ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Справа № 910/29266/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.02.2016у справі№ 910/29266/15 Господарського суду м. Києваза заявоюКомунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст"провидачу судового наказу на виконання рішення Постійно діючого Незалежного Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Ліга юридичного захисту інтересів споживачів" у справі № 32/15 від 14.08.2015за позовомКомунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України"провизнання договору недійснимза участю представників: позивачаГуцул В.О. -представ. дов. від 04.01.2016;відповідачаСтрокань О.В. -представ. дов. від 30.11.2015;

ВСТАНОВИВ:

16.11.2015 Комунальне підприємство по ремонту і утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст", керуючись статтями 122-7 - 122-11 Господарського процесуального кодексу України, звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого Незалежного Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Ліга юридичного захисту інтересів споживачів" від 14.08.2015 (далі - Третейський суд) у справі № 32/15 з огляду на те, що вказане рішення не виконано в добровільному порядку станом на момент звернення до господарського суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" заперечило проти вказаної заяви, заявивши про наявність підстав для відмови Комунальному підприємству по ремонту і утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст" у видачі судового наказу на примусове виконання рішення Третейського суду у відповідності до вимог пункту 5 частини першої статті 122-10 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за наслідком визнання вказаним вище рішенням Третейського суду договору № 225/136 від 01.03.2009 недійсним, третейська угода, викладена у цьому договорі у вигляді третейського застереження, також є недійсною; також, посилаючись на приписи частини першої статей 216, 236 Цивільного кодексу України вказав, що з урахуванням визнання недійсним договору відсутній обов'язок та правові підстави здійснювати погашення заборгованості за таким договором, а ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2015 у справі № 910/14443/14 за результатом перегляду за нововиявленими обставинами ухвали Господарського суду міста Києва від 14.08.2014 про видачу наказу за рішенням Третейського суду (у справі № 31/41 між тими ж сторонами за тим самим договором) ухвалу від 14.08.2014 скасовано з підстав визнання недійсним договору № 225/136 від 01.03.2009 у справі Третейського суду № 32/15, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 у справі № 910/14443/14 визнано наказ за рішенням Третейського суду таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у цій справі (суддя Шкурдова Л.М.) заяву Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст" про видачу судового наказу на виконання рішення від 14.08.2015 Постійно діючого Незалежного Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Ліга юридичного захисту інтересів споживачів" у справі № 32/15 задоволено, видано наказ на виконання вказаного рішення Третейського суду та стягнуто витрати по сплаті судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 (судді Тарасенко К.В. - головуючий, Тищенко О.В., Куксов В.В.) ухвалу місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу (з додатковими поясненнями до неї), в якій просить суд скасувати прийняті у справі судами попередніх інстанції ухвалу та постанову та прийняти постанову, якою відмовити у видачі судового наказу на примусове виконання рішення Третейського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч пункту 5 частини першої статті 122-10 Господарського процесуального кодексу України суди не взяли до уваги наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Третейського суду, з огляду на визнання третейської угоди недійсною, помилково пов'язали можливість такої відмови з вирішенням питання щодо визнання недійсним третейського застереження лише державним судом; не врахували, що за змістом статей 5, 6 Закону України "Про третейські суди" розгляд справи про недійсність третейського застереження не віднесено до непідвідомчих третейським судам, а за частинами сьомою та восьмою статті 27 Закону України "Про третейські суди" третейські суди мають право розглядати питання про недійсність третейської угоди.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив її доводи, просив суд прийняті у справі ухвалу та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Третейського суду від 14.08.2015 у справі № 32/15: первісний позов задоволено частково; визнано договір № 225/136 від 01.03.2009, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" та Комунальним підприємством по ремонту і утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст", недійсним та стягнуто з Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст" витрати по сплаті третейського збору; у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" до Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст" в частині стягнення 782866,81 грн відмовлено; зустрічний позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" до Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів міста Києва "Київавтошляхміст" 595887,31 грн заборгованості за договором №225/136 від 01.03.2009 та витрати по сплаті третейського збору.

Предметом судового розгляду є заява особи, на користь якої прийнято рішення Третейського суду, про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Третейського суду.

Задовольняючи заяву про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Третейського суду, місцевий господарський суд вказав на відсутність передбачених законодавством підстав для відмови у видачі такого документа.

Переглядаючи цю справу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, що вказане рішення Третейського суду не скасовано компетентним судом; справа була підвідомча вказаному Третейському суду відповідно до закону та третейського застереження; строк для звернення за видачею виконавчого документа не пропущений; зазначене рішення третейського суду прийнято у спорі, передбаченому третейським застереженням та не виходить за межі третейського застереження; склад третейського суду відповідав вимогам закону; рішення третейського суду не містить способів захисту прав, які не передбачені законами України; третейський суд не вирішував питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі. Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вказав, що за змістом норм законодавства, які регулюють порядок видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, підставою для відмови у його видачі за приписами пункту 5 частини першої статті 122-10 Господарського процесуального кодексу України є визнання третейської угоди недійсною державним, а не третейським судом.

