ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Справа № 31/160(29/170(6/77-5/100))

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Погребняка В.Я.,суддів:Жукової Л.В. Панової І.Ю.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЗ Фінанс"на ухвалу та постановугосподарського суду Львівської області від 05.08.2015 року Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 рокуу справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) господарського суду Львівської області за заявоюВідкритого акціонерного товариства "Маріуполь-Авто"до Закритого акціонерного товариства "Завод комунального транспорту"про визнання банкрутом

за участю представників сторін:

від Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" - Міхай-Седова Ю.С., довіреність № 1634/13 від 20.11.2013 року,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЗ Фінанс" - Алтунін Я.І., довіреність № б/н від 08.11.2014 року,

арбітражний керуючий - ліквідатор Закритого акціонерного товариства "Завод комунального транспорту" Надлонок А.І.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Львівської області від 05.08.2015 року у справі № 31/160(29/170 (6/77-5/100) (суддя - Артимович В.М.) визнано недійсним договір цесії від 17.07.2013 року № 1707/13, укладений між Закритим акціонерним товариством "Завод комунального транспорту", код ЄДРПОУ 32483661, м. Львів та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЗ Фінанс", код ЄДРПОУ 35058604, м. Київ.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 року у справі № 31/160(29/170 (6/77-5/100) (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гриців В.М., суддя - Давид Л.Л., суддя - Кордюк Г.Т.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЗ Фінанс" задоволено частково. Ухвалу господарського суду Львівської області від 05.08.2015 року у справі № 31/160(29/170 (6/77-5/100) скасовано та прийнято нове рішення. Заяву Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задоволено. Визнано недійсним договір цесії № 1707/13, укладений Закритим акціонерним товариством "Завод комунального транспорту" з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЗ Фінанс" 17.07.2013 року.

Не погоджуючись із ухвалою господарського суду Львівської області 05.08.2015 року та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 року у справі № 31/160(29/170 (6/77-5/100), до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАЗ Фінанс" (далі - ТОВ "ЛАЗ Фінанс"), в якій просить скасувати повністю ухвалу господарського суду Львівської області 05.08.2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 року у справі № 31/160(29/170 (6/77-5/100) за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним договору цесії від 17.07.2013 року № 1707/13 та прийняти нове рішення. Відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним договору цесії від 17.07.2013 року № 1707/13 по справі №31/160(29/170 (6/77-5/100).

Надалі ТОВ "ЛАЗ Фінанс" подало пояснення до касаційної скарги на ухвалу господарського суду Львівської області 05.08.2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 року у справі № 31/160(29/170 (6/77-5/100).

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме ст.13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній до 19.01.2013 року), ст.ст.23. 38, 45, п.1.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції змін, внесених Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI), ст.ст. 33. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст.ст.512, 513, 514 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України).

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") подав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу ТОВ "ЛАЗ Фінанс" та доповнення до відзиву, в яких просить ухвалу господарського суду Львівської області 05.08.2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 року у справі № 31/160(29/170 (6/77-5/100) залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ТОВ "ЛАЗ Фінанс" визначено колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Панова І.Ю., суддя Поліщук В.Ю. (протокол від 23.03.2016 року в матеріалах справи).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.03.2016 року прийнято касаційну скаргу ТОВ "ЛАЗ Фінанс" до провадження, призначено розгляд касаційної скарги на 12.04.2016 року.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 11.04.2016 року № 08.03-04/913 у зв'язку з перебуванням судді Поліщука В.Ю. на лікарняному призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі №№ 31/160(29/170 (6/77-5/100).

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.04.2016 року (протокол в матеріалах справи) автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ТОВ "ЛАЗ Фінанс" визначено колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Жукова Л.В., суддя Панова І.Ю.

Колегія суддів Вищого господарського суду України у вищеназваному складі, заслухавши в судовому засіданні 12.04.2016 року уповноважених представників ТОВ "ЛАЗ Фінанс", ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", арбітражного керуючого - ліквідатора Надлонка А.І., розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Завод комунального транспорту" порушено господарським судом Львівської області за заявою Відкритого акціонерного товариства "Маріуполь-Авто" у травні 2006 року.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.06.2006 року у даній справі введено процедуру розпорядження майном.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 21.09.2006 року у даній справі затверджено реєстр вимог кредиторів.

