ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Справа № 910/9333/13

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постановувід 17.11.2015Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду міста Києва № 910/9333/13за позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"проспонукання укласти договір,за участю представників: позивача - Онищенко І.П.відповідача -Мельник В.В.ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у справі №910/9333/13 (суддя Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - відповідач) про спонукання укласти договір реструктуризації заборгованості на умовах, викладених у проекті договору позивача.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 11, 13, 16 Цивільного кодексу України, ст. 179 Господарського кодексу України, норм Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", ст. ст. 33, 34, 84, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що оскільки він до закінчення строку дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" направив відповідачеві проект угоди про реструктуризації заборгованості, втрата чинності вказаним вище Законом на момент пред'явлення цього позову не може бути підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 23.01.2009 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України"(постачальник), правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", та Дочірнім підприємством "Нафтогазмережі" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець), правонаступником якої є Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", було укладено договір №06/09-8 поставки природного газу бюджетним установам та організаціям, за умовами якого постачальник передає покупцеві у 2009 році імпортований природний газ, за наявності його обсягів, для потреб бюджетних установ та організацій, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору (п.1.1 договору); постачальник передає покупцеві у 2009 році природний газ в обсязі до 1050 млн.м3 (п.2.1 договору); ціна за 1000 м3 газу у січні 2009 року разом з ПДВ становить 1920,00грн (п.4.1 договору); розрахунки за газ покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на рахунок постачальника протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу, остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі акту приймання-передачі газу не пізніше 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки (п.5.1 договору); договір вважається укладеним з дати підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, діє в частині поставки газу з 1 січня 2009 року до 31 грудня 2009 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п.10.1 договору).

Судами встановлено, що станом на 30.04.2012 заборгованість позивача перед відповідачем за цим договором складала 20437752,98грн.

12.05.2011 прийнято Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", посилаючись на приписи якого Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 20.05.2015 звернулась до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання укладеним договору про реструктуризацію зазначеної заборгованості на умовах, викладених в проекті договору.

Свої вимоги позивач ґрунтує на приписах п.2.6 ст.2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", нормах ст. ст. 179, 181, 187 Господарського кодексу України та посиланням на ті обставини, що листом №31/15-3563 від 28.05.2012 він направляв на адресу відповідача підписані проекти договорів реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ, яка утворилася перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" станом на 01.01.2011 і не сплачена станом на 04.06.2011, та повторно листом № 31/26-4037 від 26.06.2012 такі ж проекти договорів про реструктуризацію заборгованості направлялись відповідачеві, втім вказані вище листи були залишені останнім без відповіді та задоволення.

Вирішуючи спір у справі, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що право позивача на укладення договору про реструктуризацію заборгованості, визначене п. 2.6 ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", могло б бути реалізоване до втрати чинності зазначеним Законом 30.06.2012, у зв'язку з чим, встановивши, що з позовною заявою позивач звернувся лише у травні 2013 року, тобто за межами строку, який є присічним, дійшли висновків про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" передбачає право сторін на реструктуризацію заборгованості за природний газ, а не обов'язок сторін на укладення договору.

Проте, з такими висновками погодитись на можна, враховуючи таке.

Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною сьомою статті 179 вказаного Кодексу передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 1 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", який набрав чинності 04.06.2011 і діяв до 30.06.2012, встановлено, що дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Згідно з підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 та пункту 2.2 статті 2 зазначеного Закону на умовах, визначених цим Законом, підлягають списанню заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз", що обліковувалася станом на 01.01.2010 і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом. Заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 2.6 статті 2 вказаного Закону суб'єкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилася станом на 1 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.

Отже, беручи до уваги суб'єктний склад, характер правовідносин та наявність відповідних умов для застосування механізму врегулювання питань щодо заборгованості за спожитий природний газ, дія цього Закону, який є спеціальним, поширюється на сторін у даній справі.

Відповідно до частини третьої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частина перша статті 187 вказаного Кодексу передбачає, що спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

З огляду на зазначене, окремим суб'єктам, визначеним Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", надано можливість реструктуризувати заборгованість за спожитий природний газ та електричну енергію, що утворилася за визначений період, при цьому така можливість може бути реалізована у вигляді двостороннього зобов'язання в межах договірних правовідносин, що з урахуванням приписів статті 181 Господарського кодексу України, статей 641-644, 646 Цивільного кодексу України потребує відповіді контрагента для визначення підстав відмови у прийнятті пропозиції.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у відповідача обов'язку укласти договір про рестуртуризацію заборгованості здійснений без врахування зазначених вище правових норм (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 20.05.2014 у справі №922/660/13-г).

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Вказана норма кореспондується зі статтею 20 Господарського кодексу України відповідно до якої кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності права, встановлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

Таким чином, вирішуючи спір про право, яке виникло з приписів Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" і яке, за твердженням позивача, він намагався реалізувати в межах строку дії цього Закону, попередні судові інстанції мали б встановити конкретну дату виникнення спірних правовідносин та, відповідно, застосувати при розгляді справи саме ті приписи законодавства, які регулювали відносини сторін на момент виникнення спору.

Втім, такі обставини попередніми судовими інстанціями не встановлювались, дата надсилання позивачем відповідачеві проекту договору про реструктуризацію заборгованості, яка виникла за договором №06/09-8 від 23.01.2009, судами не визначена.

При цьому, надані позивачем листи в якості доказу звернення до відповідача з проектом договору на час чинності Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" датовані 28.05.2012 та 26.06.2012, втім докази їх надсилання в матеріалах справи відсутні, до того ж ці листі безпосередньо не свідчать про надсилання саме спірного проекту, адже проект договору про реструктуризацію заборгованості, доданий до позовної заяви, який вимагається визнати укладеним, датований 13.09.2012.

Таким чином, попередніми судовими інстанціями не встановлено чи скористався позивач наданим йому Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" правом на звернення до відповідача з пропозицією на реструктуризацію заборгованості за договором №06/09-8 від 23.01.2009 в межах строку чинності вказаного Закону, а отже не встановлено момент, з якого право позивача могло вважатись порушеним або оспореним, адже, саме з цього моменту, в разі доведення обставин порушення цього права відповідачем, позивач набуває права на його судовий захист і для нього розпочинає перебіг позовна давність.

Висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові виключно з підстав звернення позивача до суду вже після втрати чинності Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" з посиланням на присічний строк, встановлений цим Законом, колегія суддів вважає помилковими, оскільки цей Закон є матеріальним, а не процедурним/процесуальним, наслідком втрати ним чинності є неможливість подальшого набуття прав за ним, зокрема, на звернення позивача до відповідача з проектами відповідних угод після 30.06.2012, втім не припинення прав, набутих у спосіб та у визначений ним строк, або прав, які могли б набуватись особою в разі належного виконання кореспондуючих обов'язків її контрагентом, в протилежному випадку, тобто, в разі порушення таких прав, вони підлягають судовому захистові з врахуванням дії позовної давності.

Наведене свідчить, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язується законність вирішення спору по суті.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України порушення судами процесуальних норм, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі та не з'ясування обставин, від яких залежить законність рішення, є підставою для скасування оскаржуваних судових актів та скерування справи до суду першої інстанції для нового розгляду. При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі Господарського суду міста Києва № 910/9333/13 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у цій справ скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк