ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року Справа № 914/1315/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКролевець О.А., Євсікова О.О., Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк"на рішенняГосподарського суду Львівської області від 25.07.2016та постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016у справі№914/1315/16 Господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Агротех", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур",за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаФонду гарантування вкладів фізичних осібза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаДержавного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції Українипровизнання недійсними договорів та застосування наслідків недійсності правочинуза участю представників:від позивача:Шульженко Д.Ю.,від відповідача:не з'явився,від третьої особи на стороні позивача: не з'явився,від третьої особи на стороні відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.07.2016 (суддя Щигельська О.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 (колегія суддів у складі: Бойко С.М., Зварич О.В., Якімець Г.Г.), у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" (далі - Банк) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване підприємство "Агротех" (далі - ТОВ "СП "Агротех", заставодавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур" (далі - ТОВ "ТК "Ажур", позичальник) про визнання недійсним договору від 22.09.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014, укладеного між Банком, ТОВ "СП "Агротех" і ТОВ "ТК "Ажур"; про визнання недійсним договору від 22.09.2014 про розірвання договору уступки права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014, укладеного між Банком та ТОВ "СП "Агротех"; про застосування наслідків недійсності договору від 22.09.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 шляхом поновлення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запису за номером 14195378 з контрольною сумою 54016927Д2 про держреєстрацію обтяження рухомого майна ТОВ "СП "Агротех" на підставі договору застави майнових прав від 18.02.2014, а саме з 23.09.2014р., відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 12.01.2017 у зв'язку з перебуванням судді Плюшка І.А. на лікарняному призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №914/1315/16.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.01.2017 у справі №914/1315/16 визначено наступний склад колегії суддів: Кролевець О.А. - головуючий, Євсіков О.О., Самусенко С.С.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач та треті особи не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (кредитором) за договором та ТОВ "ТК "Ажур" (позичальник за договором, відповідач-2 по справі) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №7/14 від 18.02.2014, за яким банк зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом - "Кредит" або "Кредитна лінія" (п.1.1).

Умовами п.1.1.1 договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №5 від 23.12.2014) визначено, що надання кредиту здійснюється окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених кредитним договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 139488208,00 грн. зі сплатою фіксованої процентної ставки - 17,8% річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 20.08.2015р. (включно) на умовах, визначених цим договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №7/14 від 18.02.2014, між Банком (заставодержатель за договором), ТОВ "СП "Агротех" (заставодавець, (майновий поручитель) за договором) та ТОВ "ТК "Ажур" (боржник за договором) укладено договір застави майнових прав від 18.02.2014, за умовами п.1.1 якого заставодавець (майновий поручитель) передав в заставу заставодержателю майнові права, що випливають з договору від 15.03.2013, укладеного між ТОВ "СП "Агротех" та ТОВ "Південінвестсервіс". Згідно з п.1.3 договору застави заставлені майнові права оцінені сторонами в сумі 17015000 грн.

Судами також встановлено, що 18.02.2014р. ПАТ "Імексбанк" (заставодержатель за договором) та ТОВ "СП "Агротех" (заставодавець, (майновий поручитель) за договором) підписано договір про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014, за яким заставодавець уступає, а заставодержатель приймає в повному обсязі право вимоги на всі майнові права за договором від 15.03.2013, укладеним між ТОВ "СП "Агротех" та ТОВ "Південінвестсервіс", які є забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №7/14 від 18.02.2014 з усіма додатковими угодами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.

Предметом даного спору є вимоги Банку про визнання недійсними укладених між сторонами договору від 22.09.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 та договору від 22.09.2014 про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014, про застосування наслідків недійсності договору від 22.09.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 шляхом поновлення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запису за номером 14195378 з контрольною сумою 54016927Д2 про держреєстрацію обтяження рухомого майна ТОВ "СП "Агротех" на підставі договору застави майнових прав від 18.02.2014, а саме з 23.09.2014р.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що згідно з п.1 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" спірні правочини є нікчемними, оскільки за їх умовами Банк відмовився від власних майнових прав, які є предметом застави за договором застави майнових прав від 18.02.2014.

З матеріалів справи вбачається, що 22.09.2014р. на підставі договору про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна вилучено запис 14195378 з контрольною сумою 54016927Д2 про державну реєстрацію обтяжень рухомого майна ТОВ "СП "Агротех".

Судами встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 26.01.2015р. №50 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26.01.2015 №16 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Імексбанк", згідно з яким з 27.01.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ "Імексбанк" Северина Ю.П.

В подальшому, на виконання постанови правління Національного банку України від 21.05.2015 №330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.05.2015 №105 "Про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Імексбанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Імексбанк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Северина Ю.П. строком на 1 рік з 27.05.2015р. до 26.05.2016р. включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду №189 від 19.10.2015 призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Імексбанк" провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гаджиєву Сергію Олександровичу з 20.10.2015р.

