, викладених у судовому акті, реалізується також положеннями ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, яка зобов'язує господарський суд не обмежуватись поданими документами і матеріалами, а витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, у разі недостатності поданих сторонами документів.

Вимоги зазначених процесуальних норм судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи не виконані, внаслідок чого неповно з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення даного спору, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений висновок, який відповідає чинним нормам матеріального права щодо прав та обов'язків сторін.

Враховуючи, що відповідно до приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів в даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати викладене, на підставі достатніх і належних доказів надати правову оцінку доводам відповідача, встановити відсутність або наявність факту надання послуг за договором №159-Р та, як наслідок, наявність чи відсутність заборгованості позивача з оплати наданих послуг, та на підставі всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2016 та рішення господарського суду Миколаївської області від 04.02.2016 у справі № 915/2093/15 скасувати.

Справу № 915/2093/15 передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області в іншому складі суду.

Головуючий суддяМогил С.К.Судді:Кривда Д.С. Борденюк Є.М.