ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Справа № 914/3678/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (далі - Товариство),

на рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2015 та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2016

зі справи № 914/3678/15

за позовом Товариства

до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м. Львів (далі - Підприємство),

про стягнення 28 254 547, 65 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення коштів у сумі 28 254 547,65 грн., з яких: 15 874 417,12 грн. основного боргу; 4 473 729,44 грн. пені; 286 395,77 грн. - 3 % річних; 7 620 005,32 грн. "інфляційних".

Рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2015 (суддя Цікало А.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 (колегія суддів у складі: Марко Р.І. - головуючий, Желік М.Б., Костів Т.С.): позов задоволено частково; з Підприємства стягнуто на користь Товариства: 15 874 417,12 грн. основного боргу; "інфляційні" в сумі 6 840 999,47 грн.; 283 860,68 грн. - 3% річних; 2 225 178,29 грн. пені з розстрочкою виконання рішення на дванадцять місяців зі сплатою заборгованості рівними частинами; в іншій частині позову відмовлено; з Підприємства стягнуто на користь Товариства 182 700 грн. судового збору.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи скасувати в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення пені в сумі 2 236 864,72 грн. і прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Підприємства на користь Товариства відповідну суму пені, а в іншій частині зазначені рішення і постанову залишити без змін, відшкодувавши Товариству за рахунок Підприємства судові витрати. Скаргу мотивовано прийняттям судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 549-552 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 42, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

22.01.2014 Товариством (як продавцем) та Підприємством (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2244/14-БО-21 (далі - Договір, відповідно до якого:

- продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Товариством за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (пункт 1.1);

- газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (пункт 1.2);

- продавець передає покупцеві з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 35550 тис.куб.м (пункт 2.1);

- обсяги газу, що планується передати за Договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (пункт 2.1.1);

- приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу; обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (пункт 3.3);

- не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість; продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаному уповноваженим представником та скріпленому печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання; акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4);

- оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1);

- Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2014, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (розділ 11).

На виконання умов Договору позивач протягом липня-грудня 2014 року поставив, а відповідач прийняв газ обсягом 22781,62 тис.куб.м на загальну суму 114 829 485,59 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі.

Підприємство здійснило оплату за газ частково, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 15 874 417,12 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими.

Відповідно до пункту 7.2 Договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1 Договору покупець зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що 14.09.2014 та 14.12.2014 є вихідними днями, а, отже, кінцевим днем здійснення відповідачем оплати за газ, поставлений у серпні та листопаді 2014 року, є 15.09.2014 та 15.12.2014 відповідно. Таким чином, прострочення виконання Підприємством грошового зобов'язання почалося з 16.09.2014 за газ, отриманий у серпні 2014 року, та з 16.12.2014 за газ, отриманий у листопаді 2014 року, і саме з цих дат слід проводити відповідні нарахування. День фактичної оплати боргу не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних, "інфляційних нарахувань" та пені. Крім того, у розрахунку "інфляційних", які нараховані за зобов'язаннями за грудень 2014 року, Товариством невірно зазначено суму боргу, на яку проведено нарахування "інфляційних" за період з лютого по червень 2015 року.

Суди попередніх інстанцій (згідно із здійсненим судом перерахунком) дійшли висновку, що вимоги про стягнення з відповідача 283 860,68 грн. - 3% річних, "інфляційних втрат" у сумі 6 840 999,47 грн. та 4 450 356,58 пені є обґрунтованими.

Зменшуючи розмір пені на 50 %, суди попередніх інстанцій врахували те, що: Підприємство отримувало природний газ від Товариства виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями; несвоєчасна оплата Підприємством за газ спричинена збитковістю та економічною нерентабельністю затвердженого тарифу, відсутністю субвенції з бюджету та несвоєчасністю розрахунку споживачів за теплову енергію.

З урахуванням викладеного суди вважали за можливе зменшити розмір пені на 50 % та стягнути з Підприємства пеню в сумі 2 225 178,29 грн.

Враховуючи інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави, суди попередніх інстанцій частково задовольнили клопотання Підприємства про розстрочку виконання рішення та розстрочили виконання рішення на один рік із сплатою заборгованості рівними частинами.

Причиною подання касаційної скарги стало питання про наявність або відсутність підстав для зменшення господарським судом заявленої до стягнення суми пені. В іншій частині судові рішення попередніх судових інстанцій, прийняті по суті даної справи, не оскаржуються жодною із сторін.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Попередні судові інстанції з огляду на встановлені ними фактичні обставини справи, врахувавши: тяжкий фінансовий стан Підприємства; збитковість та економічну нерентабельність затвердженого тарифу; несвоєчасність розрахунків споживачів за теплову енергію; відсутність субвенцій з державного бюджету, - дійшли не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку як про обґрунтованість позовних вимог, так і про можливість і допустимість зменшення заявленої до стягнення суми пені.

Посилання позивача на судову практику щодо стягнення заборгованості Товариства без зменшення пені є безпідставними, оскільки відповідно до статті 83 ГПК України таке зменшення є правом суду, яким останній скористався на підставі об'єктивного та всебічного аналізу всіх поданих сторонами доказів.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування судових рішень в їх оскаржуваній частині не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 зі справи № 914/3678/15 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя В. Палій