Постанова ВГСУ від 12.05.2016 року у справі №918/398/13

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 року Справа № 918/398/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 11.01.16у справі№918/398/13 Господарського суду Рівненської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"простягнення 6 596 397,90 грнУхвалою Вищого господарського суду України від 25.04.16 винесеною у складі колегії суддів: Добролюбова Т.В. - головуючий (доповідач), Гоголь Т.Г., Сибіга О.М., призначено розгляд касаційної скарги на 12.05.16.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 11.05.16 №08.03-04/1556 призначено автоматичну зміну складу суддів у зв'язку з перебування судді Сибіги О.М. у відпустці, за наслідками якої визначено склад колегії суддів: Добролюбова Т.В. - головуючий (доповідач), Гоголь Т.Г., Швець В.О.

У судовому засіданні 12.05.16 взяв участь представник від позивача - Сороколіт Є.М. - за дов. від 21.04.16.

Представники від відповідача у судове засідання не з'явились, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у березні 2013 року заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" 6 596 397,90 грн, з яких: 5 882 043,71 грн - основний борг за поставлений природний газ у період з листопада 2011 року до серпня 2012 року, 21 281,60 грн - інфляційних втрат, 156 780,48 грн - 3% річних, 536 292,10 грн - пені. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати вартості природного газу, отриманого за договором, котрий укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" та Публічним акціонерним товариством "Рівнегаз". При цьому право вимоги до відповідача за договором від 29.09.11 №22-БО/11 про постачання природного газу Публічне акціонерне товариство "Рівнегаз" відступило позивачу відповідно до умов укладеного між сторонами правочину від 24.10.12 №14/6086/12. Позивач посилався на приписи статей 525, 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 231 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.05.13, ухваленим суддею Трускавецьким В.П., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 882 043, 71 грн - основного боргу, 245 428, 89 грн - пені, 21 281,60 грн - інфляційних втрат, 156 780, 48 грн - 3% річних. В частині вимог про стягнення 290 863, 21 грн - пені судом відмовлено. Суд першої інстанції визнав, що договір відступлення права вимоги відповідає вимогам чинного законодавства, відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу від 29.09.11 виконав частково, відтак його заборгованість перед позивачем, як новим кредитором, становить 5 882 043, 71 грн. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних та річних, суд визнав його обґрунтованим. Водночас суд першої інстанції, урахувавши приписи пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, застосував наслідки спливу позовної давності щодо вимог про стягнення пені та визнав, що стягненню підлягає пеня за період з 21.03.12 до 21.03.13, розмір якої становить 490 857, 77 грн. Поряд з цим, місцевий суд, застосувавши приписи статті 83 Господарського процесуального кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, зменшив розмір пені, що підлягала стягненню на 50 % до 245 428, 89 грн. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 11, 202, 203, 509, 512-519, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 629, 655, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193, 222, 230, 232, 265 Господарського кодексу України, статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Круйбух О.Г. - головуючого, Юрчук М.І., Василишина А.Р., постановою від 29.07.13, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Здійснивши касаційний перегляд рішення та постанови у даній справі, Вищий господарський суд України постановою від 03.10.13, ухваленою у складі колегії суддів: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О., оскаржувані судові акти залишив без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" у листопаді 2015 року звернулось до суду першої інстанції з заявою про визнання наказу Господарського суду Рівненської області від 02.09.13 у даній справі таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 245 428,89 грн пені, 21 281,60 грн інфляційних втрат, 156 780,48 грн 3% річних. В обґрунтування своїх вимог Товариство посилалось на те, що згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", який набрав чинності 06.06.15 у Товариства виникло право, а у Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" обов'язок списати зазначені суми стягнуті за рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.05.13. Заяву обґрунтовано приписами статей 598, 625 Цивільного кодексу України, частини 13 статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 07.12.15, винесеною суддею Романюк Р.В., у задоволенні заяви відмовлено. Суд визнав, що порядок реструктуризації заборгованості та відповідно списання штрафних санкцій, передбачений частиною 13 статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий у 2014 році природний газ між сторонами у справі не укладався. При цьому можливість списання 3% річних та інфляційних втрат зазначеним Законом не передбачено, оскільки ці нарахування не є штрафними або фінансовими санкціями, а є компенсацією кредитору за збитки, понесені внаслідок знецінення грошових коштів та інфляційних процесів за період прострочення платежу. Суд керувався приписами частини 13 статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" у редакції Закону України від 14.05.15 №423-VIII), статті 117 Господарського процесуального кодексу України.

