Постанова ВГСУ від 12.01.2017 року у справі №5011-34/6378-2012

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року Справа № 5011-34/6378-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКролевець О.А., Євсікова О.О., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргу Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.11.2016у справі№5011-34/6378-2012 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"до1. Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ", 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Солтрейд"простягнення 194 572 627,87грн. та 75 985,08 шв. франківза участю представників:від позивача:Мусієнко Г.І.,від відповідача-1:Бартків В.П.,від відповідача-2:не з'явився,від відповідача-3:не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012 позов Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено частково. Стягнуто солідарно з Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з обмеженою відповідальністю "Солтрейд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" заборгованість за кредитним договором №18106К31/2159 від 18.08.2006 в розмірі 194 535 754,37 грн. та 71 988 франків 98 сантимів. Також, стягнуто солідарно з Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з обмеженою відповідальністю "Солтрейд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" на користь позивача 64 366,48 грн. судового збору.

25.02.2013 на виконання вказаного рішення, видано відповідний наказ. Ухвалою суду від 14.08.2013 судом задоволено заяву позивача про виправлення описки у цьому наказі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2016 у справі № 5011-34/6378-2012 (суддя Сташків Р.Б.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Багатопрофільне підприємство "Солідарність", Товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Солтрейд" про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2012 у справі №5011-34/6378-2012 задоволено частково та розстрочено виконання рішення суду наступними частинами: з листопада 2016 року по серпень 2020 року включно - по 20 000,00 грн. щомісячно; у вересні 2020 року - 16 160 000 грн.; у жовтні 2020 року по травень 2025 року включно - 3 403 000 грн.; у червні 2025 року - 71 988 франків 98 сантимів (по курсу НБУ на дату рішення 595 569,94 грн.) та 1 496 120,85 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 у справі № 5011-34/6378-2012 (колегія суддів у складі: Сітайло Л.Г., Пашкіна С.А., Калатай Н.Ф.) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.10.2016 у справі № 5011-34/6378-2012 скасовано, у задоволенні заяви відповідачів про розстрочку виконання рішення у справі № 5011-34/6378-2012 відмовлено; прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю Багатопрофільне підприємство "Солідарність" від апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.10.2016, апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Багатопрофільне підприємство "Солідарність" у справі №5011-34/6378-2012 припинено.

Не погодившись з постановою апеляційного господарського суду, Багатопрофільне підприємство "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі.

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-2 та відповідач-3 не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому акті, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи неможливість виконання рішення суду у даній справі, заявник зазначив, що боржники мають намір та бажання виконати рішення суду в добровільному порядку, але неспроможні відразу виконати в повному обсязі. Так, 09.04.2014 Державною виконавчою службою накладено арешт на конкретне майно, що належить боржникам, а 17.04.2014 накладено арешт на все майно, що належить боржнику-1. За результатами проведеної у межах виконавчого провадження оцінки суб'єктом оціночної діяльності складено Звіт про оцінку будівлі, на яку накладено арешт постановою від 09.04.2014, та вартість майна склала 122100100 грн. без ПДВ.

Заявник посилається на те , що об'єкт стягнення за наказом є забезпеченням за кредитним договором між Стягувачем та Боржником-2, тому відповідно кошти від продажу об'єкта насамперед будуть спрямовані на забезпечення стягнення за іншим судовим рішенням та в межах іншого виконавчого провадження, і ще сума коштів у розмірі 10% суми стягнення буде спрямована на сплату виконавчого збору. Тому спрямування коштів від продажу об'єкта на виконання судового рішення у даній справі № 5011-34/6378-2012 можливе лише у разі, якщо ціна продажу буде більшою ніж сума стягнення.

Крім того, в заяві зазначено, що має місце особливість статусу об'єкту - документально цей об'єкт незавершеного будівництва не існує, оскільки у бухгалтерському обліку у жодного з боржників як об'єкт нерухомості відсутній, тому що державна реєстрація його, як об'єкту незавершеного будівництва, не здійснювалась, а підприємства володіють майновими правами. Фізичний стан готовності об'єкта на початок 2013 року, згідно з Актом перевірки, склав по готовності будівництва - 90%, по іншим роботам - 20%.

Відповідно до пояснень боржників, вони мають намір залучити інвестиційні кошти для налагодження діяльності та погашення заборгованостей, в зв'язку з чим займаються цим питанням. Проте інвестиційна привабливість України наразі низька, що підтверджується оприлюдненим 21.06.2016 рейтингом інвестиційної привабливості країн BDO International Business Compass 2016, розроблений німецьким офісом міжнародної мережі аудиторських і консалтингових компаній BDO в співпраці з Гамбургським інститутом світової економіки. У 2016 році Україна впала на 41 позицію, порівняно з попереднім періодом, і зайняла 130 місце.

Додатково до цього, заявник посилається на те, що стан ринку нерухомості також пов'язаний з інвестиційною привабливістю України в цілому та не дозволяє на сьогодні реалізувати належне боржникам майно за вартістю, яка надасть можливість виконати рішення суду у повному обсязі. При цьому, сама можливість задоволення майнових вимог стягувача виконанням рішення погіршується ще й тим, що має місце скрутне матеріальне становище боржників, яке може призвести до банкрутства, а отже і до появи нових кредиторів та до затягування, внаслідок банкрутства, розрахунку з усіма кредиторами, а отже і з позивачем.

Задовольняючи заяву про розстрочення виконання рішення, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими вказані доводи заявника.

Апеляційний господарський суд вказав, що висновки місцевого господарського суду щодо наявності підстав для розстрочення виконання рішення суперечать приписам ст. 121 ГПК України.

Вищий господарський суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Зазначена стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також, не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом.

Розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

У п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.10.2010 роз'яснено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Однак, ухвала місцевого господарського суду щодо розстрочення виконання рішення ґрунтуються лише на припущеннях про майбутні прибутки боржників та на висновках про їх скрутне матеріальне становище.

Разом з тим, матеріальний стан боржників не є безумовною підставою для невиконання судових рішень та не є обставиною, що утруднює їх виконання.

Розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Враховуючи що апеляційним господарським судом встановлено, що наведені заявникам обставини щодо скрутного фінансового становища є наслідком господарської діяльності відповідачів, їх власного комерційного розрахунку та ризику, а не виникли в силу якихось об'єктивних, незалежних від боржників обставин, то доводи на яких ґрунтується заява про розстрочення виконання рішення є суб'єктивними факторами боржників і за змістом статті 121 ГПК України не можуть застосовуватися для відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Таким чином, апеляційний господарський суд правомірно скасував ухвалу місцевого господарського суду від 10.10.2016 у справі № 5011-34/6378-2012 та відмовив у задоволенні заяви відповідачів про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2012 у справі №5011-34/6378-2012.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваного судового акта не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної постанови апеляційного господарського суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України