ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року Справа № 905/2190/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є. Борденюк, Д. Кривди, К. Круглікової, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Концерн Стирол"на постановувід 27.04.2016Донецького апеляційного господарського судуу справі№ 905/2190/14за позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Концерн Стирол"простягнення 43 644 024,38 грн у судове засідання прибули представники:позивачаОнищенко І.П. (дов. від 01.02.2016 № 138/16), відповідачаБруль А.С. (дов. від 31.12.2015),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" про стягнення заборгованості у розмірі 43 644 024,38 грн, з яких сума інфляційних втрат у розмірі 12 148 779,86 грн та 3% річних у розмірі 31 495 244,52 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.03.2016 (колегія суддів: О. Кучерява, А. Осадча, Г. Левшина), залишеним без зміни постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.04.2016 (колегія суддів: В. Татенко, Н. Ломовцев, О. Стойко), позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Судові рішення мотивовані наступним.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.06.2015 у справі №24/25-908/5753/14 задоволені позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" про стягнення основного боргу у розмірі 934 521 527, 38 грн, пені у розмірі 76 750 888,70 грн, інфляційних втрат у розмірі 396 438 952, 03 грн, 3% річних у розмірі 34 227 550, 90 грн.

Вказаним рішенням Господарського суду Запорізької області встановлено наступне.

27.12.2010 між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та ВАТ "Концерн Стирол" (покупець) укладений договір №06/10-2891 поставки природного газу з додатками та додатковими угодами (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 1.2 цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 Договору Постачальник передає Покупцю в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 1848000 куб.м.

Загальна вартість цього договору складається із сум вартості місячних поставок газу (пункт 3.1.1 Договору).

Пунктом 4.1 Договору сторони узгодили, що оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться Покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі по 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу; оплати в розмірі по 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15 числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Строк поставки газу з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно (пункт 5.1 Договору).

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв протягом січня-березня 2011 року природний газ, на загальну суму 1 158 521 527,38 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами прийому-передачі природного газу, а саме від 31.01.2011 на суму 396634190, 26 грн, від 28.02.2011 на суму 364075782,61 грн та 31.03.2011 на суму 397811554, 51 грн.

Встановивши наведені обставини, місцевий господарський суд у справі №24/25-908/5753/14 дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 934521527,38 грн, 3% річних в розмірі 34227550,90 грн за періоди з 06.02.2011 по 26.04.2011 та з 27.03.2014 по 24.04.2015; інфляційних втрат у розмірі 396438952,03 грн за період лютий-березень 2011 року та за період березень 2014 року по березень 2015 року; пені в розмірі 76750888,70 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.09.2015 рішення Господарського суду Запорізької області по справі №24/25-908/5753/14 частково змінено. В абзаці другому резолютивної частини рішення словосполучення «пеню в розмірі 76 750 888 грн, 70 коп.» замінено на словосполучення «пеню у розмірі 23 025 266 грн, 61 коп.». У іншій частині рішення залишено без змін.

Оскільки рішенням Господарського суду Запорізької області по справі №24/25-908/5753/14 встановлений факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 934521527,38 грн та порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, вказані факти не повинні доводитися знову у відповідності зі ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

У справі, що є предметом розгляду доведенню підлягають обставини пов'язані з правомірністю нарахування 3% річних, що заявлені за період з 08 лютого 2013 року по 26 березня 2014 року, та інфляційних втрат, що заявлені за період з січня 2013 року по лютий 2014 року.

Станом на час розгляду справи сума заборгованості у розмірі 934521527,38 грн не сплачена. Відповідач проти вищезазначеного факту наявності основного боргу не заперечив.

Водночас, відповідач зазначив, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.03.2016 у справі №24/25-908/5753/14 затверджена мирова угода від 16.09.2015.

Зі змісту вказаної мирової угоди встановлено, що за її умовами сторони дійшли згоди про її укладення в частині суми основного боргу та судових витрат, присуджених до стягнення рішенням Господарського суду Запорізької області у справі №24/25-908/5753/14.