Постановою господарського суду Львівської області 20.02.2014 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100), залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2014 року, ЗАТ "Завод комунального транспорту" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Надлонка А.І.

10.03.2015 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції подало до господарського суду Львівської області заяву про визнання недійсним договору цесії № 1707/13 від 17.07.2013 року, укладеним між ЗАТ "Завод комунального транспорту" (Відповідач-1 за заявою) та ТОВ "ЛАЗ Фінанс" (Відповідач-2 за заявою).

Правовою підставою недійсності договору цесії № 1707/13 від 17.07.2013 року вказано ч.1 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України, ст.602 ЦК України, ст.ст.23, 38, 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI).

Заявник - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції - зазначив, що на стадії розпорядження майном ЗАТ "Завод комунального транспорту" відступив ТОВ "ЛАЗ Фінанс" право вимоги до ВАТ "Дніпродзержинський автомобільний завод" у сумі 22 139 273,43 грн. (названа сума є кредиторською вимогою ЗАТ "Завод комунального транспорту" у справі про банкрутство ВАТ "Дніпродзержинський автомобільний завод", визнана судом і включена до реєстру вимог кредиторів). За відступлення вимог у сумі 22 139 273,43 грн. ТОВ "ЛАЗ Фінанс" за умовами договору цесії № 1707/13 від 17.07.2013 року повинно було сплатити боржнику у даній справі 3 320 891,00 грн. Проте навіть ця сума не була сплачена, оскільки 05.08.2013 року ЗАТ "Завод комунального транспорту" та ТОВ "ЛАЗ Фінанс" уклали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, якою сума 3 320 891,00 грн. була зарахована в погашення заборгованості ЗАТ "Завод комунального транспорту" перед ТОВ "ЛАЗ Фінанс". Заявник вважає договір цесії № 1707/13 від 17.07.2013 року незаконним, таким,що порушує інтереси як боржника, так і кредиторів, оскільки боржник фактично відмовився від свого активу - кредиторських вимог до ВАТ "Дніпродзержинський автомобільний завод".

Ухвалою господарського суду Львівської області 11.03.2015 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) заяву ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції про визнання недійсним договору цесії № 1707/13 від 17.07.2013 року прийнято та розглянуто в межах справи про банкрутство ЗАТ "Завод комунального транспорту".

Ухвалою господарського суду Львівської області від 05.08.2015 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) визнано недійсним договір цесії від 17.07.2013 року № 1707/13, укладений між Закритим акціонерним товариством "Завод комунального транспорту", код ЄДРПОУ 32483661, м. Львів та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЗ Фінанс", код ЄДРПОУ 35058604, м. Київ.

При цьому, господарський суд першої інстанції, розглянувши заяву, дійшов до наступних висновків:

при прийнятті ухвали у даній справі застосовуються норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у новій редакції;

укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) не було направлено на реальне настання правових наслідків, в порушення ч.5 ст.203 ЦК України, оскільки сторони не мали реального наміру здійснювати розрахунки за умовами цього договору;

укладення договору цесії порушує інтереси інших кредиторів, спрямоване на погіршення фінансового становища боржника.

Львівський апеляційний господарський суд постановою від 21.12.2015 року апеляційну скаргу ТОВ "ЛАЗ Фінанс" задовольнив частково. Вказану ухвалу скасував та прийняв нове рішення, яким заяву ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задовольнив, визнав недійсним договір цесії № 1707/13, укладений Закритим акціонерним товариством "Завод комунального транспорту" з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЗ Фінанс" 17.07.2013 року.

Підставою скасування ухвали господарського суду Львівської області від 05.08.2015 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) є та обставина, що ТОВ "ЛАЗ Фінанс" не було повідомлено про дату, час і місце судового засідання з розгляду заяви ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції про визнання недійсним договору цесії № 1707/13 від 17.07.2013 року. Наведену обставину апеляційний господарський суд відповідно до п.п.2,3 ч.3 с.104 ГПК України вважав безумовною підставою для скасування ухвали господарського суду Львівської області від 05.08.2015 року.

