ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року Справа № 907/612/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіКруглікової К.С. (доповідач),суддів:Кривди Д.С. Малетича М.М.розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2015у справі№907/612/15 Господарського суду Закарпатської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг України" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 212 032, 96 грн. за участю представників сторін:

позивача: Таран М.В.,

відповідача: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до господарського суду Закарпатської області із позовною заявою про стягнення з ФОП ОСОБА_4. 212 032,96 грн. збитків, а також понесених судових витрат.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 17.08.2015 , залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 у справі №907/612/15, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 111786,71 грн. - збитків та 2235,74 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог (щодо стягнення 100246,25 грн. збитків) - відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 та рішення місцевого господарського суду від 17.08.2015 скасувати в частині задоволення позову про стягнення з неї 111786,71 грн. збитків, прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 25 грудня 2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (лізингоодержувач) укладено договір про фінансовий лізинг №00009310, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язався передати у розпорядження лізингоодержувача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Golf VII 1.4 TSI 2013 року виробництва, шасі НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2 (об'єкт лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором, шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування). Вартість об'єкту лізингу - 28345 доларів США, авансовий платіж на суму 4251,75доларів США.

Об'єкт лізингу передано позивачем відповідачу за актом прийому-передачі від 27.12.2013 року.

Відповідно до п.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що є додатком до договору про фінансовий лізинг та разом з ним іменуються як "контракт", відповідач зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів та інших положень контракту.

Згідно з п.6.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений лізингодавцем у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Пунктом 8.3.1 зазначених вище Умов передбачено наступне: якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, лізингодавець має право надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, лізингодавець має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку (п. 12.6.1 контракту). Сторони погодили, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за контрактом.

Судами також встановлено, що на виконання умов Контракту позивач передав відповідачу об'єкт лізингу, однак відповідач сплачував лізингові платежі з порушенням зазначених вище Умов, у зв'язку з чим позивач надсилав відповідачу відповідні нагадування про несплату. Зокрема, третім нагадуванням від 17 вересня 2014 позивач повідомив відповідача про наявну заборгованість в розмірі 16270,07 грн. з вимогою про її погашення. Разом із вказаним нагадуванням позивач надіслав відповідачу лист-вимогу (вих.№00009310 від 17.09.2014 року) щодо сплати заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору лізингу на підставі п.12.6 контракту у зв'язку з невиконанням лізингоодержувачем своїх зобов'язань за контрактом. Факт наявності заборгованості за договором про фінансовий лізинг відповідачем не заперечувався.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт надіслання відповідачу нагадувань про заборгованість за договором, а також вимог щодо сплати заборгованості, повернення об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору.

17 лютого 2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис №244 про повернення об'єкта лізингу позивачу.

10 березня 2015 головним державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а 16 квітня 2015 - про розшук майна боржника.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив суд стягнути на його користь 18994,43 грн. - реальні збитки, які позивач поніс у зв'язку з вчиненням дій, спрямованих на повернення об'єкту лізингу, 96747,18 грн. - упущена вигода, що становить невиплачені відповідачем лізингові платежі та 96291,35 грн. - лізингові платежі за реальне користування об'єктом лізингу після припинення договору про фінансовий лізинг за період з жовтня 2014 по травень 2015 у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, вказав на те, що позивачем доведено порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу щодо сплати лізингових платежів, що зумовило позивача відмовитися від договору; відповідачем не повернуто об'єкт лізингу у встановлений договором строк; відповідач користувався об'єктом лізингу після припинення договору, тому вимога щодо стягнення лізингових платежів за користування об'єктом лізингу з жовтня 2014 року по травень 2015 року у сумі 96 291,35 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що вимога позивача про стягнення з відповідача збитків (упущену вигоду) в сумі 96747,18 грн. є не доведеною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки, позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. Щодо реальних збитків в розмірі 18994,43 грн., місцевий господарський суд зазначив, що відповідач не повернув вчасно об'єкт лізингу, а позивач намагався самостійно забезпечити виконання зобов'язання з повернення об'єкту лізингу, згідно п.13.7 договору, тому дійшов висновку, що реальні збитки є обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 15495,36 грн., оскільки понесені позивачем з метою відновлення свого порушеного права. Поряд з тим, суд відмовив у частині стягнення реальних збитків у сумі 3499,07 грн., оскільки, у позивача відсутні підстави для збільшення загального розміру витрат на суму податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Як вже зазначалося вище, позивачем було доведено порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу щодо сплати лізингових платежів, існування в останнього заборгованості за договором. Відповідач факт існуючої в нього заборгованості за договором не заперечував.

Частиною 2 ст.7 ЗУ "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У пункті 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що є невід'ємною частиною укладеного між сторонами договору, лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати контракт/відмовитися від контракту та також, серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу у випадку, якщо лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Пунктом 12.13 Умов сторони погодили, що у випадках, передбачених п.12.6 та п.12.12, контракт вважається розірваним на 10 (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, що договір про фінансовий лізинг №00009310 від 25.12.2013 припинив свою дію 08 жовтня 2014, у зв'язку з відмовою лізингодавця від договору на підставі ч.2 ст.7 ЗУ "Про фінансовий лізинг", п.п.8.3.2, 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Частиною 2 ст.11 ЗУ "Про фінансовий лізинг" передбачено, що у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідно до п.12.9 Умов, що є невід'ємним додатком до договору фінансового лізингу, у разі дострокового припинення договору з боку лізингодавця, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою лізингодавця впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

Враховуючи наведений пункт Умов, з огляду на надіслану позивачем вимогу, останнім днем повернення відповідачем об'єкту лізингу було 18 жовтня 2014, однак у визначений термін відповідач об'єкт лізингу лізингодавцю так і не повернув.

