ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Справа № 910/3740/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача -Кохан А.І.,відповідача-1 відповідача-2 прокуратури-не з'явились, -не з'явились, -Попенко О.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора м.Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.09.2015у справі№910/3740/13 за позовомпершого заступника прокурора Дніпровського району м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської радидо (третя особа1.Комісії з припинення Дніпровської районної у м.Києві ради; 2.Благодійної організації "Дніпровські хвилі" - Берещук В.О.)про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.10.2009 та зобов'язання повернути нежилі приміщення встановив:

Рішенням господарського суду м.Києва від 16.04.2015 (судді: Полякова К.В., Отрош І.М., Сташків Р.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2015 (судді: Коротун О.М., Зубець Л.П.. Гаврилюк О.М.), відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.10.2009 та зобов'язання повернути позивачу нежилі приміщення площею 93,80кв.м. по вул.Луначарського,24, літ.А у м.Києві.

Рішення мотивоване недоведеністю незаконності провеленої приватизації спірного майна шляхом викупу та подальшим правомірним набуттям третьою особою права власності на нього на підставі договору купівлі-продажу від 23.11.2009.

Заступник прокурора м.Києва у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.10.2009, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.203,215 ЦК України, ст.ст.27,29 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст.ст.42,35,43 ГПК України. Зокрема, скаржник наголошує на неврахуванні судами встановлених рішенням господарського суду м.Києва від 09.08.2013 у справі №910/9953/13 преюдиціальних обставин невідповідності вимогам приватизаційного законодавства (незаконності) рішення Дніпровської районної у м.Києві ради від 16.09.2008 №276 (в частині включення спірного приміщення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу), на підставі якого було укладено оспорюваний договір.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням розпорядження Дніпровської районної в м.Києві ради від 17.06.2008 №524-р щодо надання дозволу на передачу в оренду нежилого приміщення по вул.Луначарського,24 в м.Києві Благодійній організації "Дніпровські хвилі", 01.09.2008р. між КП "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" та Благодійною організацією "Дніпровські хвилі" був укладений договір оренди нерухомого майна №668. Термін дії договору оренди визначено з 01.09.2008 року по 04.09.2010 року.

Рішенням Дніпровської районної в м.Києві ради від 16.09.2008 №276 до переліку об'єктів нерухомого майна, що перебувають у комунальній власності територіальної громади Дніпровського району м.Києва та підлягають приватизації у 2008-2009 роках, включено нежитлове приміщення 1 поверху загальною площею 94,3кв.м. по вул. Луначарського, 24 в м.Києві шляхом викупу Благодійною організацією "Дніпровські хвилі".

16.10.2009р. між Дніпровською районною у м.Києві радою в особі Управління оренди та приватизації комунального майна Дніпровського району м.Києва та Благодійною організацією "Дніпровські хвилі" укладений договір №2-329-р купівлі-продажу приміщення шляхом викупу площею 93,8кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Луначарського,24.

Вказаний в цьому договорі об'єкт приватизації продано за 401061,60 грн. (п.1.5 договору купівлі-продажу).

Відповідно до п.1.3 договору купівлі-продажу право власності на об'єкт приватизації переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації.

Також з матеріалів справи вбачається, що об'єкт приватизації переданий покупцю 03.11.2009р., про що сторонами договору купівлі-продажу від 16.10.2009 складено та підписано акт приймання-передачі нежилих приміщень.

Рішенням господарського суду м.Києва від 09.08.2013 у справі №910/9953/13, яке набрало законної сили, визнано недійсним рішення Дніпровської районної в м. Києві ради від 16.09.2008 №276 в частині приватизації нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 94,3кв.м. по вул. Луначарського, 24 літера А, в м. Києві шляхом викупу БО "Дніпровські хвилі".

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що право власності на спірне майно набула інша особа - Берещук Віктор Онуфрійович на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 23.11.2009, за реєстровим номером 1575. Таким чином на момент прийняття рішення у справі № 910/9953/13 БО "Дніпровські хвилі" не були власником спірного майна на підставі договору купівлі-продажу приміщення шляхом викупу № 2-329-р від 16.10.2009.

Відповідно до абзацу 4 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Пунктом 5 ст.27 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Відповідно до п.2 ч.6 ст.29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Інших підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу об'єкта приватизації, ніж визначені наведеними статтями, приватизаційне законодавство не містить.