Перевіряючи правильність застосування судами законодавства у спірних правовідносинах, судова колегія відзначає, що питання видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду врегульовані розділом ХІV-І Господарського процесуального кодексу України та розділом VІІ Закону України "Про третейські суди"; строки подання заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, форма та зміст такої заяви встановлені статтями 122-7, 122-8 Господарського процесуального кодексу України, статтею 56 Закону України "Про третейські суди".

За змістом частини третьої статті 122-9 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 122-10 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 122-10 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відмовляє у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо:

1) на день прийняття рішення за заявою про видачу виконавчого документа рішення третейського суду скасовано судом;

2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого документа, а причини його пропуску не визнані господарським судом поважними;

4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

5) третейська угода визнана недійсною;

6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;

7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом;

8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу господарського суду відповідну справу;

9) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Водночас частиною 6 статті 56 Закону України "Про третейські суди" визначено, що компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо:

1) на день прийняття рішення за заявою про видачу виконавчого документа рішення третейського суду скасовано компетентним судом;

2) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

3) пропущено встановлений цією статтею строк для звернення за видачею виконавчого документа, а причини його пропуску не визнані судом поважними;

4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

5) третейська угода визнана недійсною компетентним судом;

6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону;

7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законами України;

8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу компетентного суду відповідну справу;

9) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Згідно з визначеннями, наведеними у статті 2 цього Закону компетентний суд - це місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено право юридичних та/або фізичних осіб передати на вирішення третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних або господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом; статтею 6 Закону України "Про третейські суди" визначено підвідомчість справ третейських судів та винятки з цієї підвідомчості.

Серед переліку справ у спорах, які не належать до підвідомчості третейських судів відсутня така категорія, як визнання недійсним третейського застереження, однак зі змісту статті 27 Закону України "Про третейські суди" вбачається, що питання компетенції третейського суду вирішується самим третейським судом, вирішення питання дійсності угоди про передачу спору на розгляд третейського суду здійснюється третейським судом при прийнятті позову, а у разі, коли третейський суд дійде висновку про відсутність чи недійсність такої угоди він повинен відмовити в розгляді справи, про що винести мотивовану ухвалу (частини сьома та восьма статті 27 Закону України "Про третейські суди"). Якщо третейський суд дійде висновку про неможливість розгляду справи з мотивів відсутності у нього компетенції (з визначених законодавством підстав) під час розгляду справи, він припиняє третейський розгляд, про що також виносить мотивовану ухвалу.

Вимоги до видів та форми третейської угоди встановлено статтею 12 Закону України "Про третейські суди"; за частиною сьомою вказаної вище статті у разі недодержання правил, встановлених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.

З системного аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що:

- третейське застереження має автономний характер від положень договору, контракту, що містить третейське застереження;

- питання компетенції третейського суду вирішується самим третейським судом;

- розгляд питання про дійсність угоди про передачу спору на розгляд третейського суду здійснюється третейським судом при прийнятті позову; висновки третейського суду щодо недійсності третейської угоди оформлюються процесуальним документом - мотивованою ухвалою, а розгляд справи по суті третейський суд у такому випадку не здійснює;

- визнання третейської угоди недійсною віднесено до повноважень саме компетентного суду в розумінні статті 2 Закону України "Про третейські суди", тобто, суду, який вирішує питання про видачу виконавчого документу на примусове виконання рішення третейського суду або про скасування рішення третейського суду.

Відтак, господарські суди попередніх інстанцій вірно відхилили доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" щодо визнання третейського застереження між сторонами даного спору недійсним за наслідками прийняття рішення Третейського суду від 14.08.2015, а доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним положенням законодавства.

Також не може бути взято до уваги доводи касаційної скарги, які стосуються взагалі правової оцінки законності прийнятого Третейським судом рішення, оскільки це питання виходить за межі повноважень компетентного суду, який вирішує питання про видачу виконавчого документу на примусове виконання рішення третейського суду.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не врахували, що законодавець у статті 12 Закону України "Про третейські суди" встановив випадки, у яких третейська угода є недійсною і ці обставини підлягали з'ясуванню місцевим господарським судом як компетентним судом.

Натомість, зі змісту оскарженої ухвали не вбачається, що місцевий господарський суд перевірив відповідність третейської угоди правилам, встановленим статтею 12 Закону України "Про третейські суди", обмежившись лише спростуванням недійсності такої угоди за наслідками прийняття рішення третейським судом.

Суд апеляційної інстанції вказаний недолік під час апеляційного перегляду також не усунув.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та ухвалі місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди не розглянули в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі необхідні обставини справи в їх сукупності; не перевірили підстави для відмови у видачі виконавчого документа у повному обсязі; а, відтак, їх висновки за наслідками розгляду заяви не можна визнати законними та обґрунтованими.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанову апеляційної інстанції та ухвалу господарського суду слід скасувати, а скаргу з матеріалами направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду господарському суду слід врахувати вищенаведене, та розглянути заяву у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 частини 1 статті 1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 у справі №910/29266/15 Господарського суду міста Києва та ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 скасувати.

Матеріали направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Т. Дроботова