У пункті 6 ч.1 ст.7 ЗУ "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з п.8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у випадку прострочення оплати платежу до лізингоодержувача застосовуються, зокрема, такі санкції: компенсація будь-яких витрат, понесених лізингодавцем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту. Вищезазначені санкції підлягають сплаті лізингоодержувачем впродовж 10 робочих днів після надіслання відповідної вимоги, не зважаючи на можливе розірвання контракту лізингодавцем.

Будь-які збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх зобов'язань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені контрактом штрафні санкції (п.8.6 Умов).

Поряд з тим, пунктом 4.4 Умов передбачено, що лізингоодержувач покриває всі витрати, понесені в результаті експлуатації об'єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог лізингодавця щодо експлуатації та/або передачі об'єкта лізингу, а у відповідності до п.12.10 Умов, у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту лізингодавець прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (перепродажна підготовка, оцінка об'єкта лізингу, доставка об'єкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

Лізингоодержувач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесенні лізингодавцем, у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкту лізингу, у тому числі витрати, пов'язані з залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги, пов'язані з вилученням об'єкту лізингу (п.13.5 Умов). Усі збори, податки, гонорари, грошові штрафи та інші витрати, що пов'язані з контрактом і можуть виникати протягом строку дії контракту, виплачуються або відшкодовуються виключно лізингоодержувачем (п.16.1 Умов).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки у вигляді невиконання чи неналежного виконання зобов'язання за договором; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою порушника умов договору та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Враховуючи, що лізингоодержувач так не повернув вчасно об'єкт лізингу, позивач намагався самостійно забезпечити виконання зобов'язання з повернення об'єкту лізингу, згідно з п.13.1 Умов.

Матеріали даної справи містять всі необхідні докази в підтвердження понесення позивачем реальних збитків, але в їх суму було включено податок на додану вартість, тому місцевий господарський суд правомірно задовольнив частково в цій частині позовні вимоги, стягнувши на користь позивача реальні збитки в сумі 15495,36 грн., що завдані позивачу, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, а в частині стягнення реальних збитків в розмірі 3499,07 грн., що становить розмір податку на додану вартість, правомірно відмовив позивачу.

Позивач крім реальних збитків також просив суд стягнути на його користь 96747,18 грн. - збитків, що становлять упущену вигоду у формі невиплачених лізингових платежів за період з 01.10.2014 по 15.12.2018 в сумі 4681,24 дол. США, які станом на 21.05.2015 за курсом ПАТ "Креді Агріколь Банк" становить 96747,18 грн.

Згідно з п.12.9 Умов у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п.4.2, а також, якщо лізингодавець вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкта лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися не сплаченими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно відмовив в цій частині позову, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про продаж об'єкту лізингу, відтак, не вбачається можливим і визначення передбаченої п.12.9 Умов, різниці, що за умовами контракту становить упущену вигоду. При цьому позивач не надав суду доказів про вжиття заходів щодо одержання таких доходів (упущеної вигоди), тому суд першої інстанції правомірно вказав, що заявлена до стягнення сума 96747,18 грн., яку позивач кваліфікує як упущену вигоду, не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з недоведеністю позивачем такої вимоги.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 96291,35 грн. - збитків, що становить суму несплачених лізингових платежів за користування об'єктом лізингу з жовтня 2014 по травень 2015, колегія суддів вважає вказати наступне.

Частиною 2 ст.11 ЗУ "Про фінансовий лізинг" передбачено, що у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

У п. 12.9 Умов сторони погодили, що у разі дострокового припинення договору з боку лізингодавця, лізингоодержувач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

З огляду на неповернення відповідачем об'єкту лізингу позивачу у встановлений договором термін, незважаючи на припинення договору фінансового лізингу, колегія суддів вважає, що позивач вправі вимагати відшкодування збитків, які становить несплачені лізингові платежі за весь період користування лізингоодержувачем об'єктом лізингу до моменту його повернення лізингодавцю.

Докази повернення Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 об'єкту лізингу Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" в матеріалах справи відсутні, відповідачем такі докази надані також не були, тому в цій частині позовні вимоги є правомірні та обґрунтовані.

Відповідач в суді апеляційної інстанції надав квитанцію №11781552-1 від 14 липня 2015 на суму 50000 грн., яка не була врахована місцевим господарським судом під час винесення рішення. Суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що вказана сума не була врахована місцевим судом при винесенні рішення у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи доказів такої сплати, тому порушень норм процесуального права під час винесення рішення не було, оскільки відповідачем не доведено неможливості подання зазначеного доказу в суді першої інстанції. Зазначена сума може бути врахована при виконанні судового рішення.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що на користь позивача слід стягнути 15495,36 грн. - сума реальних збитків та 96291,35 грн. - сума несплачених лізингових платежів за користування об'єктом лізингу з жовтня 2014 по травень 2015. В задоволенні решти позовних вимог (щодо стягнення 100246,25 грн. збитків, з яких: 3499,07 грн. - реальні збитки, що становлять податок на додану вартість та 96747,18 грн. - упущена вигода) слід відмовити.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Таким чином, попередні судові інстанції надали належну оцінку вказаним доказам, а відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2015, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 у справі №907/612/15 - без змін.

ГоловуючийК. Круглікова Судді:Д. Кривда М. Малетич