ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Справа № 910/27170/15

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Чернов Є.В.- головуючого, Корнілова Ж.О., Овечкін В.Е.за участю предстанивиків: від позивача розглянув касаційну скаргу Ястреб Т.І. Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2016 р. у справі№910/27170/15 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна"доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"простягнення в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодуванняВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду м. Києва від 25.11.2015 р. (суддя Підченко Ю.О.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в порядку регресу в розмірі 13564,03 грн. та 1827,00 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 р. (судді: Алданова С.О., Коршун Н.М., Дикунська С.Я.) рішення господарського суду м. Києва від 25.11.2015 р. скасовано.

В позові відмовлено.

В п. 10 полісу № АІ/2527876 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів зазначено, що страховий платіж в розмірі 720,45 грн. сплачений о 19 годині 20 хвилин 19.12.2012 р. згідно квитанції. Натомість з долученої до матеріалів справи квитанції (а.с. 85) вбачається, що вказаний страховий платіж було перераховано страховику платником ОСОБА_5 лише о 09 годині 37 хвилин 22.12.2014 р., тобто після настання ДТП.

Суд зазначив, що слід розрізняти момент укладення договору та момент набрання ним чинності, тому значення має той факт, що коли договір страхування укладено, але перший платіж не внесено (тобто договір не набрав чинності), страховик не зобов'язаний здійснювати страхову виплату, навіть якщо випадок відбувся. Оскільки страховий платіж страхувальником було перераховано лише 22.12.2014 р., то суд апеляційної інстанції вважав, що на час виникнення страхового випадку договір страхування чинності не набрав, а тому відповідальність за заподіяну шкоду має нести особа, яку визнано винною у вчиненні ДТП.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник доводить, що судом помилково застосовано ст.ст. 6, 16 закону України «Про страхування», якими визначено особливості укладення договорів добровільного страхування в Україні, тому не підлягали застосуванню до відносин відповідача та його Страхувальника, між якими було укладено Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Судом неправильно застосовано ст. 983 Цивільного кодексу України та ст. 18 закону України «Про страхування», оскільки страховик та страхувальник при укладенні договору страхування вправі визначити момент набрання ним чинності інший, ніж з моменту внесення першого страхового платежу. Наданою законодавцем можливістю і скористалися сторони Полісу №АІ/2527876, вказавши, що він набув чинності з 00 годин 00 хвилин 20 грудня 2014 року, а не з моменту внесення страхового платежу.

Судом не було застосовано ст. 627 Цивільного кодексу України, оскільки не враховано принцип свободи цивільно-правового договору в тому числі щодо можливості визначення того, що договір набирає чинності з моменту його укладення.

Судом не було застосовано ст. 17.2. та 17.6 Закону України «Про обов'язкове страхування ивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до яких поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є документом, технічний опис, зразки, порядок замовлення, організації постачання якого затверджуються Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, а особливості укладення договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності встановлюються у порядку, визначеному Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, а згідно ст. 1.10. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Уповноважений орган це національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Судом не було застосовано положення п. 2.1.5. «Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», затвердженого Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 27 жовтня 2011 року № 673, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за № 1483/20221, яким передбачено, що договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів набирає чинності з моменту, зазначеного в ньому, тобто як вказано у Полісі №АІ/2527876 з 00 годин 00 хвилин 20 грудня 2014 року.

Судом було неправильно застосовано ст.ст. 32, 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки піддаючи сумніву визначений сторонами договору строк дії Полісу №АГ2527876 апеляційний господарський суд взяв до уваги лише квитанцію про перерахування 720,45 грн. страхового платежу від 22 грудня 2014 року, й не дав оцінки сукупності інших доказів по справі. Зокрема, не враховано витяги з Єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, які свідчать про те, що ТЗ ЗИЛ 13, державний номер НОМЕР_1 станом ла. 20 грудня 2014 року - день ДТП, з 00 годин 00 хвили був забезпеченим Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ 2527876 ЛрАТ «СК «Провідна»; повідомлення Моторного (транспортного) страхового бюро України як на адресу Господарського суду міста Києва, так і від 05 лютого 2016 року №7/2-28/3203 на запит Київського апеляційного господарського суду, згідно додатку до яких, Поліс №АІ/2527876 видано ПрАТ «СК (Провідна» ОСОБА_5 з датою початку дії Полісу 20 грудня 2014 року (з 00 годин 00 хвилин) та датою закінчення його дії 19 грудня 2015 року, а п.23 згаданого додатку визначено статус договору -укладений.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, що взяв участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.07.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "Країна" (страховик) та ОСОБА_6 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 30/145/2.1.5.1, предметом якого є страхування автомобіля марки "ВАЗ 211540", реєстраційний номер НОМЕР_2, 2012 року випуску.