22.01.2016р. позивачем направлено відповідачам повідомлення про нікчемність правочину, а саме договорів від 22.09.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 та про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014. Оскільки одним з адресатів вказане повідомлення не було отримане, 30.03.2016р. в газеті "Голос України" опубліковано оголошення, яким позивач додатково повідомив відповідачів про нікчемність зазначених правочинів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що письмову вимогу Банку про сплату (дострокове повернення) кредитних коштів, несплачених відсотків та пені, отримано позичальником лише 15.03.2015р., в той час як договори застави майнових прав від 18.02.2014р. та уступки права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014р. розірвано сторонами 22.09.2014р. Тобто на момент укладення оспорюваних договорів від 22.09.2014 у Банку не існувало майнових вимог до відповідачів, тому позивач і не відмовлявся від власних майнових вимог. При цьому, суди зазначили про недоведеність того, що розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 та договору уступки права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014 може призвести до неможливості виконання відповідачем-2 зобов'язань за кредитним договором, встановлених, зокрема, рішенням господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі №916/1422/15-г, а, відтак, і до порушення прав позивача, а також прав вкладників банку.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як роз'яснено в п.2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України). За змістом ч.2 ст.215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку.

В обґрунтування підстав позовних вимог позивач посилається на п.1 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. При цьому Банк вважає, що він відмовився від власних майнових прав, уклавши оспорювані договори.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, право на звернення до господарського суду виникає у особи у разі порушення або оспорювання її прав і охоронюваних законом інтересів.

В абзаці 5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ч.3 ст.3 Закону України "Про заставу" застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

З аналізу змісту положень ст.1 та ч.3 ст.3 Закону України "Про заставу" випливає, що у позивача на час укладення оспорюваних договорів було відсутнє майнове право, що передавалося в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, оскільки це майнове право могло виникнути лише в майбутньому за певних обставин.

Разом з тим, виходячи зі змісту ст.1 ГПК України, при вирішенні спору про визнання правочину недійсним господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено.

При вирішенні даного спору судами враховано, що згідно з п.4.1 договору застави майнових прав від 18.02.2014 сторонами погоджено, що заставодержатель має право звернути стягнення на заставлені майнові права, якщо на момент терміну виконання забезпечених заставою зобов'язань по кредитному договору, вони не будуть виконані (неплатоспроможність боржника), а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором строк суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум відсотків, комісій, неустойки (пені, штрафних санкцій).

Відповідно до п.4.3 договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється: - шляхом уступки заставодавцем (майновим поручителем) заставодержателю вимоги, що випливає з заставлених майнових прав; - шляхом звернення заставодержателя до суду з вимогою переводу на нього заставлених майнових прав.

Водночас, пунктом 1.3 договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014 передбачено, що права та обов'язки сторін по цьому договору виникають у випадку невиконання/неналежного виконання боржником своїх зобов'язань по кредитному договору, а також невиконання/неналежного виконання заставодавцем своїх зобов'язань по договору застави майнових прав від 18.02.2014.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, станом на дату розірвання договору застави майнових прав (22.09.2014р.) не настав кінцевий строк повернення кредиту (20.08.2015р.), встановлений п.1.1.1 кредитного договору №7/14 від 18.02.2014 (в редакції додаткової угоди №5 від 23.12.2014).

Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі №916/1422/15-г встановлено той факт, що письмову вимогу Банку про сплату (дострокове повернення) кредитних коштів, несплачених відсотків та пені, отримано позичальником (ТОВ "ТК "Ажур") лише 15.03.2015р., в той час як договори застави майнових прав від 18.02.2014 та уступки права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014 розірвано за згодою сторін значно раніше - 22.09.2014р.

Відтак, позивачем не надано і в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що станом на 22.09.2014р. (дата укладення оспорюваних договорів) у Банку існували майнові вимоги до ТОВ "СП "Агротех" та ТОВ "ТК "Ажур", що виникли внаслідок порушення останнім основного зобов`язання за кредитним договором №7/14 від 18.02.2014, зокрема, щодо дострокового погашення кредиту, відсотків за користування кредитом, пені за прострочення платежів по цьому договору за рахунок звернення стягнення на предмет застави, в тому числі шляхом подання відповідного позову.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав вважати, що на час укладання договорів від 22.09.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 та договору про уступку права вимоги від 18.02.2014 Банк набув майнових прав відносно предмету застави за договором від 18.02.2014, чим спростовується твердження скаржника про його безоплатну відмову від раніше набутих майнових вимог до заставодавця (майнового поручителя).

Наведене також спростовує доводи позивача про нікчемність договорів від 22.09.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 та договору про уступку права вимоги від 18.02.2014 згідно з п.1 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки забезпечувальний характер застави надає право на задоволення вимог іпотекодержателя у разі невиконання основного зобов'язання (ст.ст.546,572 ЦК України, ст.ст.1,3 Закону України "Про заставу"), а відсутність на момент укладення цих договорів майнових вимог Банку до ТОВ "СП "Агротех" за договором застави від 18.02.2014 об'єктивно унеможливлює відмову від таких майнових вимог.

За викладених обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів п.1 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та обумовлену цим відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання нікчемних правочинів недійсними.

Як наслідок, похідні позовні вимоги Банку про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів також обґрунтовано залишені судом першої інстанції без задоволення.

Інші доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч.2 ст.1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст.43,101,105 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 та рішення Господарського суду Львівської області від 25.07.2016 у справі № 914/1315/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді О. Євсіков

С. Самусенко