ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року Справа № 910/17548/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Васищака І.М.

Грека Б.М.,

за участю представників:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: Мазуренка І.О., дов. № б/н від 10.11.2015;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерМіськБуд" на рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016

у справі № 910/17548/15 господарського суду міста Києва

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Львів ФМ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерМіськБуд"

про стягнення 51 992,42 грн.,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 товариство з обмеженою відповідальністю "Львів ФМ" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерМіськБуд", просило (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 25.11.2015) (а.с. 83) стягнути з відповідача 32 505,42 грн. основного боргу, 14 514,83 грн. пені, 823,31 грн. 3% річних, 11 875,94 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання грошового зобов'язання щодо оплати наданих послуг за договором від 06.01.2015 № 1/01-15 (а.с. 2-4).

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.01.2016 (суддя Прокопенко Л.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 (головуючий Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.) (а.с. 158-161) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 96-99).

Не погодившись з прийнятими судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю "ІнтерМіськБуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права (а.с. 169-171).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.07.2016 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерМіськБуд" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.07.2016 (а.с. 168).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

У судове засідання 12.07.2016 представник позивача не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.01.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "ІнтерМіськБуд" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Львів ФМ" (виконавець) було укладено договір про надання рекламних послуг № 1/01-15, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується розмістити на каналі радіомовлення рекламні матеріали на умовах та у строки передбачені договором та додатками до нього, а замовник вчасно оплатити рекламні послуги та підписати відповідні акти наданих послуг (а.с. 11-13).

Згідно з п. 3.1.1 договору виконавець зобов'язаний розміщувати рекламні матеріали замовника на каналі радіомовлення відповідно до затвердженого сторонами додатку до договору.

Відповідно до п. 3.1.3 договору виконавець зобов'язаний не пізніше 20 днів з моменту закінчення розміщення рекламних матеріалів на каналі радіомовлення надати замовнику звіт про проведену рекламну компанію у вигляді ефірної довідки та/або акта наданих послуг.

Пунктом 3.2.2 договору передбачено, що замовник зобов'язався у випадку виявлення недоліків в наданих рекламних послугах письмово повідомити виконавця про такі недоліки не пізніше 2-х днів з моменту сповіщення рекламних матеріалів.

Згідно з п. 5.1 договору ціна визначається як загальна вартість рекламних послуг виконавця, які надаються згідно даного договору та відповідних додатків до нього. Замовник сплачує виконавцю вартість рекламних послуг у розмірі, визначеному у кожному конкретному випадку додатком до договору.

Відповідно до п. 5.2 договору оплата послуг виконавця здійснюється у формі 100% передплати протягом 3 банківських днів з дати підписання представниками сторін відповідного додатку до договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, якщо інші строки та/або порядок не обумовлені сторонами у відповідному додатку до договору.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що він діє до 31.12.2015.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов вищезгаданого договору позивачем були надані послуги на загальну суму 32 505,42 грн., що підтверджується актами наданих послуг від 31.01.2015 № 14 та від 28.02.2015 № 31 (а.с. 16, 17).

Водночас, відповідач за надані послуги не розраховувався, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Відповідно до 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України)

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пункт 1 ст. 230 ГК України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права та з наведенням відповідного мотивування, встановивши, що товариство з обмеженою відповідальністю "ІнтерМіськБуд" не виконало зобов'язання за договором від 06.01.2015 № 1/01-15 (п. 5.2 договору), а саме, не сплатило позивачу заборгованість за надані послуги, здійснивши перерахунок заявлених позовних вимог, дійшли обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Частиною 2 ст. 1117 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, якими було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги про відсутність його вини у виконанні зобов'язань за договором від 06.01.2015 № 1/01-15 є необгрунтованими, оскільки, ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідач не довів судам попередніх інстанцій відсутність своєї вини та те, що ним вживались всі залежні від нього заходи для з'ясування причин ненадходження коштів позивачеві.

Крім того, відповідно до п. 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

Інші доводи заявника касаційної скарги вищевикладеного не спростовують та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 у справі № 910/17548/15 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерМіськБуд" - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.М. Васищак

Б.М. Грек