Постанова ВГСУ від 12.01.2017 року у справі №910/382/16

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року Справа № 910/382/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-2"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.09.2016у справі№ 910/382/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доЖитлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-2"простягнення коштів

за участю представників сторін від:

позивача: Іващенко О.В. (дов. від 17.10.2016),

відповідача: Орлова Л.П. (керівник)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-2" про стягнення 77 122,55 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 3 316,95 грн. 3% річних, 54 036,54 грн. інфляційних втрат та 25 412,62 грн. пені. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати вартості отриманих послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді за період з 01.01.2014 до 01.05.2015 за договором № 23-0131 від 07.07.2000. При цьому позивач посилався на приписи статей 546, 611, 625, 655, 692, 693 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2016, ухваленим суддею Цюкало Ю.Б., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи наявності заборгованості у відповідача за поставлену теплову енергію у період з 01.01.2014 по 01.10.2015 за укладеним між сторонами договором. При цьому суд керувався приписами статей 509, 525, 526, 549, 610, 614, 625-628 Цивільного кодексу України, статей 216, 230, 232, 275 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Алданової С.О. - головуючого, Мартюк А.І., Зубець Л.П., постановою від 19.09.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду частково скасував, виклавши резолютивну частину рішення у редакції, відповідно до якої позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 32 122,55 грн. основного боргу, 12 706,31 грн. пені, 3 316,95 грн. 3% річних, 54 036,54 грн. інфляційних втрат. Вмотивовуючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з обставин часткової сплати відповідачем боргу після порушення провадження у справі. Окрім цього, суд апеляційної інстанції визнав наявними підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50 %. При цьому суд керувався приписами статей 525, 526, 551, 625, 626, 629 Цивільного кодексу України, статей 193, 216, 218, 230, 232, 275 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Житлово-будівельний кооператив "Промбудівельник-2" звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у позові. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує про недоведеність наявності у відповідача договірного зобов'язання з оплати послуг позивача з 01.05.2015, оскільки договір, з якого випливав цей обов'язок, було розірвано за ініціативою позивача. Окрім цього, скаржник зазначає про неврахування усіх платіжних доручень, наданих як доказ часткового погашення боргу. При цьому скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 598 Цивільного кодексу України, статей 43, 82 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 26.12.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-2" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 12.01.2017.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 07.07.2000 між позивачем та відповідачем укладено договір № 23-0131 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених договором. Відповідно до пункту 2.2.1. договору позивач зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до договору. Згідно з пунктами 2.3.1., 2.3.2. договору відповідач зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору. Відповідно до пункту 2 додатку № 4 до договору відповідач щомісяця з 12 до 15 числа самостійно отримує у Районному відділі теплозбуту № 3 за адресою: вул. Щекавицька, буд. 37/48, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки відповідач повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. Сплату за вказаними в пункту 2 додатку № 4 документами відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому, зокрема у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (пункт 3 даного додатку) позивач нараховує відповідачу пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України. Також судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач свої договірні зобов'язання зі сплати вартості отриманої теплової енергії у гарячій воді у період з 01.01.2014 до 01.05.2015 не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 77 122,55 грн., про що свідчить розрахунок заборгованості за спожиту теплову енергію за договором, відомості обліку споживання теплової енергії, облікові картки (табуляграми) за спірний період. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Промбудівельник-2" 77 122,55 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 3 316,95 грн. 3% річних, 54 036,54 грн. інфляційних втрат та 25 412,62 грн. пені. Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого законом режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України унормовано, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію. За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України. За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною 1 статті 612 названого Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши обставини та зібрані у справі докази, суд апеляційної інстанції установив, що у спірний період дії договору з 01.01.2014 до 01.05.2015 відповідач отримав від позивача теплову енергію на суму 77 122,55 грн., втім розрахувався за неї частково у розмірі 45 000 грн. після порушення провадження у суді першої інстанції, а відтак, борг відповідача становить 32 122,55 грн. Враховуючи установлений судом апеляційної інстанції факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати вартості спожитої теплової енергії у спірному періоді, вимоги позивача про часткове стягнення суми неоплаченого боргу у розмірі 32 122,55 грн., 3 316,95 грн. 3% річних, 54 036,54 грн. інфляційних втрат, вірно задоволені судом апеляційної інстанції. Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру пені, так і визначення розміру, до якого вона підлягає зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, враховуючи установлені судом апеляційної інстанції обставини, висновок про наявність правових підстав для зменшення розміру пені до 12 706,31 грн. грн., а також відмову у стягненні їх решти, визнається правомірним. Довід скаржника про відсутність у відповідача договірного зобов'язання з оплати послуг позивача з 01.05.2015, визнається неспроможним, оскільки судом апеляційної інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачем заявлено до стягнення борг за спожиту теплову енергію у період з лютого 2014 року по квітень 2015 року. Решта доводів касаційної скарги також визнаються неспроможними, позаяк вони не спростовують встановленого судом апеляційної інстанції та стосуються оцінки доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.