ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Справа № 914/3493/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк Д.Кривди, С.Могилрозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради на постановувід 15.02.2016Львівського апеляційного господарського судуу справі№ 914/3493/15за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галлізинг" доУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радипровизнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень у судове засідання прибув представниквідповідачаМалиняк В.А. (дов. від 05.01.2016 № 2302-вих-14),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представника відповідача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Галлізинг" звернулось до господарського суду з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.12.2015 (суддя П.Манюк) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване наступним.

30.05.2001 між Управлінням ресурсів департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради та Дочірнім підприємством компанія "Галлізинг" Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Лізинг" укладений договір оренди нерухомого майна № Ф-0128, відповідно до умов якого відповідач передав позивачу в оренду нежитлові приміщення загальною площею 130,7 м. кв., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 29, для використання за цільовим призначенням для організації виставки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність у відповідача, на час укладення договору, зареєстрованого права власності на нежитлові приміщення, що є предметом договору, тобто на те, що спірне майно не перебувало у комунальній власності міста Львова.

З ухвали Львівської міської ради від 28.12.2000 № 869 "Про прийняття об'єктів нерухомого майна у комунальну власність м. Львова" вбачається, що відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Закону України "Про власність", у зв'язку з відсутністю даних щодо приналежності, будинок № 29 на вул. Науковій, визнано таким, що належить до комунальної власності м. Львова.

Таким чином, з грудня 2000 року та на момент укладення спірного договору будинок № 29 по вул. Науковій, що у м. Львові належав до комунальної власності м. Львова, а відтак відповідач, будучи уповноваженим органом власника, мав повноваження щодо передачі його в оренду.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Проте, відсутність державної реєстрації права власності не означає відсутність такого права.

У судовому засіданні проаналізовані матеріали інвентаризаційної справи будинку № 29 на вул. Науковій у місті Львові та встановлено, що позивач звертався до Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про виготовлення технічної документації на нежитлові приміщення (листи від 13.10.2000 № 7-10 та від 26.03.2001 № 015), щодо яких між позивачем та відповідачем укладені договір оренди від 30.05.2001 № Ф-0128, тобто позивачу ще в 2000 році відомо про відсутність реєстрації права власності щодо спірного майна за територіальною громадою міста Львова.

Разом з тим, рішенням Господарського суду Львівської області від 07.10.2015 у справі № 914/2459/15, позовні вимоги Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради до ТОВ "Галлізинг" задоволені повністю: присуджено до стягнення заборгованість по орендній платі у сумі 95 463,79 грн, розірваний договір від 30.05.2001 № Ф-0128 та виселене ТОВ "Галлізинг" із орендованого нежитлового приміщення.

Доводи представника позивача про те, що на підставі реєстраційного посвідчення від 11.10.1991 № 41, будинок, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 29, був зареєстрований на праві державної власності за Львівським науково-дослідним радіотехнічним інститутом на підставі рішення Радянського райвиконкому міста Львова № 462 від 01.07.1983, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог позивача, оскільки до матеріалів справи не долучено жодних доказів скасування чи визнання недійсними ухвали Львівської міської ради від 28.12.2000 № 869 "Про прийняття об'єктів нерухомого майна у комунальну власність м. Львова" та ухвали Львівської міської ради від 10.05.2007 № 803 "Про прийняття у власність територіальної громади м. Львова відомчих житлових будинків № № 29, 43, 49 на вул. Науковій", а позивач не наділений повноваженнями щодо звернення до господарського суду в інтересах Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту.

Крім цього, рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради від 17.06.2015 № 376 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Науковій, 29" та від 24.07.2015 № 461 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 17.06.2015 № 376" підтверджено право комунальної власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради на майно, що є предметом Договору, а Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 05.08.2015 вказане право зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та видане відповідне свідоцтво.

З посиланням на вказане, місцевий господарський суд у позові відмовив.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 (колегія суддів: О. Мирутенко, Н. Кравчук, В. Гриців) рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.2015 скасоване, прийняте нове рішення, яким позов задоволений у повному обсязі.

Постанова мотивована наступним.

Листом від 24.05.2005 №1767/16 ЛОДКБТІ та ЕО повідомляє Управління комунального майна м. Львова, що "на нежитлові приміщення площею 130, 7 кв.м. у буд. № 29 по вул. Науковій у м. Львові реєстрація права власності відсутня".

Тобто, з даного листа слідує, що станом на березень 2005 року відсутнє оформлене право комунальної власності на спірне нерухоме майно.

Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 10.05.2007 міська рада приймає у власність територіальної громади м. Львова будинки по вул. Науковій, 29, 43, 49 у м. Львові, від Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту (а.с.108).

Дана ухвала в контексті попередньої ухвали від 28.12.2000 №869 та листа Управління комунального майна м. Львова від 16.03.2005 №12-764 фактично свідчить, що станом на момент укладення спірного договору 30.05.2001 у орендодавця були відсутні документи, що посвідчують право власності на орендоване майно. Більше того, ухвалою від 10.05.2007 №803 міська рада визнала факт належності будинку по вул. Наукова, 29 у м. Львові Львівському науково-дослідному радіотехнічному інституту до травня 2007 року.

В матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації права комунальної власності на спірне нежитлове приміщення як станом на травень 2001 року, так і станом на травень-червень 2007 року на підставі ухвали Львівської міської ради від 10.05.2007 № 803.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Станом на момент укладення договору оренди - 30.05.2001 орендодавець - Управління ресурсів департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради не було власником нежитлових приміщень по вул. Наукова, 29 у м. Львові. Дана нерухомість оформлена за Львівською міською радою в якості комунальної власності лише 05.08.2015.

Враховуючи вказане, відповідач, як орендодавець, не мав права укладати оскаржуваний договір оренди, а тому відповідно до статей 203, 215 ЦК України даний договір слід визнати недійсним, як такий, що вчинений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Згідно з ч. 2 ст. 236 ЦК України якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Отже, договір оренди може бути визнаний недійсним лише на майбутнє.

З посиланням на вказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без зміни.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Підставою недійсності договору оренди, що оспорюється, орендар визначає відсутність у орендодавця права власності на майно, що є предметом оренди, на момент укладення такого договору.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Особи, визначені ст. 1 ГПК України, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Оспорювати право власності іншої особи може особа, яка вважає себе власником (володільцем) майна. Орендар до кола таких осіб не відноситься. Оспорюванність права власності (володіння) майна не впливає на права та обов'язки особи, що користується таким майном на правах оренди.

Отже, позивачем не доведене порушення або оспорення його прав, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

За таких обставин, постанова апеляційного господарського суду підлягає до скасування, а рішення місцевого господарського суду, незалежно від викладених у ньому мотивів, слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 у справі № 914/3493/15 скасувати.

Рішення Господарського суду Львівської області від 21.12.2015 у справі №914/3493/15 залишити без зміни.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Галлізинг" на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 1653,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

Судді: Є. Борденюк

Д. Кривда

С. Могил