Дійсно, пп.1.5 п.1 рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 16.09.2008 №276 "Про внесення змін до рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 26.06.2008 року №239 "Про затвердження переліку об'єктів, що відносяться до власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, які підлягають приватизації у 2008-2009 роках" визнано недійсним. Однак, при цьому суд першої інстанції правомірно зазначив, що в даному випадку визнання недійсним пп.1.5 п.1 вищевказаного рішення №276 не призводить до зміни правовідносин власності, що виникли на підставі цього рішення.

Адже, відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 24 червня 2003 року у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив: "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". У цій справі Європейський суд дійшов висновку про те, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 "Першого протоколу Конвенції". Тобто визнання недійсними рішення публічного органу та договору, згідно яких майно отримане у власність від держави, та подальше позбавлення цього права на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим та незаконним.

У наведеній справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Виходячи з встановлених судами обставин приватизації спірного об'єкту та умов оспорюваного договору купівлі-продажу, відповідач-2 правомірно очікував на набуття права власності в значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Абзацом 22 постанови Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі №21-8во07 "Про аспекти розгляду справ про приватизацію майна" визначено, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов і порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі, порушуючи право власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Вищого господарського суду України від 02.03.2011 у справі №36/310 та від 21.07.2010 у справі №8/19пд.

Суд першої інстанції, виконуючи вміщені в постанові Вищого господарського суду України від 16.12.2014 обов'язкові вказівки касаційної інстанції щодо повного з'ясування обставин, які мають істотне значення для справи, та враховуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України "Про приватизацію державного майна", вірно зазначив, що наведені прокурором обставини не дають достатніх підстав для висновку про незаконність проведеної приватизації спірного майна шляхом його викупу, та, як наслідок, не свідчать про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу такого майна.

Крім того, згідно імперативних вимог ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як роз'яснено в п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Відхиляючи посилання прокуратури на помилкове незастосування судом приписів ст.35 ГПК України, апеляційна інстанція, в свою чергу, правильно зазначила, що правові висновки суду про відсутність виникнення у БО "Дніпровські хвилі" права на приватизацію об'єкта оренди шляхом викупу та про невідповідність вимогам приватизаційного законодавства рішення Дніпровської районної у м.Києві ради від 16.09.2008 №276 (в частині включення спірного приміщення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу), які викладені у рішенні від 09.08.2013 по справі №910/9953/13, в дійсності, є оціночними судженнями суду, а не преюдиціальними фактами в розумінні ч.3 ст.35 ГПК України.

Наведеним повністю спростовується твердження скаржника про неврахування судами встановлених рішенням господарського суду м.Києва від 09.08.2013 у справі №910/9953/13 обставин невідповідності вимогам приватизаційного законодавства (незаконності) рішення Дніпровської районної у м.Києві ради від 16.09.2008 №276 (в частині включення спірного приміщення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу), на підставі якого було укладено оспорюваний договір, як таких, що не потребують доказування.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційної інстанції про те, що місцевий господарський суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Благодійної організації "Дніпровські хвилі" повернути у комунальну власність м.Києва нежилі приміщення загальної площею 93,8кв.м. по вул.Луначарського,24 літ. А, оскільки, по-перше, в судах попередніх інстанцій позивач та прокурор не надали доказів на підтвердження того, хто є власником спірного майна на теперішній час. По-друге, після укладення та виконання оспорюваного договору від 16.10.2009 наступним власником спірних приміщень (після відповідача-2) був Берещук В.О. на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 23.11.2009 за реєстровим №1575. Таким чином, вимога про повернення відповідачем-2 спірних приміщень територіальній громаді м.Києва в особі Київської міської ради в будь-якому випадку не підлягає задоволенню, оскільки станом на 23.11.2009р. Благодійна організація "Дніпровські хвилі" вже не була власником спірного майна на підставі договору купівлі-продажу від 16.10.2009.

Слід зазначити, що подана касаційна скарга не містить жодних заперечень в цій частині позовних вимог.

Відтак, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови в позові.

Касаційна інстанція також враховує, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, передбаченого ст.ст.215,216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст.392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України у постановах від 11.12.2012 у справі №56/68 та від 29.04.2015 у справі №903/134/13-г.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2015 у справі №910/3740/13 залишити без змін, а касаційну скаргу заступника прокурора м.Києва - без задоволення.

Головуючий, суддяВ.Овечкін Судді:Ж.Корнілова Є.Чернов