Апеляційний господарський суд, переглянувши в апеляційному порядку відповідно до ст.ст.99, 101 ГПК України ухвалу господарського суду Львівської області від 05.08.2015 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100), встановив, що договір цесії № 1707/13 від 17.07.2013 року уклали і підписали зі сторони ЗАТ "Завод комунального транспорту" директор ОСОБА_8, зі сторони ТОВ "ЛАЗ Фінанс" директор ОСОБА_9 За змістом першої і другої статей договору цесії № 1707/13, цедент відступає цесіонарію, а останній набуває від цедента права вимоги до боржника відкритого акціонерного товариства "Дніпродзержинський автомобільний завод" у сумі 22 139 273,43 грн. - конкурсні кредиторські вимоги ЗАТ "Завод комунального транспорту", що є правонаступником ЗАТ "ЛАЗ", внесені до реєстру вимог кредиторів ВАТ "Дніпродзержинський автомобільний завод", затвердженого господарським судом Дніпропетровської області ухвалою від 13.08.2004 року у справі № Б24/40/15/176/02. За умовами статті 3 договору цесії № 1707/13 відступлення права вимоги відбувається на платній основі з відстрочкою платежу в сумі 3 320 891,01 грн. цесіонарій повинен сплатити цеденту вказану вище суму в такому порядку: в сумі 1 000 000,00 грн. на протязі 2014 року та в сумі 2 320 891,01 грн. на протязі 2015 року. Договір цесії № 1707/13 не містить ні вказівки про його погодження розпорядником майна арбітражним керуючим Кириком В.К., а ні підпису останнього.

Встановлюючи обставини справи, надаючи оцінку доказам та доводам сторін в обґрунтування їх вимог та заперечень, апеляційний господарський суд прийшов до таких висновків:

оспорюваний правочин не погоджений розпорядником майна боржника, що суперечить приписам ч.13 ст.13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній до 19.02.2013 року;

надаючи оцінку договору цесії № 1707/13 від 17.07.2013 року, необхідно, крім положень Цивільного кодексу України, керуватися відповідними приписами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній до 19.01.2013 року;

укладення договору цесії № 1707/13 від 17.07.2013 року порушує інтереси інших кредиторів, спрямоване на зменшення активів і погіршення фінансового становища ЗАТ "Завод комунального транспорту", що в подальшому унеможливить задоволення вимог кредиторів;

заява про визнання недійсним договору цесії № 1707/13 від 17.07.2013 року підлягає розгляду в межах справи про банкрутство № 31/160(29/170(6/77-5/100);

Колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає, що такі висновки апеляційного господарського суду відповідають встановленим обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Провадження у справах про банкрутство регулюється ГПК України у випадках, коли його норми безпосередньо визначають правила даного провадження (статті 2, 4-1, 12 та 15) або мають універсальний характер для будь-якої стадії судового процесу , або процесуальної дії (статті, вміщені в розділах I, V, VI, VII, XII, XIII), з урахуванням встановлених Законом особливостей.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) про банкрутство ЗАТ "Завод комунального транспорту" порушено і здійснювалося до 20.02.2014 року за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року змін, внесених Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI)., в тому числі і на час укладення оспорюваного договору цесії № 1707/13 від 17.07.2013 року.

З 19.01.2013 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 4212-VI від 22.12.2011 року.

Відповідно до п. 11 Розділу X "ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.

Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються поряд з ЦК України та ГК України, іншими актами законодавства, також і нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, як до, так і після внесення змін Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Спеціальні підстави встановлені нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, як до, так і після внесення змін Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI (зокрема, статтями 20, 28, 44 вказаного Закону).

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірним висновок апеляційного господарського суду, що при оцінці договору цесії № 1707/13 від 17.07.2013 року, необхідно, крім положень ЦК України, керуватися відповідними приписами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній до 19.01.2013 року.

Відповідно до ч.1 ст.4 вказаного Закону щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

розпорядження майном боржника,;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на час укладення оспорюваного правочину, відносно ЗАТ "Завод комунального транспорту" тривала процедура розпорядження майном".