Так, відповідно до мирової угоди ПАТ "Концерн Стирол" зобов'язується сплатити на користь ДК "Газ України" 934594843,38 грн основного боргу, а також судові витрати, рівними частинами впродовж двадцяти трьох місяців по 38941451, 81 грн щомісячно, а в двадцять четвертому місяці 38941451,75 грн, починаючи з місяця, що слідує за місяцем закінчення антитерористичної операції, що проводиться у зв'язку з подіями в окремих районах Донецької та Луганської областей. При цьому, місяцем, в якому завершиться антитерористична операція, вважається місяць, в якому набере чинності нормативно-правовий акт про завершення антитерористичної операції.

Сторони підтвердили, що предметом цієї мирової угоди не є пеня, 3% річних та інфляційні втрати, тобто ДК "Газ України" не відмовляється від позовних вимог у справі №24/25-908/5753/14 щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат; зазначена мирова угода не є домовленістю про передачу ДК "Газ України" відступного (ст. 600 ЦК України) та/або прощенням пені, 3% річних та інфляційних втрат (ст. 605 ЦК України).

Отже, мирова угода від 16.09.2015 не є цивільно-правовим договором. До Договору будь-яких змін щодо терміну та порядку оплати не вносилось. А тому, відсутні підстави вважати, що дія вказаної мирової угоди розповсюджуються на правовідносини сторін в даній справі.

Також, у якості підстав звільнення від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання відповідачем надано Сертифікат Торгово-промислової палати України №4969 від 02 вересня 2015 року, який засвідчує відповідачу настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: акти тероризму, військові дії на території м. Горлівки Донецької області.

Період з дії форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили): дата настання "з 15.04.2014", дата закінчення "тривають, дату встановити неможливо".

Однак, нарахування 3% річних здійснено позивачем за період з 08 лютого 2013 року по 26 березня 2014 року, а інфляційні втрати за період з січня 2013 року по лютий 2014 року, таким чином, обставин непереборної сили не існувало, оскільки згідно із Сертифікатом вони розпочались з 15.04.2014.

З посиланням на вказане вище, перевіривши правильність розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судовими рішеннями у справі №24/25-908/5753/14 присуджено до стягнення 934 521 527,38 грн основного боргу за Договором, 34 227 550,90 грн 3% річних, нарахованих за періоди з 06.02.2011 по 26.04.2011; з 27.03.2014 по 24.04.2015, та 396 438 952,03 грн інфляційних втрат, нарахованих за періоди: лютий-березень 2011 року; березень 2014 року по березень 2015 року.

Позов у справі, що є предметом розгляду, заявлений про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на 934 521 527,38 грн основного боргу, який присуджений до стягнення у справі №24/25-908/5753/14, однак за інші, аніж у цій справі періоди, а саме з 08.02.2013 по 26.03.2014 (3 % річних), з січня 2013 року по лютий 2014 року (інфляційні втрати).

Суди попередніх інстанцій з посиланням на те, що наявність основного боргу доведена у справі №24/25-908/5753/14, перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат дійшли висновку про задоволення позовних вимог.

При цьому, судами не прийняті до уваги доводи відповідача про наявність обставин непереборної сили з 15.04.2014 (сертифікат № 4969 від 02.09.2015) та про наявність мирової угоди у справі №24/25-908/5753/14.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з вказаним висновком судів попередніх інстанцій.

Так, сертифікатом Торгово-промислової палати України №4969 від 02.09. 2015 встановлено, що обставини непереборної сили розпочались з 15.04.2014, тобто у період часу після заявлених позивачем періодів нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, з огляду на що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не оцінений вказаний сертифікат у якості підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Разом з тим, зі змісту мирової угоди від 16.09.2015 вбачається, що предметом цієї угоди не є пеня, 3 % річних та інфляційні втрати (абз. 2 пункт 2 угоди). Вказаною мировою угодою від 16.09.2015 визначений лише порядок виконання судового рішення у справі №24/25-908/5753/14 у частині присуджених до стягнення 934 521 527,38 грн основного боргу та судових витрат, однак не змінені строки виконання грошового зобов'язання за Договором.

За таких обставин, рішення та постанову, якими позов задоволений, слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.04.2016 у справі № 905/2190/14 залишити без зміни.

Судді: Є. Борденюк

Д. Кривда

К. Круглікова