20.12.2014 р. в смт. Красилів на вул. Молодіжній відбулося ДТП учасниками якої стали: автомобіль марки "ВАЗ 211540", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6; автомобіль марки "Ніссан", реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_7; автомобіль марки "ЗИЛ 131", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_8

За твердженням позивача факт встановлення вини ОСОБА_8 у скоєнні ним ДТП за ознаками пункту 124 КУпАП підтверджено постановою Рівненського міського суду від 13.03.2015 р. по справі № 569/20488/14-п, яка, в розумінні вимог ст. 35 ГПК України, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для справи.

Вартість матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу "ВАЗ 211540", реєстраційний номер НОМЕР_2, склала 18355,04 грн., що підтверджується калькуляцією ремонту від 23.02.2015 р. № 34742. З урахуванням ремонтної калькуляції, страхового акта від 11.03.2015 р. позивачем виплачено страхове відшкодування в розмірі 13564,03 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 11.03.2015 р. № 2488.

Згідно долученого до матеріалів справи полісу АІ/2527876, цивільна правова відповідальність власника транспортного засобу автомобіля марки "ЗИЛ 131", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, була застрахована відповідачем з франшизою в 0 грн. та лімітом по майну в 50000,00 грн. Матеріали справи підтверджують факт скоєння ДТП, а тому позивач наполягає на стягненні з відповідача суми виплаченого страхового відшкодування (в порядку регресу) в розмірі 13564,03 грн.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією від 31.03.2015 р. № 2254 про виплату страхового відшкодування. Відповідач суму страхового відшкодування позивачу не відшкодував, що і було підставою для звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 982 ЦК України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором (ст. 983 ЦК України та ст. 18 Закону України "Про страхування").

За змістом ч. 1 ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п. 7.2. Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) №20603 від 09.09.2014 р. затверджених рішенням правління ПрАТ "СК "Провідна" від 09.09.2014 р. №22/1, договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхового платежу або першої його частини, якщо інше не передбачене договором страхування.

Згідно вказаних Правил, страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) є платою за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Страхувальником є юридична особа або дієздатна фізична особа, яка уклала зі страховиком договір страхування відповідно до цих Правил страхування. Страховик - ПАТ "СК "Провідна", створене згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про страхування", а також одержало у встановленому порядку ліцензію на провадження страхової діяльності.

В п. 10 полісу № АІ/2527876 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів зазначено, що страховий платіж в розмірі 720,45 грн. сплачений о 19 годині 20 хвилин 19.12.2012 р. згідно квитанції. Натомість з долученої до матеріалів справи квитанції (а.с. 85) вбачається, що вказаний страховий платіж було перераховано страховику платником ОСОБА_5 лише о 09 годині 37 хвилин 22.12.2014 р., тобто після настання ДТП.

Згідно Відомості № 9478734 про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 30 - 31) автомобіль "ЗИЛ 131", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, керування яким під час скоєння ДТП здійснював ОСОБА_8, належить ОСОБА_9 Правовий зв'язок ОСОБА_5, на якого оформлено поліс № АІ/2527876 та яким сплачено страховий платіж, згідно вищезазначеної квитанції, з іншими учасниками спірних правовідносин з матеріалів справи не простежується.

Слід зазначити, що судова практика розрізняє момент укладення договору та момент набрання ним чинності. Також юридичне значення має той факт, що коли договір страхування укладено, але перший платіж не внесено (тобто договір не набрав чинності), страховик не зобов'язаний здійснювати страхову виплату, навіть якщо випадок відбувся.

Оскільки страховий платіж страхувальником було перераховано лише 22.12.2014 р., то суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в позові, оскільки на час виникнення страхового випадку договір страхування чинності не набрав, а тому підстави для відповідальності відповідача відсутні.

Касаційна вважа, що правові висновки, що викладені судами при розгляді даного спору відповідають правоій позиції щодо спірних правовідносин, що наведена Верховним Судом України в "Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 11.11.2011 р.

Касаційна інстанція зазначає, що згідно зі ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи позивача щодо обумовленого договором страхування іншого моменту набрання ним чинності не грунтуються на нормах закону з таких мотивів.

Дійсно норма ст. 983 ЦК України передбачає, що сторони можуть по іншому врегулювати свої відносини щодо моменту набрання чинності договором страхування, тобто є диспозитивною. Відтак, маючи намір відступити від зазначеної норми та врегулювати свої відносини, зокрема, щодо моменту набрання чинності договором, сторони повинні були прямо зазначити у договорі, що не будуть врегульовувати свої відносини так як це передбачено вищевказаною нормою.

Неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, порушень норм процесуального права, які визначені як безумовні підстави для скасування судового рішення судом касаційної інстанції не встановлено.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 р. у справі №910/27170/15 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя Є.Чернов

судді Ж.Корнілова

В.Овечкін