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній до 19.01.2013 року, розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

Відповідно до ч.13 названого Закону, керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо уступки вимоги.

Оцінивши наявний в матеріалах справи договір цесіі № 1707/13 від 17.07.2013 року, листи б/н від 16.07.2013 року та № 12/ЗКТ-14 від 17.07.1013 року, господарський суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оспорюваний правочин не можна вважати таким, що погоджений розпорядником майна ЗАТ "Завод комунального транспорту", що суперечить приписам ч.13 ст.13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній до 19.01.2013 року. Крім того, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що всупереч приписам ст.ст.512, 513, 514 ЦК України, в договорі цесії № 1707/13 немає вказівки на правочин (правочини), на підставі яких виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові; невідомо про обсяг та умови, які існували на момент переходу цих прав. Також суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що станом на день укладеного оспорюваної угоди провадження у справі № Б24/40/15/176/02 про банкрутство ВАТ "Дніпродзержинський автомобільний завод" було припинено у зв'язку з затвердженням господарським судом Дніпропетровської області ухвалою від 08.05.2012 року мирової угоди.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши в межах перегляду справи в касаційній інстанції застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає вказаний висновок вірним. Викладені в касаційній скарзі доводи не спростовують вказаного висновку судів попередніх інстанцій.

Судом апеляційної інстанції з посиланням на п.7 ст.12 ГПК України (в редакції, чинній з 03.01.2013 року), ч.4 ст.10, ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції змін, внесених Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI зроблено висновок, що ПАТ "Райффазен Банк Аваль", як конкурсний кредитор у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) про банкрутство ЗАТ "Завод комунального транспорту", має право подати відповідну заяву про визнання недійсним правочину, який укладений боржником після порушення справи про банкрутство, розгляд такої заяви повинен відбуватися в межах справи про банкрутство.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції змін, внесених Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати: поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 20 вказаного Закону правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;

боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Виходячи з аналізу ст. 20 Закону про банкрутство, норма вказаної статті регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені в період до порушення справи про банкрутство або після порушення справи про банкрутство. Вказана стаття визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси.

Отже, статтею 20 вказаного Закону встановлено спеціальні підстави, за наявності яких можливе визнання правочинів (договорів) недійсними у межах провадження у справі про банкрутство. Тому, звернення арбітражного керуючого або конкурсного кредитора із заявою в порядку статті 20 вказаного Закону зумовлює необхідність встановлення судом наявності чи відсутності підстав, які передбачені саме даною статтею, а не нормами ЦК України, з відповідними правовими наслідками, передбаченими даною статтею.

Натомість, зі змісту заяви ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним договору цесії вбачається, що як на правову підставу недійсності договору цесії № 1707/13 від 17.07.2013 року заявник посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, а саме на те, що зміст правочину суперечить іншим актам цивільного законодавства, в розумінні заявника - п.5 ч.1 ст.602 ЦК України, ст.ст. 22, 23, 38, 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції змін, внесених Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI.

Якщо кредитор у провадженні про банкрутство - в даному випадку ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" - вважає, що укладенням спірного правочину порушується цивільне право кредитора на задоволення його вимог, а також майнові інтереси кредитора, останній вправі звернутися із позовом про визнання правочину недійсним відповідно до положень ч. 3 ст. 215 ЦК України (відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України у своїй постанові від 24.06.2015 року у справі № 3-358гс15).

Відтак, посилання господарських судів попередніх інстанцій в ухвалі та постанові на ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції змін, внесених Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI є зайвим, однак, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України це не призвело до прийняття неправильного рішення.

Згідно зі ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарським судом апеляційної інстанцій при розгляді заяви про визнання правочину недійсним дотримані норми матеріального та процесуального права, висновки відповідають встановленим обставинам справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

За таких обставин, оскаржувана постанова Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 року у справі № 31/160(29/170 (6/77-5/100) є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЗ Фінанс" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 року у справі № 31/160(29/170 (6/77-5/100) залишити без змін.

Головуючий: Погребняк В.Я. Судді: Жукова Л.В. Панова І.Ю.