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Крейбух О.Г. - головуючий, Мамченко Ю.А., Саврій В.А., постановою від 11.01.16, перевірену ухвалу у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить ухвалу господарського суду Рівненської області від 07.12.15 та постанову апеляційної інстанції від 11.01.16 скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування своєї правової позиції, відповідач зазначає, що зобов'язання зі сплати 245 428,89 грн пені, 21 281,60 грн інфляційних втрат і 156 780,48 грн 3% річних припинилися у зв'язку із тим, що боржником у повному обсязі здійснено погашення заборгованості за природний газ, спожитий до 01.01.14 відповідно до приписів частини 13 статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", тобто до набрання ним чинності. При цьому, скаржник наголошує, що умови зазначеного Закону щодо погашення заборгованості за спожитий до 01.01.14 природний газ у трьохмісячний строк з часу набрання Законом чинності, передбачає необхідність та граничний строк погашення цієї заборгованості, тобто не вимагає її обов'язкового існування і погашення саме в указаний період у три місяці. Скаржник зазначає, що укладання договору про реструктуризацію заборгованості за природний газ, спожитий з 01.01.14 до 31.12.14 є неможливим, оскільки Кабінетом Міністрів України не затверджено його типову форму, відтак вважає помилковими висновки апеляційної інстанції про те, що відсутність указаного договору сама собою виключає застосування приписів частини 13 статті 18 Закону до спірних правовідносин. Крім того, Товариство зазначає, що оскільки Законом не передбачено порядку списання заборгованості у вигляді окремого нормативного акта, Товариство звернулось до позивача з пропозицією підписати акт звіряння розрахунків і заперечень щодо його змісту скаржником не отримано. Відтак, у Протоколі засідання комісії з питань реструктуризації та списання заборгованості за спожитий природній газ, створеної наказом директора Товариства від 17.09.15 №331, передбачено, що станом на 05.06.15 залишились непогашеними і підлягають списанню на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" штрафні та фінансові санкції у тому числі за рішенням господарського суду Рівненської області від 21.05.13 у справі №918/398/13. Отже, на думку скаржника, за приписами статті 598 Цивільного кодексу України та частини 13 статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" зобов'язання з погашення спірних сум перед позивачем у скаржника припинились.

Від Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування апеляційним судом приписів чинного законодавства відзначає таке.

За приписами статті 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, який видав наказ, може за заявою боржника визнати наказ таким, що не підлягає виконанню. У разі якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Підставами визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами боржників є: якщо його видано помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником або з інших причин. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", який набрав чинності 06.06.15, доповнено, окрім іншого, статтю 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" частиною 13 наступного змісту: "Заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 01.01.14 до 31.12.14 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашена на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості. Ця реструктуризація здійснюється за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями заборгованості за природний газ, спожитий до 01.01.14 (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Зазначені пені, штрафні та фінансові санкції підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу за умови виконання вимог цієї частини. У типовому договорі про реструктуризацію заборгованості визначаються, зокрема, порядок реструктуризації і погашення заборгованості, загальна сума реструктуризованої заборгованості, строк її погашення, розмір щомісячних платежів, права та обов'язки сторін. Форма типового договору про реструктуризацію заборгованості затверджується Кабінетом Міністрів України". Отже у розумінні пункту 3 частини 3 розділу 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", предметом його регулювання є заборгованість, а відтак, штрафні санкції нараховані на неї, що залишилась непогашеною на день набрання чинності цим законом - 06.06.15, за природний газ, спожитий в період з 01.01.14 до 31.12.14; та заборгованість за природний газ, спожитий до 01.01.14, яка була сплачена у період з 06.06.15 до 06.09.15. Розглядаючи даний спір про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню суди обох інстанцій вірно виходили з того, що зі змісту даної статті, списання пені, штрафних та фінансових санкцій являється правом теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій, проте реалізація такого права прямо залежить від виконання такими організаціями необхідних передумов та укладання договору про реструктуризацію заборгованості. Тобто відсутність такого договору виключає можливість для застосування механізму списання пені, штрафних та фінансових санкцій, передбачених цим Законом. Поряд з цим судами установлено, що договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий у 2014 році природний газ між сторонами у справі не укладався. Відповідач не запропоновував позивачу укласти такий договір, а лише повідомив листом від 23.09.15 про припинення зобов'язань та списання ухвалених до стягнення сум пені, штрафних та фінансових санкцій, тобто зазначив перед позивачем наявність в нього права на проведення списання санкцій, натомість не реалізував його належним чином шляхом надання пропозиції позивачу укласти договір про реструктуризацію заборгованості. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що зазначені обставини унеможливлюють застосування до даних правовідносин приписів частини 13 статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а відтак посилання боржника на списання заборгованості перед стягувачем є безпідставними. Відповідно до приписів статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, правомірним є і висновок судів про те, що 3% річних та інфляційні втрати є збільшенням розміру грошового зобов'язання боржника, пов'язаним з його простроченням і не є санкціями, а тому в цьому випадку не можуть бути списані відповідно до частини 13 статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції Закону України N423-VIII від 14.05.15. Відтак доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі. З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційної інстанції судом не виявлено. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.